Пам’яті сержанта, медика Володимира Драча Хвилина мовчання 29.08.2026 09:00 Укрінформ
Не міг просто сидіти без діла, поки іншим було боляче
Сержант Володимир Драч, санітарний інструктор 32-ї Сталевої бригади, пішов з життя 3 липня 2024 року на Торецькому напрямку. Йому було 59. До заслуженого відпочинку та мирного життя у улюбленому Києві залишалося дев’ять місяців…
Для своїх товаришів по службі він був «Степановичем» — живим енциклопедичним довідником, надійним другом і людиною, яка навіть у пекельних умовах Куп’янська чи Торецька зуміла зберегти образ «яскравого Діда Мороза».
Фельдшер з Солом’янки
До початку повномасштабної війни Володимир займався порятунком людських життів. Працюючи фельдшером на станції невідкладної допомоги у Солом’янському районі Києва, він став свідком тисяч випадків смерті та народження. Його дружина теж медик, працювала на тій же підстанції. Товариші по службі згадують, як жартували про подружжя: за все спільне життя вони частіше перетиналися лише на кілька хвилин у коридорах швидкої під час передачі змін, аніж удома.
Коли у січні 2023 року Володимир приєднався до 32-ї бригади, він приніс із собою надзвичайний спокій. Батальйон тоді тільки формувався, бійці мешкали у холодному сільському клубі, багато хто мав проблеми зі здоров’ям. «Степанович» особисто облаштував там тимчасовий медичний пункт з ліжками, домігся від волонтерів постачання медикаментів і не дозволив хлопцям “розклеїтись” від хвороб ще до першого бою.
Енциклопедія та сержант «цукеркових» подарунків
Офіцер Дмитро згадує Володимира з особливою ніжністю:
«Степанович був неймовірним. Де б ми не перебували — чи то під Сумами, чи на Харківщині — він негайно звертався до інтернету, щоб вивчити історію цього краю: чим він відомий, хто тут народився. Потім збирав нас і проводив просвітницькі бесіди. А ще він був справжнім магнітом для дітей. Усі місцеві малюки знали: якщо є Степанович — будуть цукерки. Він був надзвичайно доброю людиною. Часто позичав хлопцям кошти, навіть знаючи, що не отримає їх назад. Я переглядав список його “боржників” і розумів: ці люди завтра можуть піти на самовільне залишення частини, а він все одно їм допомагав, бо інакше не міг».
«Чоботи з Німеччини» та перша втрата крові
Перше серйозне випробування чекало на медика під Куп’янськом. 16 жовтня 2023 року неподалік села Орлянка, під час евакуації пораненого товариша по службі, «Степанович» потрапив під артилерійський обстріл. Снаряд розірвався поблизу, і осколок пробив йому стопу.
«Йому сестра з Німеччини передала дорогі берці Lowa. Вони були величезного, 45-го розміру. Осколок зробив у них дірку, і "Степанович" потім у них так і ходив. Пізніше, коли сталася трагедія, саме за цими берцями та розміром ноги його й упізнали…» – ділиться Дмитро.
Після отриманого поранення Володимир проходив лікування протягом пів року. Враховуючи його поважний вік, він міг би законно залишатися в тилу або звільнитися з лав ЗСУ. Але на Великдень 2024-го він несподівано з’явився в розташуванні підрозділу — з повним кошиком великодніх пасок, відповідальний і готовий до виконання обов’язків. Він коротко сказав: «Я маю бути з хлопцями».
Останній вихід: вибір замість наказу
На Торецькому напрямку ситуація стала вкрай напруженою. Командування батальйону вирішило організувати тимчасовий стабілізаційний пункт безпосередньо на передовій, у селі Дружба, аби встигати надавати допомогу важкопораненим. Це було надзвичайно ризиковано — офіцери штабу доводили, що це місце надто небезпечне. Коли заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення приїхав до медпункту шукати добровольців, більшість молодих медиків вагалися.
«Я сказав: "Треба вийти на розвідку". Ніхто не погоджувався, — згадує майор Денис. — І тут Драч каже: "Я піду". Я йому: "Куди ти підеш, Степановичу? Тобі до пенсії кілька місяців!". А він наполіг: "Якщо хлопці не хочуть, значить піду я". Тоді з ним зголосився піти санітар "Мальборо". Вони вийшли удвох…».
3 липня 2024 року о 5:30 ранку в районі села Дружба ворожий безпілотник здійснив скид безпосередньо на позицію медиків. Володимир загинув. Він до останнього подиху виконував свій обов’язок медика, який обрав ще в юності.
У Володимира Драча залишилися дружина та двоє дорослих синів. Він не шукав визнання, він просто не міг залишатися осторонь, коли іншим було зле. Десятки бійців 2-го батальйону сьогодні живуть завдяки тому, що колись їх виніс на собі або своєчасно надав допомогу «Степанович».
Вічна пам’ять Воїну!
Іван Столячук
Фотографії надані 32 ОМБр
Матеріал підготовлено Українським національним інформаційним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua