27 серпня, 2026, 18:01 195
Анастасія Іванцова
Шеф-редакторка розділу «Бізнес»
99 статей
Наталя Денікеєва — заступниця міністра цифрової трансформації України. До свого призначення в Мінцифри в липні 2025 року вона очолювала проєктний офіс «Дія.City», а нині відповідає за розвиток технологічного напрямку українського бізнесу.
AIN поспілкувався з Денікеєвою на Global Tech Kharkiv 2026 про еволюцію довіри до українських компаній з боку закордонних інвесторів, майбутнє інвестицій всередині країни та ключові виклики для технологічних компаній в умовах повномасштабної війни.
– Нині вас називають ключовою особою, відповідальною за технологічний сектор української економіки. Які основні виклики для українського технологічного сектору можна виділити, окрім тривалої повномасштабної війни? З чим до вас найчастіше звертаються?
Звичайно, на першому місці — війна. Однак проблема України як юрисдикції для технологічних компаній існувала завжди: і до масштабного вторгнення, і під час нього, і, ймовірно, буде й надалі.
Якщо зосередитись виключно на сьогоденні, то найбільший виклик — це кадри, дефіцит фахівців, зокрема через значні людські втрати та участь багатьох у захисті держави. Тому ключове питання — це люди, які або виїжджають, як-от жінки з дітьми, або йдуть боронити країну. Проблема полягає в тому, що немає кому працювати.
Друга проблема — недостатність капіталу. Точніше, капітал у нас є. Це непопулярна думка, але я вважаю, що в Україні є кошти, які заробляються не тільки в традиційних секторах цифрової економіки. Є ритейл, нерухомість та інші сфери. Звісно, зараз складні часи, які останнім часом посилилися через ракетні атаки, але гроші є.
Коли в країні діють валютні та інші обмеження, і ці кошти фактично заморожені всередині, було б чудово мати культуру та інфраструктуру для їх інвестування. У нашому випадку інвестиції дуже обмежені. Коли українські компанії отримують додаткові кошти, більшість думає про купівлю чергового паркомісця чи об’єкта нерухомості на Печерських Липках.
24 лютого 2022 року Національний банк України запровадив низку тимчасових валютних обмежень. Одразу після початку повномасштабного вторгнення росії регулятор зупинив роботу українського валютного ринку (були дозволені лише операції з продажу іноземної валюти клієнтами), зафіксував курс валют, встановив ліміт на зняття готівки до 100 тис. грн на день, заборонив транскордонні валютні перекази.
Поступово ці обмеження послаблювалися. Наприклад, у жовтні 2023 року НБУ перейшов до моделі керованого гнучкого курсу.
Станом на момент публікації цього інтерв’ю Нацбанк підвищив ліміти на зняття готівки для бізнесу до 200 тис. грн на день та дозволив розрахунки за товари та послуги гривневими корпоративними картками за кордоном з лімітом до 400 тис. грн на місяць. Крім того, українським експортерам дозволили сплачувати штрафи, пені та бонуси на користь іноземних контрагентів у межах 10% від вартості поставлених товарів, починаючи з 23 лютого 2021 року.
Зараз у нас діє проєкт «Дія.City Invest». Основна ідея полягає в тому, що якщо є бажання інвестувати в технологічні інноваційні компанії — резидентів «Дія.City», то має бути відповідний інструмент. Наразі створення українського венчурного фонду може тривати півтора-два роки через законодавчі процедури. Якщо ж нам вдасться реалізувати проєкт, ця процедура скоротиться до трьох тижнів і стане прозорою та зрозумілою.
На сьогодні Комітет з питань цифрової трансформації підтримав законопроєкт про «Дія.City Invest». Дуже хотілося б пройти хоча б перше читання цього року. Це оптимістично-реалістичний сценарій.
Проєкт «Дія.City Invest» був анонсований на початку 2025 року. Тоді Мінцифри спільно з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку погодили цю ініціативу для створення сприятливих законодавчих умов для венчурного інвестування в українські технологічні компанії. У липні того ж року очікувалося, що «Дія.City Invest» буде запущено на початку 2026 року, і тоді ж мали почати приймати перші заявки на участь. Однак законопроєкт № 14362, що мав запустити цей процес, пройшов Комітет з питань цифрової трансформації лише в лютому 2026 року. До залу Верховної Ради для голосування його досі не внесли.
– Пам’ятаю, остання велика публічна презентація проєкту відбулася на початку 2026 року для банківської спільноти, і тоді обговорювалася можливість інвестування в українські оборонні компанії, що працюють у межах «Дія.City». Чи є зараз якісь зрушення або анонси щодо того, коли і як це може запрацювати для пересічного українця?
Я не хочу робити спойлери, оскільки ми в Мінцифрі звикли говорити про конкретні результати. Однак, у зв’язку з певними змінами, я бачу позитивні зрушення в тому, що країна може зробити для технологічного сектору. Це абсолютно прозорий та екологічний проєкт, який не коштує державі жодної копійки. Це суто процедурне питання: не потрібно домовлятися з Мінфіном чи вмовляти МВФ. Для нас відкривається вікно можливостей, і ми докладемо зусиль для його реалізації.
– Чи немає побоювань, що «Дія.City Invest» як інструмент може бути запопізнілим? Інші ініціативи, як-от Inzhur MilTech, вже анонсували залучення коштів в українські оборонні компанії. Чи не залишиться «Дія.City Invest» в останньому вагоні?
Це не питання «чи встигнути». Існує таке поняття, як базові гігієнічні норми. Це не додаткова перевага, але без цієї інфраструктури ми не є привабливою юрисдикцією для технологічних засновників, які бажають розвивати продуктові компанії звідси.
Ми, на жаль, є полігоном для випробувань і цікаві передусім через це. Але якщо це вже сталося, ми маємо скористатися цією можливістю.
– Повернімося до технологічного сектору загалом. Як за роки роботи показав себе простір «Дія.City»? Чи був він ефективним для утримання компаній та сплати податків всередині країни?
Нещодавно ми з партнерами Diia.City United та аналітичною компанією Advanter Group провели дослідження щодо ролі «Дія.City» для української економіки. Якщо на старті ми розглядали це як додаткову перевагу порівняно з іншими юрисдикціями, то зараз «Дія.City» — це якір, який, попри всі заборони та складнощі, утримує компанії в Україні. Це базова гігієнічна норма. Без неї IT-сектор виглядав би принципово інакше, і в гірший бік.
У дослідженні було опитано понад 360 технологічних компаній — резидентів і нерезидентів простору «Дія.City» — та проведено порівняння України з конкурентними юрисдикціями. Згідно з даними дослідження, у 2025 році ІТ-сектор сплатив 58,6 млрд грн податків до зведеного бюджету, що на 33,2% більше, ніж роком раніше.
Інфографіка Diia.City United
Також однією з причин популярності «Дія.City» є можливість бронювання працівників. Відповідно до чинного законодавства, для визнання підприємства критично важливим для економіки необхідно відповідати трьом з восьми критеріїв. Два з них є обов’язковими — податковий та зарплатний критерії. Один із доступних «вільних» критеріїв — резидентство в «Дія.City».
«Дія.City» є необхідною інфраструктурою для довгострокового масштабування. Наприклад, за два тижні до повномасштабного вторгнення з’явилася «Дія.City», а перше розширення переліку видів діяльності відбулося саме для виробників БПЛА. На сьогодні ми маємо близько 500 таких компаній. Для нас інноваційність — це питання виживання. «Дія.City» свого часу став прискорювачем цього процесу, а зараз це мінімальна вимога для утримання бізнесу в країні.
– На початку роботи «Дія.City» українські компанії ставилися до проєкту з обережністю і створювали окремі невеликі ТОВ для входу. Чи спостерігається зараз тенденція повернення основних юридичних осіб?
Цієї тенденції немає, оскільки вона вже відбулася. За 4,5 роки — а «Дія.City» майже ровесник повномасштабної війни — відбулася суттєва зміна у ставленні IT-спільноти до Міністерства цифрової трансформації та цього простору.
Спочатку навіть найбільші компанії ставилися до цього з недовірою, навіть попри активну участь у розробці архітектури та дизайну проєкту. Вони створювали малі юрособи з додатком Tech або Digital у назві, на 9 осіб, яких «не шкода», і спостерігали. Минув один квартал, всі живі, політ нормальний — ніяка не «мінцифратура», не «цифровий колгосп». Ця побудова довіри та трансформація в комунікації відбулися приблизно наприкінці першого року існування «Дія.City».
Коли минув певний час, вони оцінювали, як податкова реагує, як ці пільги та норми, прописані в законі, працюють, яка буде судова практика, чи можна адміністративно впоратися з усіма питаннями. Тоді стало зрозуміло, що ніякого «кота в мішку» не з’явилося, все, що обіцяли, так і працює.
Звісно, іноді виникали дрібні проблеми або баги, і ми разом зі спільнотою сідали за стіл переговорів і узгоджували шляхи їх розв’язання.
Зараз до системи залучено близько 90% IT-сектору. Чому не 100%? Тому що Україна — складна юрисдикція, у нас складне структурування бізнесів, багато прихованих проблем. Щодо тих, хто не в «Дія.City», — ми чітко розуміємо причину і приймаємо її. Але ми перебуваємо в контакті та спілкуємося.
Наші KPI та OKR безпосередньо пов’язані зі зростанням резидентів «Дія.City» та галузі загалом — відповідно, з її детінізацією та збільшенням податкових надходжень.
Ми, зі свого боку, звісно, не можемо охопити всі питання, оскільки, крім Мінцифри, є ще Національний банк, податкова служба та інші установи. Але ми вже звикли позиціонувати себе як головного амбасадора українського техсектору за кордоном та найвпливовішого адвоката всередині країни.
– Наскільки за час діяльності «Дія.City» змінилася спроможність залучати іноземних інвесторів в Україну? Чи зараз інвестор швидше погоджується розглянути українські компанії?
Ситуація змінювалася. Оскільки я відповідала за цивільний напрямок, можу сказати, що інвестицій у цивільний сектор зараз не так багато. Але на те є об’єктивна причина: в нас неймовірний Defense Tech і все, що з ним пов’язано.
Хоча раніше, пам’ятаю, Олександр Борняков розповідав: коли він був одним з архітекторів Brave1, то спілкувався з іноземними інвесторами, бо має досить класний міжнародний бекграунд. Тоді майже ніхто не мав мандату на інвестування в Defense, і всім доводилося пояснювати, що це нормальні компанії, просто придивіться. Якщо ви зараз пропустите цю можливість, то втратите. Це об’єктивно. А станом на зараз у багатьох фондів такий мандат з’явився.
Угод багато, але їх ніколи не буде достатньо. Про Defense-інвестиції часто не говорять відкрито з міркувань безпеки. Але, скажу вам чесно, для мене, як для людини, яка активно брала участь у створенні «Дія.City», дуже приємно усвідомлювати, що переважна більшість інвестицій спрямовується в резидентів «Дія.City». І це ніби знак якості, що ці компанії — нормальні. І це не тому, що інші — не нормальні, а тому, що ці пройшли верифікацію простором і валідацію державою. А для багатьох інвесторів — це пряма необхідність (must have).
Источник: www.ukrinform.ua