Пам’яті спецпризначенця Андрія Нашори (позивний «Канада») Хвилина мовчання 23.08.2026 09:00 Укрінформ
До останнього прикривав побратимів
Андрій Нашора отримав смертельне поранення в сутичці з ворогом. За день до загибелі йому виповнилося 25 років.
Він народився 2 грудня 2000 року в місті Дубровиця на Рівненщині. Після завершення місцевої школи №2 вступив до Державного податкового університету в Ірпені. Працював та навчався заочно, у 2021 році отримав кваліфікацію «Митна безпека».
Андрій полюбляв спокійний відпочинок, зокрема риболовлю, але водночас захоплювався автомобілями та мотоциклами. Для своєї родини він був тим, на кого завжди можна було розраховувати. «Андрій був не лише старшим братом, а й найкращим другом, якому можна було довірити всі таємниці. Він змалку обожнював риболовлю. Як тільки з’являвся вільний час, то він одразу брав вудку. А коли трохи подорослішав, то захопився і технікою. Йому подобалися мотоцикли та автомобілі. З хлопцями часто збиралися і виїжджали відпочивати», – розповідає молодша сестра Лілія.
«Я любила ходити з братом до лісу, на різні прогулянки. Коли він був на навчанні в Києві, я їздила до нього на 2-3 годинки, і ми весь час розмовляли. Коли приїжджав додому зі служби, ми сідали на кухні з мамою і просто спілкувалися. Він був дуже мудрим і завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації. Ми мали багато планів і незавершених справ. Проте він і так зробив більше, ніж міг зробити будь-хто», – згадує сестра.
Ще з юності хлопець мріяв про військову службу, рівнявся на свого дядька-прикордонника і хотів присвятити життя захисту батьківщини. З 2020 року служив за контрактом у Національній гвардії України у Сарнах на Рівненщині.
Початок Великої війни в лютому 2022 року Андрій зустрів у військовій частині в Сарнах, служив у патрульній роті, часто їздив на відповідні навчання. Його мали відправити на підготовку до Канади, він дуже чекав на це. Побратими розповідали, що саме так у нього і з’явився позивний «Канада», бо він часто повторював: «Коли вже та Канада буде?». Але поїхати за океан Андрію не судилося.
Влітку 2024 року, після інтенсивних тренувань, чоловік вирушив на Покровський напрямок. Спочатку служив разом із побратимами зі своєї військової частини, неодноразово виконував небезпечні завдання, вів за собою інших. У березні 2025 року перевівся до 4-го окремого загону спецпризначення «Омега», де продовжив службу у складі бойової групи. «Він просто марив тією “Омегою”, дуже хотів саме до них перевестися», – говорить Лілія.
Побратими цінували Андрія за рішучість і відповідальність. У небезпечних ситуаціях він умів діяти швидко й точно. 1 листопада він виконував бойове завдання в районі міста Родинське на Донеччині, у складі пошуково-ударної групи проводили зачистку лісосмуги, покинутих будівель, які часто слугували укриттям для загарбників. Військова інтуїція не підвела – ворог справді там влаштував засідку. «Канада» грамотно керував підрозділом, завдання було виконане, ніхто з українських захисників не постраждав. А через кілька днів, 9 листопада, він допоміг виявити й знищити два важливі ворожі укріплення, зірвавши перегрупування сил противника. «Побратими нам розповіли лише про декілька епізодів, але впевнена, що їх було чимало. Мені він колись розповів лише про один випадок, коли вже рік після цього минув. Андрій був дуже близько до ворога», – розповідає сестра. Про бойові подвиги «Канади» родина дізнавалася вже після його загибелі.
2 грудня 2025 року Андрій відзначив своє 25-річчя. Того дня він перебував на позиції поблизу Родинського, коли розпочався штурм росіян. Підрозділ потрапив під сильний обстріл, потім зав’язався ближній бій. Андрій до останнього прикривав товаришів по зброї. Під час бою він отримав важке кульове поранення, але не залишив командування. Побратими змогли витягнути його в укриття і надати допомогу, однак через щільний вогонь не змогли евакуювати. Усю ніч він підтримував своїх бійців, давав їм настанови. Але вранці 3 грудня 2025 року Андрій Нашора помер від отриманого поранення.
«Ми встигли його привітати, він навіть якесь відео мені записував. Планували, що як тільки приїде у відпустку, зберемось родиною і трохи відсвяткуємо. Не судилося», – ділиться Лілія.
Поховали Андрія Нашору в рідній Дубровиці. У нього залишилися батьки та сестра.
Захисник нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та медаллю Православної Церкви України. Також посмертно йому присвоїли звання молодшого лейтенанта.
Родина створила петицію щодо надання воїну звання Героя України, яка перебуває на розгляді Президента.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото з сімейного архіву
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті, Вільне радіо, Главком, Експрес
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua