Пам’яті воїна Володимира Галунки Хвилина тиші 22.08.2026 09:00 Укрінформ
Два роки очікувала родина на нього, але Герой повернувся «на щиті»
Володимир народився 19 квітня 1986 року у селищі Козова на Тернопільщині. Після школи отримав будівельну спеціальність. Хоча сталої роботи у селищі не було, він не стояв осторонь – трудився на різних будівельних об’єктах, допомагав рідним та дбав про господарство.
«У нас із роботою складно, важко з цим. Але син завжди намагався якось нам допомогти. Де міг, там і працював, аби заробити кошти та всіх нас підтримати», – розповідає його мати, пані Віра.
Жінка з особливою теплотою згадує сина – товариського, доброго та дбайливого.
«Володя був для нас добрим, опікувався усіма. Коли йшов додому, то неодмінно щось купував, приносив нам. Знав, що вдома на нього чекає ще тоді мала племінниця, тому цукерки для неї завжди брав. Хотів, щоб удома було все, навіть якісь дрібниці. Для когось це може здатися несуттєвим, але хіба не в таких дрібницях криється щастя…», – ділиться мати.
Та повномасштабна війна докорінно змінила життя родини. 18 березня 2024 року Володимира мобілізували до лав Збройних Сил України.
Спочатку він два місяці проходив військове навчання у Старичах на Львівщині. Після цього його направили до населеного пункту Новоолександрівка на Донеччині.
До останнього Володимир підтримував зв’язок із рідними. 16 травня він ще телефонував матері та друзям. Повідомив, що більше не може довго говорити, і попросив не дзвонити йому.
«Він сказав тоді: "Ти не дзвони мені, а я тобі, як усе буде гаразд, через пару днів передзвоню". Але щось того дня мені стало недобре, ніби серцем відчула лихо», – пригадує пані Віра.
Рідні чекали три-чотири дні, як і домовлялися. Однак дзвінка від Володимира не надійшло. 21 травня родині повідомили, що він вважається зниклим безвісти.
Після цього розпочалися довгі місяці невизначеності. Родина намагалася з’ясувати, що сталося з Володимиром, перевіряла інформацію, сподівалася, що він міг потрапити в полон. Але підтверджень цього не отримали.
«Ми чекали, два роки чекали, молилися. Просили Всевишнього, щоб він повернувся. Але не повернувся», – ділиться мати.
У травні 2026 року Володимир повернувся до рідної Козової вже «на щиті». Прощання із захисником відбулося 18 травня.
19 травня Володимира Галунку поховали у рідній Козовій.
«Ми так чекали на нього. Була надія, щовечора молилася… Тепер, сину, молюся за твою душу», – говорить пані Віра.
У Володимира залишилися мати, сестра та племінниця.
Вічна пам’ять Герою!
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Війна Тернопільщина Війна з Росією Хвилина тиші
Источник: www.ukrinform.ua