Пам’яті Євгена Савченка (позивний «Джексон») Хвилина мовчання 21.08.2026 09:00 Укрінформ
Командир відділення ударних БпЛА ББС UMBRELLA 32-ї Сталевої бригади Євген Миколайович Савченко, позивний «Джексон», загинув 18 квітня 2025 року. Йому було 29 років. Для побратимів він був не просто спеціалістом, а душею колективу та майстром вигадок, якими до останнього зберігав спокій рідних. До повномасштабного вторгнення Євген працював на «Новій пошті». Маючи диплом інженера телекомунікацій, він швидко оволодів складною технікою у війську. У травні 2023-го долучився до підрозділу безпілотників. Пройшов через Куп’янськ, Торецьк, Покровський напрямок. Проте для батьків дуже тривалий час він не був на війні.
«Хлопці, тихо, я голосове повідомлення записую!» — часто заспокоював він побратимів під час канонади обстрілів. Своїм рідним Джексон розповів легенду: начебто поїхав на довготривале навчання до Великої Британії. Щоб легенда виглядала достовірною, кума Євгена, яка справді перебувала за кордоном, надсилала йому фотографії англійських краєвидів, а він пересилав їх батькам. «Чого мене немає на фото? Нам, військовим, суворо заборонено зніматися», – жартував він. У Джексона була алергія на цибулю. Побратим Рома «Пума», який зазвичай готував для екіпажу, завжди відкладав окрему порцію для Євгена, перш ніж додавати засмажку. Це був ритуал, який знали всі. Якось у Торецьку, побратим Едуард зібрався зайти до Джексона в гості. Тільки-но рушив на сусідню позицію — пролунав дзвінок: «Не йди!». Виявилося, що під час зльоту на мінування у дрона спрацювала система скиду, і Євген ненароком замінував власну злітну смугу. «Та я зараз лопатою їх позбираю», — спокійно сказав Джексон. За пів години скинув відео: «пелюстки» зібрані, шлях вільний, можна пити каву. Джексон разом із Ромою «Пумою» та Сашком «Гріном» стали першим і тривалий час єдиним екіпажем, який опанував Lucky Strike — важкі дрони, що могли повертатися. Поки інші працювали одноразовими FPV, Джексон на «Лакічу» виконував ювелірну роботу: мінував дороги, доставляв гуманітарну допомогу оточеним піхотинцям, робив скиди. Хоча сам завжди прагнув “знищувати” ворога безпосередньо. «Ось зараз відпрацюю і буду проситися назад на FPV, хочу більше результатів», — ділився він. Його почуття гумору було одночасно і зброєю, і ліками. Джексон обожнював підколювати напарника Сашка «Гріна», який був завзятим меломаном. Коли Джексон бачив, що друг не в настрої, починав «критикувати» якість звуку в його колонках. Одного разу Грін не витримав глузувань, з досади схопив свої дорогі колонки і жбурнув просто в розпечену буржуйку. Наступного дня, звісно, замовили нові, але Джексон ще довго згадував той «теплий» звук.
Він умів «вигадати» таке, від чого всі спочатку хапалися за голови, а потім реготали. Якось Джексон так захотів відпочити від нескінченних виїздів, що сказав командуванню: «У мене весілля». Отримав десять днів відпустки. Коли ж побратими намагалися додзвонитися, щоб привітати «молодого», він довго не брав слухавку. Виявилося — поїхав просто побути в тиші, бо втомився. Потім, звісно, виправдовувався: «Більше не буду». 18 квітня 2025 року опівночі Євген разом із екіпажем готувався до планової заміни на позиціях. Ракетний удар забрав життя одразу кількох легендарних бійців підрозділу. Ідентифікація тіла затягнулася на довгі місяці. Виявилося те, чого не знав жоден із побратимів: Євген був прийомною дитиною. Через відсутність біологічного зв’язку з батьками ДНК-експертиза не давала результату. Матеріал довелося збирати з його особистих речей у київській квартирі. Лише через рік після загибелі родина та бригада змогли остаточно попрощатися з воїном.
«Я тоді навчав молодих на полігоні, — згадує побратим Едуард. — За день до того заїжджав до них у гості. Зранку ще хотів заскочити на каву, але подумав: хай хлопці перед виходом трохи відпочинуть. Не заїхав… Увечері читаю про удар. Я знав, хто мав їхати на той виїзд. Набирав Джексона — а в слухавці тиша. Сподіваєшся на диво, а чуєш тільки гудки. Питаю ротного: "Наші?". Відповідає: "Так"». Два дні я не міг працювати. Коли ми всі зібралися — слова не йшли. Просто дивилися один одному в очі. Важко, коли йдуть такі люди, як Женя. Він був тим елементом, який тримав нас усіх разом». Євген Савченко залишиться в пам’яті «Сталевих» як воїн, чий сміх був голоснішим за вибухи, і як син, який до останньої миті оберігав материнське серце від жахів війни. Нікого не забудемо. Нікому не пробачимо. Вічна слава воїну-лицарю! Іван Столячук Фото надані 32 ОМБр Підготовлено Українським національним інформаційним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform. БПЛА Пам’ять Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua