Дивізіон «Фішера» вистежує російську артилерію 17.08.2026 14:09 Укрінформ
Історія 30-річного бійця, який третину свого життя присвятив військовій службі Майор Денис Чмихун, відомий під псевдонімом «Фішер», вступив до лав ЗСУ одразу після завершення навчання в університеті. Спочатку він проходив службу в Міжнародному центрі з підтримання миру та безпеки, а згодом ухвалив рішення перейти до бойового підрозділу, приєднавшись до 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. У складі галицьких десантників військовий брав участь, зокрема, у боях за Вознесенськ, а також у звільненні Святогірська, Богородичного та Кліщіївки. Його батальйон першим здійснив прорив українсько-російського кордону, відкривши ЗСУ шлях до Курської області. Рік тому «Фішер» перевівся до елітної 148-ї окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, обійнявши посаду командира самохідного артилерійського дивізіону. Його підрозділ використовує французькі самохідні артилерійські установки «CAESAR» («Цезар»). Про свій бойовий шлях військовослужбовець розповів кореспондентці Укрінформу. ПІШОВ В АРМІЮ У ПОШУКАХ СЕБЕ Розмова з Денисом кілька разів відкладалася через його постійну зайнятість. Одного вечора командир знайшов час для спілкування.
«Фішеру» 30 років, і третину свого життя він служить у ЗСУ. Військовий родом із Чернігівщини. Після школи навчався у Глухівському національному педагогічному університеті ім. Олександра Довженка, де здобув освіту англійської філології. — Через місяць після закінчення університету у 2017 році я підписав контракт із ЗСУ. Це був період життя, коли я не знав, чим займатися далі. Багато моїх друзів на той час уже пройшли АТО, тому я розумів, що відбувається, куди і для чого йду, — згадує військовий. Він вступив на службу до Міжнародного центру з підтримання миру та безпеки. Потрапив до батальйону «OPFOR» (скорочено від «Oppositiv Forces» — війська противника), який під час тренувань бригад виконував роль супротивника. Він зазначив, що хотів потрапити саме туди, адже там постійно перебували іноземні інструктори. Служив на посадах стрільця, старшого стрільця та навідника БМП.
— За півтора року служби я відчув, що армія — це моє, і хотів розвиватися далі. Тому, коли з’явилася можливість вступити на навчання до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, я без вагань нею скористався, — ділиться мій співрозмовник. Під час навчання Денис думав про те, що настав час перейти до бойової бригади. Ще зі служби в центрі йому запам’яталася 80-та окрема десантно-штурмова Галицька бригада, яка продемонструвала високі показники під час навчань.
Як і планував, після академії «Фішер» підписав п’ятирічний офіцерський контракт із 80-ю бригадою. Він став командиром взводу самохідної артилерійської батареї та вирушив зі своїм підрозділом на схід, де провів майже рік у районі Станиці Луганської та Щастя.
— Я розумів, що їду на війну, — пригадує Денис. — Хвилювався, бо відповідав за свій особовий склад, серед якого було багато старших і досвідченіших хлопців, котрі пройшли АТО. Тоді нашою батареєю командував Олег Змислий, який зараз є командиром моєї бригади. Коли ми приїхали на Донбас, то побачили, що війна вже зовсім не така, як у 2014-2016 роках. На нашому напрямку вона фактично не відчувалася, адже тоді діяв режим припинення вогню. ВОЗНЕСЕНСЬК ВИСТОЯВ ЗАВДЯКИ 80-ІЙ БРИГАДІ ТА ЄДНОСТІ МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ Повномасштабну війну «Фішер» зустрів на полігоні «Широкий лан». Тоді він командував батареєю і працював на САУ 2С1 «Гвоздика». — Вранці 24 лютого ми вже були завантажені снарядами, патронами і готові до виконання завдань, — розповідає. — Перші бої наша бригада прийняла на Каховському напрямку. Тоді ворог мав два шляхи просування на правий берег — через Антонівський та Каховський мости. Ми утримували Каховський. Коли тільки заїхали під Нову Каховку, я ще не зробив жодного пострілу, а нас уже накрила авіація противника. У той момент я зрозумів, що почалася справжня війна. Ми пробули там тиждень і були змушені відступати через загрозу оперативного оточення.
80-та бригада відійшла під Вознесенськ. Розуміючи, що ворог буде наступати в тому напрямку, місто підготували до оборони. Бої розпочалися на підступах до населеного пункту. — Ми зустріли ворога дуже успішно, знищивши його майже повністю. Тих, хто відступав, теж ліквідовували. Хоча сили противника переважали, ми завдали йому дуже великих втрат, — говорить Денис Чмихун. За його словами, оборона Вознесенська була успішною завдяки тому, що містяни об’єдналися навколо спільної загрози. Він згадує, як люди приносили військовим продукти та одяг, запрошували їх до ресторанів, аби нагодувати.
— Пам’ятаю, коли ми ремонтували машину, до нас під’їхав чоловік на мікроавтобусі і повіз мене до магазину, де сказав: «Забирай усе, що потрібно», — ділиться Денис. — Я дивився на ціни акумуляторів, на які ми постійно збирали гроші, і спочатку запитував про дрібні деталі. Той чоловік сам заніс акумулятори в мікроавтобус і привіз нам. Насправді, такої злагодженості та допомоги ЗСУ, як у Вознесенську, я більше ніде не зустрічав за час повномасштабної війни. Ті люди дійсно хотіли воювати за своє місто. У мене про Вознесенськ залишилися дуже теплі спогади. Там навіть вулицю перейменували на честь 80-ї бригади, адже саме завдяки їй місто вистояло, а ворог не зміг пройти в інші регіони. ЗА ДЕНЬ ДВІЧІ ПІДІРВАВСЯ НА ПРОТИТАНКОВИХ МІНАХ У перші місяці повномасштабної війни галицьких десантників охрестили «пожежною бригадою» за їхню високу мобільність та здатність виконувати складні завдання там, де інші підрозділи не могли. Після Вознесенська Денис брав участь у боях за Снігурівку, перебував під Апостоловим, звільняв Святогірськ та Богородичне, виконував завдання під Соледаром. — Уявіть, на скількох напрямках наша бригада встигла побувати до травня 2022 року, — розповідає командир. — У мене була дуже сильна, вмотивована і злагоджена батарея. Незрозуміло, звідки у нас, молодих хлопців, бралися енергія, драйв, запал. Ми щодня їздили полями, стріляли, недосипали і мали бажання працювати. Спочатку навіть страху не відчували, він з’явився пізніше. На жаль, 23 травня я отримав поранення і вибув зі строю до жовтня.
Того дня «Фішер» двічі підірвався на протитанкових мінах. Спочатку, під час руху в легковому автомобілі разом із водієм, а потім — під час евакуації. Він отримав множинні осколкові поранення нижніх кінцівок та серйозний дефект шкіри правої ноги. На той час він мав можливість звільнитися з війська за станом здоров’я, але не хотів. — Тоді всі військові були на адреналіні, — ділиться воїн. — Пам’ятаєте, як об’єдналися армія та суспільство? Тож я хотів максимально швидко відновитися і повернутися до хлопців. Починалася Харківська операція, і я розумів, наскільки потужний наступ там планувався, тому не міг дочекатися, коли приєднаюся. Щоправда, приїхав уже ближче до завершення Харківського контрнаступу. Ворога ми відсунули майже до Кремінної.
Далі був Бахмутський напрямок та звільнення Кліщіївки. Невдовзі «Фішер» став заступником командира десантно-штурмового батальйону з артилерії. БАТАЛЬЙОН «ФІШЕРА» ПЕРШИМ ЗАЙШОВ У КУРСЬКУ ОБЛАСТЬ Під час Курської операції саме батальйон Дениса першим здійснив прорив кордону і зайшов на територію РФ, відкривши шлях іншим підрозділам. — Здійснивши прорив кордону, ми дали ляпаса Росії і не знали, якими будуть наслідки. Боялися, що в нас не вийде. Ми переїхали з дуже складного напрямку і після важких штурмових дій, тому залишався страх, що там, можливо, буде так само. Насправді ж, усе виявилося набагато простішим, бо ворог цього не чекав, — розповідає військовий. Він згадує про успішний штурм блокпосту, з якого вибили ворога і взяли в полон багато російських військових. Після цього десантно-штурмові бригади та штурмові полки почали просуватися вглиб оборони росіян, змушуючи їх відступати. — Ми постійно маневрували і намагалися не вступати в прямі контакти з противником. Це було схоже на рейдові дії. Ми відкинули ворога на досить глибокі рубежі, після чого перейшли до оборонних дій, — ділиться «Фішер». Згодом стало складніше, адже росіяни підтягнули потужні підрозділи та залучили військових із Північної Кореї. На Курському напрямку Денис пробув рік, після чого йому запропонували перейти до 148-ї окремої артилерійської Житомирської бригади. «CAESAR» – ОДНА З НАЙКРАЩИХ САУ НА ОЗБРОЄННІ ЗСУ — Я погодився, бо розумів, що мені потрібно рухатися далі, оскільки я засидівся на посаді заступника командира батальйону. На той час 148-ма бригада була потужним підрозділом, який демонстрував високі результати. Я був упевнений, що мій колишній командир Олег Змислий, який очолив бригаду, зробить її ще кращою, тому хотів допомогти йому в цьому, — каже майор. Після шести років служби у 80-й бригаді «Фішер» у серпні 2025 року перейшов до 148-ї бригади на посаду командира самохідного артилерійського дивізіону. Його підрозділ працює на САУ «CAESAR». — «CAESAR» — це зараз одна з найкращих самохідних систем, які є на озброєнні ЗСУ, — зауважує Денис. — Вона новіша порівняно з іншими, може працювати з різними типами боєприпасів, має велику дальність стрільби і вражає цілі з максимальною точністю, а також є дуже мобільною та маневреною. Якби на початку повномасштабної війни, коли ще не застосовувалися FPV та «Ланцети», було б хоча б кілька дивізіонів «CAESAR», це серйозно вплинуло б на лінію фронту. Військові його дивізіону не лише успішно навчилися працювати на установках, а й вміють за потреби їх ремонтувати. «Фішер» ділиться, що у французькій машині багато електроніки, і коли вона видавала помилки, члени екіпажів через онлайн-перекладач вивчали кожну з них та усували. Ця САУ буває примхливою, адже не розрахована на таку інтенсивність бойових дій. «CAESAR» використовується для ураження всіх цілей, які вдається розвідати. Зокрема, це особовий склад противника, пункти управління БПЛА, злітно-посадкові майданчики, гармати, міномети, артилерія. — Ми стріляємо всюди, куди досягають наші снаряди, — говорить командир. — Приємно знищувати гармати противника переважно 152-го калібру, адже вони завдають неприємностей нашим хлопцям, які штурмують. Чудово, коли ти чітко влучаєш і розумієш, що ця гармата вийшла з ладу, а десь починає детонувати польовий склад із боєприпасами. Противник бігає, здіймається метушня, і на це приємно дивитися. Військові його дивізіону добре навчені та працюють якісно й чітко. Кістяк підрозділу — це колишній 148-й окремий гаубичний самохідний артилерійський дивізіон (на його базі у 2023 році було сформовано 148-му бригаду). «Фішер» ділиться, що відчуває втому. Проте в армії немає часу на те, аби нити і скаржитися, бо там треба постійно працювати. — Після того, як бачив, які завдання виконували штурмові групи, я розумію, що не маю морального права думати про втому, — каже військовий. — Навіть якщо ми вийдемо на кордони 1991 року, я відчуватиму, що не все так, як би хотілося, тому що на війні загинуло багато моїх знайомих. З огляду на все, що відбувається, добре, що ми не втратили незалежність у 2022 році і знаходимося там, де ми є зараз. Фото надано 148-ю окремою артилерійською Житомирською бригадою ЗСУ Військові Війна з Росією CAESAR Артилерія
Источник: www.ukrinform.ua