Як вінницькі майстрині жіночий характер у вишиванці «закодували» Наш спадок 16.05.2026 08:00 Укрінформ Крутяна сорочка зі села Дашківці Якушинецької громади увійшла до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини
Вишитий одяг сьогодні вже не вважається чимось давнім і священним, а є живою традицією, обов’язковим елементом свят та урочистостей українців. Більше того, в кожному регіоні ці сорочки мають унікальні та самобутні риси. Насправді, вишиті ексклюзиви існують навіть в окремих громадах і селах.
Укрінформ уже розповідав про клембівську квітку – неповторну сорочку, яку вишивальниці створюють лише в одному куточку світу. Виявляється, це не єдиний подібний культурний феномен: у Дашківцях Якушинецької громади Вінниччини існує традиція виготовлення жіночої крутяної сорочки.
Її створюють за допомогою одного з найстаріших декоративних швів, і місцеві майстрині “закрутили” в ньому свої, подільські, художні вподобання.
СТАРОДАВНІЙ ШОВ І ПОДІЛЬСЬКИЙ ХАРАКТЕР
Завідувачка структурного підрозділу КЗ «Центр культури та дозвілля» Якушинецької сільської ради Вінницької області Дашковецького сільського клубу Надія Вісіцька зазначає, що важко точно визначити, хто першим і коли почав вишивати дашковецьку крутяну сорочку. Проте, в колекції їхнього клубу зберігаються вироби, створені за цією технікою ще на початку минулого століття.
Надія Вісіцька
– А є й такі, що вишивали ще наші прапрапрапрабабусі! Наприклад, сорочка 1870 року. Це місцева традиція так оздоблювати, так наші жінки самі вигадали. Причому чоловічих крутяних сорочок не існує, лише жіночі. Чоловічі у нас вишивали переважно квітковим або ж геометричним орнаментом. А ось з таким, крученим, робили тільки для жіночого образу, – з усмішкою розповідає Вісіцька.
Фото Надії Вісіцької
Вона пояснює, що особливістю цієї сорочки є вишивка тамбурним швом. Це один із найдавніших декоративних швів, що формує на лицьовій стороні виробу безперервний ряд петельок. Вони виходять одна з одної, нагадуючи ланцюжок. Тамбурним швом прикрашають контури, орнаменти та заповнюють площини.
У країнах Близького Сходу, Стародавній Греції та Римі цей шов був відомий ще до нашої ери. Ним вишивали килими та покривала на спеціальних п’яльцях, схожих на великий барабан – тамбур. Звідси й походить його назва.
З часом мистецтво тамбурної вишивки розповсюдилося світом, зокрема й в Україні. Найчастіше тамбурним швом прикрашали рушники на Харківщині, Сумщині, Полтавщині та Чернігівщині. А на Вінниччині – саме в Дашківцях – майстрині взяли його за основу для створення свого самобутнього орнаменту.
– Якщо подивитися на п’ять сорочок, може здатися, що всі вони вишиті однаково. Але насправді візерунок ніде не повторюється. Це тому, що кожна жінка створювала свій власний узор. Сорочки одна в одної не “перемальовували”, кожна робила власні закручені завитки. Через них сорочку й називають крутяною, – так це звучить місцевою говіркою, – розповідає Вісіцька.
Вона пояснює, що всі контури виконували чорним кольором, а “серединки” закручених завитків заповнювали нитками різних барв, найчастіше – червоними, синіми або зеленими. Ці елементи майстрині “збирали” у різноманітні візерунки, залежно від того, як підказували їхні смаки та вміння.
Проте, було недостатньо лише вишити сорочку, її ще потрібно було правильно зшити з деталей і знати, як її носити.
Источник: www.ukrinform.ua