Харківська «Енеїда», якої не сталось… Репортаж 11.05.2026 11:29 Укрінформ Понад пів століття тому в Харкові представили ілюстрації до так і не опублікованого двотомника Котляревського
Наприкінці 1960-х років харківський митець Рафаель Волинський виконував замовлення видавництва «Прапор»: планувалося випустити повне зібрання творів Івана Котляревського у двох томах. Мистецька робота, засідання редколегій, рецензування, навіть публікації в тогочасній пресі про нову «Енеїду». Проте книга так і не була надрукована.
Через понад пів століття ілюстрації Рафаеля Волинського вперше стали доступними для широкого загалу. Їх віднайшов у домашньому архіві його онук – архітектор і нині військовослужбовець Богдан Волинський.
Ознайомитися з ілюстраціями тепер можна на виставці в літературному музеї. Вона має назву «Харківська Енеїда. Домашній архів». Це лише частина малюнків, які відібрав для експозиції Богдан Волинський.
ЗМАГАННЯ ЧИ ЦЕНЗУРА?
– Це була завершена серія робіт. Окрім самих ілюстрацій, збереглося багато робочих матеріалів (угода з видавництвом щодо ілюстрування, протоколи засідань художніх рад, відгуки тощо, – ред.), що дає змогу простежити процес підготовки видання. Про це навіть писали в газетах (зокрема, є вирізка з «Літературної України», 1968 р., – ред.). Планувалося випустити таке видатне видання до 200-річчя від дня народження письменника. Однак світ побачила інша «Енеїда», яку ми зараз добре знаємо (з ілюстраціями Анатолія Базилевича), видана «Дніпром». У мене є різні версії щодо причин такого рішення, адже я від самого початку намагався з’ясувати, що ж пішло не так із роботами дідуся? – розповідає Богдан.
Богдан Волинський
Онук припускає, що причиною могло бути звичайне суперництво між митцями та видавництвами, і для двох ювілейних видань «Енеїди» просто не дали дозволу, а «Дніпро» отримало замовлення, оскільки на той час державні установи вже переїхали з Харкова до Києва. Втім, цілком можливо, що цензори виявили в ілюстраціях Волинського ознаки «буржуазного націоналізму». В архіві Богдан знайшов, зокрема, робочу нотатку дідуся, яку вважає надзвичайно важливою як для розуміння творів, так і для усвідомлення особистості митця. На аркуші, заповненому з обох боків, містяться тези, імена, запитання.
– Це питання, які ставив собі Рафаель під час роботи над «Енеїдою». Він розмірковував про мову; що символізувало море для України – актуальне й сьогодні; про свободу та її уявлення; що є взірцем українських воєн, у чому їхня сила й біда, який внесок вони зробили у світову культуру; згадував Залізняка, Гонту, Конашевича-Сагайдачного; про місію козацтва – ми бачимо, до кого він звертається, яких поглядів був митець. Це можна розкрити лише через такі особисті записи. Тобто він, певною мірою, намагався адаптуватися до суспільних вимог. Коли якийсь художній фонд просив надіслати його роботу, дідусь додавав автобіографію російською мовою, хоча все життя спілкувався українською – і я не думаю, що це було зручно чи комфортно в тодішньому Харкові, і що це сприяло його кар’єрі, – розповідає Богдан.
ХУДОЖНИК – ХАРКІВСЬКИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ, РАДЯНСЬКИЙ
Волинський зазначає: чим глибше він занурювався в архів, тим сильнішим ставало бажання поділитися цими знахідками. Рафаель був харківським, українським художником, але водночас – радянським. Його особистість і творчий доробок можуть стати предметом дискусії в контексті постколоніального переосмислення та декомунізації – так само, як і у випадку з багатьма іншими митцями. В архіві Волинського є зображення Леніна, Пушкіна та Маяковського; проте він також створював портрети Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, козака Мамая, ілюстрував твори Остапа Вишні.
|
|
– Рафаель мав непросту долю. Народився він у 1923 році в місті, яке нещодавно було захоплене більшовиками. Його батько Освальд також був митцем, і, ймовірно, саме це прищепило синові любов до мистецтва, адже Рафаель малював з дитинства, відвідував гурток у Палаці піонерів, інтер’єр якого створювали Василь Єрмілов (визначний український авангардист, конструктивіст) і Вадим Меллер, який співпрацював з театром Леся Курбаса «Березіль». Тобто дідусь формувався в, мабуть, найцікавіший мистецький період – у Харкові 1920-1930-х років, – зауважує Богдан.
Коли Рафаелю виповнилося 15 років, його батька заарештували й невдовзі розстріляли за рішенням «трійки» НКВС за звинуваченням у «шпигунстві».
– Проте дідусеві ця інформація стала відома значно пізніше. У 1960-х роках прадіда реабілітували, але це вже нічого не змінювало. Гадаю, всі ці події могли вплинути на формування його особистості, – ділиться Волинський.
За його словами, у 19 років Рафаель потрапив на фронт – тривала Друга світова війна. У молодості він був комсомольцем, проте ніколи не вступав до комуністичної партії.
– Він боровся у складі Червоної армії і вважав перемогу великою цінністю. Ймовірно, він не сприймав більшовицьку, комуністичну владу як окупаційну, бо народився та виріс у цій реальності. Водночас, у дитинстві Рафаель застав період українського Харкова, щось дізнався від батьків, зберіг і передав далі своєму роду, – каже Волинський.
ІЛЮСТРАЦІЇ, ЩО ЗБЕРІГАЮТЬ АКTУАЛЬНІСТЬ
За інформацією онука, Рафаель мав складний характер, був впертим і дуже відданим мистецтву.
– Він був надзвичайно самокритичним – як до себе, так і до інших. Багато працював. Найбільше займався книжковою графікою, але також створював монументальні роботи, живопис, працював з металом та склом. Тобто Рафаель був експериментатором, – говорить Богдан.
Коли художник помер у 1992 році, його речі та архів потрібно було кудись перемістити, оскільки квартира не була приватизована. Так творчий спадок опинився в гаражі.
– Мій батько не мав, скажімо так, легких стосунків із Рафаелем, бо той був суворим – такий старий стиль виховання – і не допускав його до мистецтва надовго, можливо, щоб відбити бажання займатися творчістю, усвідомлюючи, яка нелегка доля спіткала його самого. Тому батько мав певні сумніви щодо того, як працювати з роботами Рафаеля, як їх інтерпретувати, і чи варто надавати таку можливість мені. Лише у 2020 році, коли мені виповнилося майже 29 років, я отримав ключ від гаража. Окрім художніх робіт, я знайшов там чудову бібліотеку. Почав розбирати матеріали час від часу, перефотографовував їх, шукав тематичні серії, звертався до різних архівів, щоб зібрати інформацію та заповнити прогалини, – розповідає Богдан.
Під час повномасштабного вторгнення, коли онук став на захист України, він ніби заново відкрив для себе графіку діда. Вважає її одою українському війську.
– У цих ілюстраціях я впізнав сьогодення. Це зображення війська, це, власне, центральна тема. Це обличчя. Це вони – наші українські воїни. Хлопці, яких я бачу, з якими служу. Більшість із них – зрілі чоловіки, а не юнаки. Як і на зображеннях – так і в житті. Десь усмішки, десь напівсонні, втомлені погляди… Це не якісь класичні герої, а дуже реалістичний портрет військових, – вважає Волинський.
Нині ілюстрації Рафаеля Волинського досліджують професійні мистецтвознавці, можливо, вони стануть темою наукової роботи.
– Це той родинний архів, який мав би стати частиною нашої спільної пам’яті. Це погляд на сімейний архів онука, який нині служить у війську, бере участь у бойових діях – і це зовсім інша «оптика» на те, що створив його дід, – зауважує директорка літературного музею Тетяна Пилипчук.
Виставку «Харківська Енеїда. Домашній архів» можна відвідати протягом травня-червня.
Фотографії В’ячеслава Мадієвського та з архіву родини Волинських
Архів Література Музей Видавництво Агресія РФ Українська книга Харків Військові Котляревський Енеїда Художник
Источник: www.ukrinform.ua