Україні потрібен Пантеон, де минуле служитиме майбутньому 01.05.2026 15:39 Укрінформ Національні пантеони виконують своє призначення у багатьох державах світу. Як же українцям уникнути зведення пам’яті лише до списку прізвищ?
22 квітня Глава Української держави Володимир Зеленський провів нараду, присвячену стратегічним аспектам української політики пам’яті та вшануванню національних героїв. Зокрема, він наголосив, що «…розпочато роботу зі створення Пантеону видатних українців…». За його словами, йдеться насамперед про повернення до України останків історичних постатей – тих особистостей, які мають фундаментальне значення для формування української національної самосвідомості та для розбудови нашої державності.
Ця ідея не є новою, але вперше вона озвучується як частина державної політики пам’яті. Мова йде не лише про меморіальний комплекс. Йдеться про спробу об’єднати розірвану між епохами історію України.
ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН І ЯКА ЙОГО МЕТА
Поняття «Пантеон» відоме з античних часів. Спочатку це було місце поклоніння богам. Після прийняття християнства, в ранньому середньовіччі, у пантеонах знайшли останній притулок королі, князі, церковні ієрархи.
Приблизно з кінця ХІХ – початку ХХ століття, з зародженням та розвитком національних держав, а також сучасних світських суспільств, пантеон став центром колективної пам’яті. Минуле переосмислювалося на користь сьогодення та згуртовувало націю. Тоді ж почали відзначати «великих» чи «видатних» осіб, з’явилися нові критерії героїзації. Титули, високе соціальне походження відійшли на другий план, поступившись місцем громадянським чеснотам людини: відданості ідеалам батьківщини, служінню їй. Відтоді основна функція пантеону полягала у вшануванні та увічненні пам’яті видатних громадян, які відзначилися заслугами перед державою. Це могли бути правителі, військові лідери, а також наукова та мистецька еліта нації.
Окрім формування нової культури колективної пам’яті, пантеони, через новітні ритуали, надавали певної сакральності й новій політичній владі, яка прийшла на зміну монархам. Так було у ХХ столітті. Нині ж, коли культ видатних людей фактично розчинився у безмежності Інтернету, політика національної пам’яті у багатьох країнах переживає певну кризу.
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ. НЬЮТОН У ВЕСТМІНСТЕРСЬКОМУ АБАТСТВІ: ДЕМОКРАТИЧНІСТЬ ТА СТАРОДАВНЯ ТРАДИЦІЯ
Источник: www.ukrinform.ua