Роковини Маріупольської трагедії: три роки пам'яті та болю 16.03.2025 09:00 Укрінформ Актори Маріупольського театру, які вижили після російського авіабомбування 16 березня, розказують про пережите зі сцени
Театральну виставу зі свідчень тих події, яку грають самі ж актори Маріупольського драмтеатру, що змогли евакуюватися на українську територію після окупації росіянами Маріуполя, створили за півроку після трагедії. Усі ці роки актори грають її на українських та світових сценах.
Цьогоріч актори розбомбленого росіянами драмтеатру покажуть виставу 16 березня в Кишиневі. Вони знову свідчитимуть зі сцени про один із найбільших військових злочинів із часу повномасштабного вторгнення Росії на територію України, коли росіяни скинули авіабомби на будівлю Донецького академічного обласного театру в Маріуполі, де переховувалися жінки, діти та літні люди. Під завалами театру тоді загинули сотні людей…
50 ГОДИН ІНТЕРВ’Ю, ЯКІ СТАЛИ ДРАМОЮ
– Ми зробили та показали вперше цю виставу рівно через півроку після трагедії – 16 вересня, – каже драматург Олександр Гаврош. – Вистава створювалася тут на Закарпатті, і драматург, і режисер, і художниця – закарпатці, але основа драми – це актори Маріупольського драмтеатру та їхні історії. Вони перебували там, у місті, й у самому театрі тоді, коли це сталося. Вистава непроста, зазначає Гаврош, вона була однією із перших у такому жанрі.
– Зараз, після трьох років повномасштабної війни, багато театрів створили подібні, особливо ті, що ближче до фронту. Утім, “Маріупольська драма” живе вже 2,5 року і далі виконує свою місію: доносить світові жахливу правду про злочин росіян. Це її мета – зробити так, аби світ дізнавався про цю трагедію та не забував про неї.
Зі слів Гавроша, саме цю мету закладали в “Маріупольську драму” від початку.
– Ми бачимо, як Росія все перекручує, перебріхує, як на «чорне» каже «біле» та робить усе, щоб її злочини або залишилися невідомими, або їхні факти були поставлені «з ніг на голову». Тому такі документальні вистави є дуже важливими, адже трагедія в Маріупольському драмтеатрі була і залишається одним із найбільших масових убивств, які зчинила Росія в Україні від початку повномасштабної війни, – говорить він.
Олександр Гаврош наголошує, що при роботі зі свідченнями акторів він майже нічого не змінював. Вистава є документальною, це ще одна із її цінностей.
– Я не додавав гостроти, якихось сюжетних ходів абощо. Там просто факти – такі, як їх наводили люди з перших вуст, власне, ті, хто це пережив. Вистава зроблена із понад 50 годин інтерв’ю – і це лише фрагменти. Думаю, що з часом я зроблю окрему книжку за цими свідченнями, – каже він.
ТУТ АКТОРИ ГРАЮТЬ САМІ СЕБЕ
– Цьогоріч до роковин трагедії 16 березня «Маріупольську драму» покажуть у Кишиневі, у Молдові. Вистава, яку ми створили два з половиною роки тому разом із релокованим Донецьким академічним обласним драматичним театром на Закарпатті, продовжує жити. Зараз її показують більше за кордоном, аніж удома, – каже режисер Євген Тищук.
Він розповідає, що через переїзд одного із акторів Дмитра Муранцева до Чернівців, вистава в минулому році була змінена.
– Дмитро Муранцев переїхав, тож ми переробили драму – замість його історії додали історію сина акторів Ігоря Китриша та Олени Білої. Раніше він просто виходив на сцену в епізодичній ролі, зараз є повноцінним актором, має свою лінію та історію. Також додали до вистави більше відеоряду. Про це просили закордонні партнери, тож ми додали кадри зі зруйнованим театром. Цю змінену виставу возили до Англії, вона отримала там дуже хороші відгуки – оцінку «4» у рейтингу від найстарішої британської газети «Таймс», – каже Тищук.
Він додає, що закордонному глядачеві вистава цікава саме як живе свідчення цієї трагедії.
– Адже це театр сторітелінгу, «Маріупольська драма» цінна саме тим, що тут актори грають самі себе. Це вражає глядачів за кордоном. Вони чують ці свідчення з перших вуст та співпереживають, – говорить Тищук.
Попри те, що маріупольська трагедія «стараннями» росіян за три роки повномасштабної війни була перекрита десятки разів іншими трагедіями, усе ж, про неї знають у світі, пам’ятають. Для закордонного глядача це лишається дуже важливою історією цієї війни, акцентує режисер. Незважаючи на нові трагедії, історія драмтеатру навічно закарбована в світовій історії, додає він.
СВІТ НІКОЛИ НЕ ПОВИНЕН ЦЕ ЗАБУТИ!
З акторкою Маріупольського драмтеатру Оленю Білою розмовляємо телефоном – вони з трупою вже в Молдові, готуються до показу.
– Були вражені, як сприймають люди, повна зала, кілька рядів з військовими, дуже багато своїх, українців, які приходять до нас на виставу, аби відрефлексувати, пережити свої власні трагедії…, – говорить акторка.
Вона пригадує, що коли грали Маріупольську драму в Англії, після вистави люди підходили і говорили, що без титрів розуміли, про що йдеться…
– Енергетично вони були з нами, разом переживали це все знову і знову. Незважаючи, що пройшло вже три роки, нічого не притупляється. Таке неможливо забути. Навпаки, для нас ця вистава – добра можливість виговоритися. А дуже багато людей не мають такої можливості. Вони носять це в собі вже три роки, хтось більше… Тому після вистав дуже часто люди підходять: «Ми з Херсона, ми вас розуміємо». «У мене батько загинув тиждень тому»… Тому це неможливо забути, – каже Олена Біла.
Як повідомляв Укрінформ, 16 березня 2022 року російський літак скинув дві надпотужні (ймовірно 500-кілограмові) бомби на будівлю Маріупольського драмтеатру. Внаслідок бомбардування загинуло, за різними оцінками, від 300 до 600 дітей та дорослих, що ховались у приміщенні від бомб ворога.
За даними агентства Reuters, на супутникових знімках було видно, що перед фасадом драмтеатру і позаду в сквері були написи на асфальті великими літерами білою фарбою «Діти». Проте це не зупинило російських агресорів.
«Хтось надав злочинний наказ скинути багатотонні авіабомби на прихисток мирних громадян, і хтось виконав його, забравши невід'ємне право на життя у сотень людей. Театр був центром розподілу їжі, води й визначеним пунктом збору для майбутньої евакуації. Там цивільні українці переховувалися від постійних обстрілів та чекали на евакуацію. Жінки, діти, літні люди, евакуйовані із пологового будинку вагітні та породіллі з немовлятами: всі вони загинули під уламками. Тепер саму будівлю знищили вщент, аби приховати сліди злочину. Можна зруйнувати стіни, але неможливо зруйнувати пам’ять. Ми пам’ятаємо! За кожен воєнний злочин буде суворе покарання», – наголосив Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
До сьогодні цей теракт лишається наймасовішим, зчиненим росіянами під час повномасштабної війни проти України.
Тетяна Когутич, Закарпаття
Фото Сергія Гудака та Фб/Донецького академічного обласного драматичного театру – м.Ужгород
Маріуполь Театр Агресія РФ Злочин Воєнні злочини Вистава Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
