Нас «хрестили» ракетами на Яворівському полігоні. Історія «ненародженого для війни» артиста Одеської опери

Нас «хрестили» ракетами на Яворівському полігоні. Історія «ненародженого для війни» артиста Одеської опери Репортаж 03.03.2025 14:44 Укрінформ Музикант симфонічного оркестру Одеської опери Юрій Кусяк із перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем,  замінивши фагот на гранатомет

У лютому 2022-го він відправив вагітну дружину за кордон, завіз музичні інструменти до батьків на захід України і вирушив до військкомату. Рік воював на сході. Про перші зіткнення зі смертю, тугу за творчістю та повернення до музики Юрій Кусяк розповів кореспондентам Укрінформу.

ФАГОТ – ЛЮБОВ НА ВСЕ ЖИТТЯ

Ми приїхали до Одеського національного академічного театру опери та балету, коли оркестр проводив фінальну репетицію перед гастролями в Японії. Зайшли тихенько до зали та просто розчинилися в музиці. Звук проникав у найвіддаленіші куточки душі, створюючи вихор почуттів – від суму до невимовного щастя. Диригент Йошіда Хірофумі, який долучився до театрального колективу в 2021 році, то аплодував музикантам, то переходив на італійську й емоційно наголошував, де зробити акцент скрипкам. Зала, в якій репетирував оркестр, має височезні стелі, на підвісних містках час від часу проходили танцівники балету. Весь простір наповнився музикою: ось чітко відбиває ритм барабан, ось чується журба у звуках віолончелі.  Її змінює бадьорість флейт, а ось вступає ніжна арфа, додаючи неземного звучання. А ось – фагот:  пум-пу-пу-пум, наче передвісник дива. 

Чекаємо на перерву, щоби поспілкуватися з фаготистом Юрієм Кусяком. До нас підходить усміхнений юнак: про таких говорять, що їхня посмішка лікує. Навіть не віриться, що нещодавно він нищив із гранатомета ворогів десь на сході країни.

Юрій Кусяк

– Юрій. Працюю в театрі більше 12 років, але один рік випав, бо воював, – каже він.

Розповідає, що грати почав пізно – в 11 років. Захоплення музикою йому передалося від старшого брата, який опанував валторн. У приватному будинку родини Кусяків у Чернівцях була «маленька музична школа», мали багато музичних інструментів. Деякі з них Юрій зберігає донині.

– Два роки вчився грі на фаготі в чернівецькому училищі, потім вступив до Київської муніципальної академії музики імені Глієра, потім – до консерваторії.  До фагота у мене був довгий шлях у п’ять років. Грав на різних інструментах, поки не знайшов своє. Й акордеон, і фортепіано, і труба, і фортепіано – це для всіх музикантів як “Отче наш”. Перший досвід у оркестрі мав на великому барабані, бо на трубі ще було зарано. Якось брат дав мені послухати платівку з бездоганним виконанням партій на фаготі, я був вражений. Тоді він узяв для мене в оренду цей інструмент і я почав грати, – ділиться  Юрій.

Коли навчався на п'ятому курсі академії, в Одеській опері оголосили конкурс і юнак пройшов прослуховування. Так він опинився в Одесі.

“РОЗДУМІВ НЕ БУЛО, ЛИШЕ ЧІТКЕ РОЗУМІННЯ, ЩО ЧАС ПРИЙШОВ ДЛЯ ВСІХ”

Його життя вирувало – репетиції, гастролі, різноманітні конкурси, знайомство з коханою, народження дитини, звістка, що стане батьком удруге…

– Я дізнався, що дружина вагітна, за тиждень до повномасштабного вторгнення. Стояв на роздоріжжі і вирішував, що робити. З одного боку, потрібно було думати про родину, з іншого – просто мусив захищати свою країну, – каже співрозмовник.

Юрій розумів, що Одеса для ворога – «ласий шматочок». І хоч не мав військового досвіду, вирішив піти добровольцем.

– Вивіз із Одеси найцінніше: дружину відправив за кордон, а колекцію музичних інструментів – до батьків на захід України. І пішов до військкомату. Нас повезли на Яворівський полігон на Львівщині. Тієї ночі, коли ми приїхали, росіяни випустили по полігону понад 30 ракет. Нас “хрестили” ракетами. Тоді загинули понад 60 людей, більше 160 були поранені. Деякі хлопці й присяги не встигли прийняти, – згадує Юрій.

Зауважує, що тоді вперше побачив “пекло не на картинці”.

– Територія полігону дуже велика. Мені пощастило, що обстріл почався з іншої частини. Це сталося на світанку, і я подумав, що почалися навчання. Вибігли з хлопцями на вулицю і побачили, що летять ракети. Одна влучила за 50 метрів від нас, – додає.

Запитуємо, чи не пожалкував він, що пішов добровольцем.

– У такі моменти вмикаються механізми самозбереження. Однак ніяких роздумів чи жалю не було ні тоді, ні пізніше. Лише чітке розуміння, що час прийшов для всіх і шлях обраний, вороття немає, –  каже чоловік.

Потім були навчання в інших частинах та зрештою – служба у прикордонних військах.

– Я був прикордонником комендатури швидкого реагування. Загін не називатиму, але всі хлопці – браві й хоробрі, нас готували до будь-яких випадків. Я був гранатометником. Службу ніс і на кордоні з Білоруссю, і на Харківщині, Донеччині, Луганщині, – розказує Юрій.

НЕ РОЗПОВІДАВ ДРУЖИНІ, ДЕ СЛУЖИТЬ

Каже, що нищити ворогів із кулемета почав ще на навчаннях.

– Притулився вухом до гранатомета та отримав першу контузію. Потім уже навчився… Колеги з театру придбали мені тактичні навушники, щоб було зручніше, – розказує Юрій.

А от при спробі поспілкуватися про участь у бойових діях наш співрозмовник змінюється на обличчі. Усмішка зникає.

– Вибачте. Я не хочу про це говорити. Просто не можу. Розумієте, у нас сьогодні серйозна репетиція, і якщо я полину у ці жахливі спогади, не зможу грати. Кожна згадка повертає мене у той стан, – пояснює.

Зауважує, що батькам було важко прийняти його рішення йти воювати.

– Але я поставив їх перед фактом. Дружина теж не очікувала, мені навіть довелося вигадати для неї легенду, що мені вручили повістку. Шифрувався, як міг. Не розповідав їй, де саме служу, щоб не хвилювалася. Казав, що у спокійному регіоні, але жінку не обдуриш – вона так влучно задавала питання: “У вас там зараз вітер чи дощ?” А я й не знав, яка там насправді погода, – ділиться Юрій.

Про те, що дружина чекає двійню, дізнався на службі.

– Одразу після УЗД вона надіслала мені фото і зателефонувала. Запитала, чи бачив я вже фото. Подивився і не повірив своїм очам! Два серця… Коли ми планували вагітність, я весь час жартував, що “забабахаю” двійню! Так і вийшло. Сила думки, – сяє Юрій.

Каже, після шаленої радості прийшло хвилювання, як дружина впорається з вагітністю. Коли ситуація в Одесі стала спокійнішою, крейсер «Москва» пішов у відомому напрямку, дружина Юрія повернулася з Польщі до Одеси. Адже хотіла народити на рідній землі.

– Так сталося, коли мені дали відпустку, у неї почалися пологи. Я тримав доньок на руках, привіз їх додому і був щасливий. Першою народилася Вікторія – на честь нашої перемоги. Друга – Софія – мудрість, – розказує Юрій.

Він став багатодітним батьком, адже має старшого сина Дмитра. Тоді перед Юрієм удруге постав важкий вибір – воювати чи залишитися з дружиною та дітьми. Зрештою, він обрав родину та звільнився зі служби.

– Повернувся в оркестр дуже швидко, місяць пішов на підготовку. Спочатку грав більш легкі партії, а потім – у повну силу. Війна змінила мене, як і кожного українця. Я став більш витривалим, зібраним та готовим до будь-яких ситуацій. У війську мав позивний «Фагот», наспівував щось побратимам. Музика живе в моїй ДНК. Мене мама, як і всіх, не народжувала для війни. Я йшов мистецьким шляхом, дарував радість людям. Дехто каже, мовляв, воюють лише за гроші. Це абсолютно не так! Ідуть воювати, а не працювати. Йдуть не за грошима, на війні витрачають ще й свої на тактичний одяг та інші необхідні речі. Зарплати в нас, до речі, тоді ще не було, ми жили «в кредит», – каже Юрій.

Додає, що вірить: врешті-решт агресор буде покараний. Прощається з нами, адже перерва в репетиції добігає кінця. В залі вже чути звуки тромбонів та скрипок. До Японії симфонічний оркестр Одеської опери везе цікаву та складну програму – симфонії Дворжака та Бетховена, а також українську музику. Ми ще кілька хвилин слухаємо віртуозну гру та залишаємо залу. У голові – думки, що перемога та мудрість мають здолати темряву.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото, відео: Ніна Ляшонок

Доброволець Музикант Одеса Військові Яворівський полігон

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю любов'ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *