"Ми не відсиджуємося в тилу": як працює 211 бригада, командир якої під слідством Репортаж 06.01.2025 10:30 Укрінформ На Харківському напрямку за лічені кілометри від ворога зведена група з понтонно-мостової бригади будує фортифікації
Понад п’ять місяців військовослужбовці 211 понтонно-мостової бригади Сил підтримки ЗСУ перебувають у Харківському районі:риють окопи, траншеї, зводять вогневі точки, сховища, опорні пункти на першій та другій оборонній лініях. Частина цих об’єктів – за лічені кілометри від ворога.
Кореспонденти Укрінформу поспілкувалися з солдатами та сержантами, які служать з часів створення бригади. Про будівництво фортифікаційних споруд та резонансне слідство щодо посадовців 211-ої – далі у матеріалі.
ОСНОВНЕ ЗНАРЯДДЯ – ЛОПАТИ ТА КИРКИ
Частину шляху в лісі на Харківському напрямку долаємо “ЗІЛом”: вузькою наїждженою дорогою, геть розмитою після дощу, вантажівку “кидає” зі сторони в сторону. За кермом – чернівчанин Юрій. У зведеній групі на Харківщині він працює водієм близько трьох місяців.
Юрій
– Я вже втретє в армії, – говорить військовослужбовець. – Був ще в АТО. Зараз по мобілізації, з перших днів (повномасштабного вторгнення, – ред.). Потрапив у підрозділ, коли це ще був понтонний полк, розподілили мене у ремонтну роту. Мені цікава робота з технікою, це моє. Я механік.
Тим часом ми дістаємося до однієї з локацій, де облаштовують фортифікації. Трохи далі – вже позиції Сил оборони. Періодично лунають вибухи: саме в цей момент йде бойова робота українських захисників. До кордону недалеко, тож працюють засоби РЕБ. Та нам і відверто щастить – день видався дуже туманний, вранці видимість була буквально 20-50 метрів. Тож розраховуємо, що над місцевістю, де ми перебуваємо, не буде ворожих дронів.
Військові інженерної бригади роблять так звану відхідну щілину з окопа – в неї можна заховатися, якщо почався обстріл.
– Від мінометів, “Градів” захистить. Брусами закатуємо – перший шар, потім насипаємо землі до метра, потім ще – шар брусу і ще шар землі, – розповідає сержант В’ячеслав. – Земля тут дуже важка: ґрунт – десь сантиметрів 70, а далі вже глина, і така якась, наче скам’яніла. Кирками треба роздовбувати. Все, як бачите, робиться вручну. Основні інструменти хлопців – лопата, кирка, пилка. Техніку сюди не загнати по такій дорозі, та й небезпечно.
В’ячеслав
В’ячеслав родом з Хмельниччини. Як і немало його побратимів, полишив заробітки з початком повномасштабного вторгнення.
– Працював за кордоном. Робив облицювання плиткою, загалом ремонтами квартир займався. А почалася війна – повернувся, пішов до військкомату. Дружина дуже не хотіла, щоб я приїжджав. Але ж треба було, – говорить сержант.
Іван
Такої ж думки й Іван з Івано-Франківська, який 6 років працював будівельником за кордоном.
– Якраз 24 лютого мав виїздити знову, але залишився. Робимо свою роботу, адже ворог не чекає… А тут до нього близько, це підбадьорює, – посміхається Іван.
Володимир
Постійно віджартовується, піднімаючи настрій іншим військовим, Володимир із Тернопільщини. Раніше і він їздив на роботу за кордон, зокрема, у Швецію, та після початку вторгнення – у війську. Солдат у зведених групах працював на Херсонщині, ремонтував понтони та техніку різних бригад, на Донеччині будував фортифікації.
– Дізнався, що відбувається – першим рейсом додому! Вони (росіяни, – ред.) ще мають щастя, що я з другої сторони не зайшов – з Фінляндії, – говорить Володимир.
НА ХАРКІВСЬКОМУ НАПРЯМКУ НІ ДНЯ ТИШІ
Насправді ж на прикордонні, особливо після повторного наступу на північ Харківщини, обстріли не припиняються, і непереборний гумор українців неабияк допомагає триматися.
Роман
– Вибухи тут постійно, за півроку я дня тиші не пригадаю. Ворог обстрілює, також робота наших. І дрони постійно літають, розвідтехніка, – говорить Роман із Бучі.
Нині він також працює руками, говорить, важко не лише з твердим ґрунтом, але й з обробкою деревини.
– Узагалі я за освітою програміст, але і водієм був, і будівельником, довелося багато робіт змінити. Тут ти постійно в ділі, перероблюємо руками кругляк, збиваємо, носимо, фізично, звісно, важко…
Солдат пояснює, як у зведенні фортифікацій використовується природна місцевість:
– Ми зараз працюємо у лісовому масиві, тож дерева – це додатковий захист. Бійниця, кулеметна позиція облаштовується між деревами, найкраще, коли це дуби. Коренева система тримає ґрунт, відповідно, буде менше зсувів від дощів, снігів, це по-перше. І дерева дещо додають захисту у випадку “прильоту”.
Роман
Роман зауважує, що історія зі слідством щодо командира та “кумівством” у бригаді не впливає на його особисту мотивацію.
– Кожен робить свою роботу: ми маємо зробити на совість, щоби хлопці були захищені, щоби могли оборонятися ефективно. Те, що говорять, що по якомусь “блату” потрапляли в бригаду… Я такого не знаю. Що ми у тилу відсиджуємося – це зовсім не так. Я служу від часу формування. Бригада постійно на виїздах по своїй специфіці, на напрямках від Херсона до Сум. Щоб на місці стояли без задач якісь батальйони чи взводи, такого не було, – говорить солдат.
Олександр
Чи не найстарший серед військовослужбовців на локації 54-річний Олександр з Вінниччини. У цивільному житті – завідувач цвинтаря, а ще – батько п’ятьох дітей.
– Я місяць ходив до військкомату, щоб мене взяли. Спочатку брали з досвідом, молодих, але потім дійшла черга і до мене – самі подзвонили. З 27 березня 2022-го в армії. Я вважаю, це обов'язок кожного – служити, захищати країну. Байдуже, з якої ти області. Вони (війська РФ, – ред.) зараз десь тут пройдуть і підуть далі – вже до твого дому.
Під час повномасштабки в Олександра від тяжкої хвороби померла мати. Поруч він не міг бути, допомагав фінансово – купував ліки. Родина вмовляє чоловіка звільнитися, та він не хоче.
– Я вирішив, що вже маю від початку і до кінця бути… Важко всім хлопцям, що боронять. Думаю, не вистачає нам тямущих офіцерів, керівників. Були вони на початку, багато вже загинули, – розмірковує Іван.
У цивільному житті на своїй роботі він споглядав багато людського горя, та це не зробило його менш емпатичним:
– Війна все дуже загострила… Тут важко зрозуміти, що до чого, як йде і чим завершиться, і кожного дня все змінюється…
НАЙДОВША СТВОРЕНА ПЕРЕПРАВА – 260 МЕТРІВ
За словами старшого сержанта львів’янина Андрія, на Харківщині групи 211 бригади облаштували сотні кілометрів фортифікацій.
Андрій
– Є опорні пункти, які неможливо обладнати з використанням техніки – люди фізично просто “сточуються” на цих роботах. Коли є змога використовувати техніку – це трішки легше. Я був старшим ВОПа і на Донеччині, і тут. Люди викладаються на 100%. У нас хороший колектив, справді, – говорить Андрій.
Фото пресслужби
Надважким випробуванням для бригади був Херсонський напрямок восени 2023-го: це холод, сильні річкові течії та ворожі удари, пояснює військовий. Забезпечуючи переправи для просування ЗСУ, 211-та втратила багато техніки та найголовніше – людей.
Флор
Військовослужбовець Флор – один із тих, хто тоді відзначився – попри все виконав певні завдання. За це його нагороджено орденом “За мужність”.
– Ми потрапили під обстріл, загинули хлопці… Мій командир, мій товариш-водій загинули, також були поранені, – говорить Флор.
Флор
26 лютого 2022 року він повернувся з-за кордону та приєднався до тероборони, а у квітні потрапив на службу в інженерну бригаду.
– Ми не тилова частина, у нас ротації на всіх ділянках фронту. І на зараз майже вся бригада на виїздах, – наголошує Флор.
Сергій
За словами старшого сержанта Сергія, на Херсонщині була створена найдовша переправа – 260 метрів. А найліпші погодні умови для подібної роботи – дощ і вітер, аби не було дронів, пояснює військовий.
Фото пресслужби
– Загалом наші підрозділи навели десяток мостів через притоку Дніпра. В умовах обстрілів ці мости “жили” недовго, але все одно підрозділи, які мали переправитися за лічені години, встигали це зробити. А далі – знову ж таки тяжка праця. Пошкоджені понтони потрібно діставати, потрібно ремонтувати. А до цього – розмінувати місцевість, щоб підступитися до берега, бо вже порозліталися касетні боєприпаси, – зазначає Сергій.
Аспект, який неохоче коментують військові – потреба у спеціальній техніці.
– Використовуємо все, що у наявності. Забезпечення мінімальне йде, допомагають, але це ж така ситуація не лише у нас, усім бригадам, підрозділам потрібна зброя, техніка. Нестача – вона всюди, – зазначає сержант.
У серпні групи 211-ої були залучені до Курської операції, та про це поки розповідати зарано, говорить Сергій.
За його словами, зараз найбільші зусилля бригади, за завданням ЗСУ, сконцентровані на фортифікаціях у Харківській і Донецькій областях, також виконуються певні роботи на Запорізькому напрямку.
– В основному зараз займаємося мінуванням і побудовою різноманітних споруд, найчастіше – взводних опорних пунктів. І повірте, що всі вони розраховані на те, щоб прикривати найбільш ризиковані напрямки можливого наступу. Ми зараз говоримо у ВОПі – не можемо з вами вказувати, де – але ви самі бачите, який важливий напрямок він прикриває, – зауважує Сергій.
***
211 понтонно-мостова бригада стала правонаступницею 210 понтонно-мостового полку, який створили 3 квітня 2022 року. Її основні завдання: підтримка мобільності військ, подолання водних перешкод або суходолів (протитанкових ровів); здійснення десантних переправ; влаштування вибухових та невибухових загороджень; будівництво фортифікацій.
***
Як повідомляв Укрінформ, 17 грудня Офіс Генпрокурора поінформував про початок досудового розслідування щодо посадовців 211-ої понтонно-мостової бригади Сил підтримки ЗСУ та оголосили підозру її командиру Олегу Побережнюку у зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України).
Источник: www.ukrinform.ua
