Популярна акторка, зірка серіалів «Лікарка Ковальчук» (СТБ) та «Перевізниця» Анастасія Карпенко зізнається, що триматися четвертий рік великої війни їй допомагає донька. Марії виповнився рік, коли почалося повномасштабне вторгнення. Якби не вона, каже акторка, була б сьогодні у війську. Як і її чоловік, який з початку великої війни служить у лавах ЗСУ.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Анастасія Карпенко згадала найстрашніші дні, життя за кордоном та звикання до війни.
«У найважчих випадках ми йдемо до коридору»
— Насте, ми розмовляємо напередодні премʼєри третього сезону «Лікарки Ковальчук». Що найбільше запам'яталося зі знімального процесу серіалу?
ВІДЕО ДНЯ
— Найяскравіше для мене було те, що Крістіна Тинькевич та Влад Воронін — режисерка та головний оператор — погодилися брати участь у цьому проєкті. Адже я дуже сильно на це розраховувала і моя мрія здійснилася. І, звичайно, мої партнери — я отримала друзів, сподіваюся, на все життя.
— Ви працювали над серіалом влітку та восени минулого року — як воєнний стан вплинув на процес?
РЕКЛАМА
— Насправді, я майже не реагую на тривоги. Адже живу, як і всі українці, у такому стані вже два з половиною роки — я виїжджала з дитиною тільки на початку війни. Тому вже звикла до тривог, ракетних атак, ударів дронами, і це не викликає у мене якихось емоцій.
Анастасія Карпенко у ролі лікарки Ковальчук
— Багато хто каже про звикання до війни.
— Так, і це погано. Але у нас є тільки два варіанти — панікувати, боятися або згуртуватися і ще трохи почекати.
РЕКЛАМА
— Можна ще ходити до укриття. Ви з донькою спускаєтеся?
— Ні. У нашому будинку укриття немає. Звичайно, я розумію, що це не саме правильне рішення, але, з іншого боку, ще сильніше б розхитала психіку доньки, якби кожну ніч будила її, збирала і кудись вела. Тому я вирішила, що краще хай вона спить. А вже у найважчих випадках ми йдемо до коридору. Нещодавно, коли була дуже сильна атака дронами, з вечора просто лягли у коридорі й там проспали ніч. Але для Марії це була наче розвага, щоб вона не відчула страху.
Читайте також: «Якби побачили, як я психую, сказали б, що я — демон»: Наталка Денисенко про зміни під час великої війни
— Марія, по суті, зросла під час війни. Як донька реагує на те, що відбувається?
РЕКЛАМА
— На жаль, так. Зараз Марії три роки. Вона вже багато чого розуміє, бо я їй пояснюю, що і як є, називаю все своїми іменами. Для мене зараз найважливіше — зберегти, наскільки це можливо, її психічний стан. Навкруги багато страждань, але моє завдання, щоб донька мінімально реагувала на вибухи, тривоги.
Робочий момент зйомок серіалу “Лікарка Ковальчук”
— До речі, за сценарієм, у лікарки Оксани Ковальчук ситуація дуже схожа — маленький син, чоловік на фронті… Цей серіал взагалі став для вас доленосним.
— Так, я зустріла на ньому свого майбутнього чоловіка, Максим працював звукорежисером. Наші почуття зароджувалися поступово. Ми знімали з перервами продовж року два сезони «Лікарки Ковальчук». Знімальна команда майже не змінювалася, ми придивлялися десь рік, а потім вирішили, що просто не можемо один без одного.
«Найстрашніше, коли Максим 17 днів не виходив на звʼязок»
— Саме чоловік змусив вас поїхати з країни на початку повномасштабного вторгнення?
— Він наполіг на цьому. Я ще намагалася якось «торгуватися», але Максим сказав, що це не той момент, який ми будемо обговорювати. Останнє слово було за ним.
— А сам Максим пішов до війська.
— Так, спочатку до ТРО, а потім до Збройних Сил України. Ми це не обговорювали. Він прийняв рішення, а потім вже я про нього дізналася. Памʼятаю, тоді у мене були дуже суперечливі відчуття. Адже я пишалася чоловіком, він ніби підкріпив мою віру в те, що я обрала найкращого чоловіка. А з іншого боку, я дуже сильно переживала, розуміла важливість цього рішення і те, що вся наша родина платить дуже високу ціну, маючи на увазі постійну відсутність тата. Він досі служить і періодично приїжджає до дому, як і всі військові. Але це зовсім недовгі зустрічі.
Кадр з серіалу“Перевізниця”, в якому головну роль зіграла Анастасія Ковальчук
— Чи можна звикнути до стану, коли знаходишся у постійному очікуванні?
— Я звикла. Але кожного разу, коли чоловік приїжджає до нас, а потім має їхати, я розриваюся навпіл і мені здається, що я зійду з глузду, бо так не має бути, і це болісно. Але потім потрохи біль проходить. Найстрашніше було, коли Максим 17 днів не виходив на звʼязок. Я намагалася себе якось підтримувати, хоча мені це майже не вдавалося. Казала, що це просто збіг обставин, що все добре… Потім він мені сам зателефонував. Мої почуття тоді важко передати. Я раділа і плакала одночасно.
Читайте також: «Я видихнула і нарешті почала бачити чоловіка вдома»: телеведуча Юлія Зорій про зміни у житті під час великої війни
— Багато хто каже, що вже декілька років живе одним днем.
— Я не маю на це права, бо у мене маленька дитина. Все одно я намагаюся будувати плани. Що стосується мене — вони не довгострокові, але все, що треба для доньки, я планую: куди поїде влітку, в яку школу піде.
— Ви зізнавалися, що якби не дитина, були б вже на фронті.
— Так, я абсолютно це допускаю. Просто з появою дитини я сильно змінилася. Стала більше думати про самозбереження, бо до народження Марії для мене це було неважливо. Тепер моя найбільша відповідальність перед своєю дитиною — зберегти власне життя.
— І тим не менш у середині 2022 року ви повернулися з донькою до України.
— Я не змогла жити за кордоном, це дуже важко. Ми пів року жили у Болгарії і я не бачила свого майбутнього. Тоді все стало «на стоп», жодного проєкту не було. Чоловік і брат, який також у ЗСУ, мене страхали, що, напевно мені доведеться змінити сферу діяльності, країну, думати, чим зможу займатися. Я просто сходила з розуму від цих думок, бо дуже люблю свою професію і нічим іншим займатися не могла б. Ми повернулися і я була без роботи, як багато з моїх колег. Потім почалися сильні обстріли, і ми з донькою виїхали на місяць до Португалії. Коли була там, мені запропонували два проєкти, я погодилася і повернулася в Україну. Один з них «Перевізниця».
Кадр з серіалу “Перевізниця”
— Що відчули, коли знову потрапили на знімальний майданчик?
— Добре це памʼятаю. Це було дивне відчуття, ніби довгого періоду перерви, страху від того, що відбувалося навколо, не було. Я просто знаходилася там, де мала бути. Насправді, це було як подарунок долі. Потім все поступово повернулося, і зараз в акторів дуже продуктивний час.
— У вас скоро день народження. Що хотіли б собі побажати?
— Вірити в себе. Якщо є це, то буде і все інше. Ще хочу, щоб повернувся чоловік, щоб були хороші проєкти. А найкращим подарунком була б наша Перемога!
— Хай так і буде!
Раніше в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» телеведуча Ірина Хоменко розповіла про початок повномасштабного вторгнення, свої страхи та ночі під обстрілами.
