Справедливий, принциповий, мав авторитет у ровесників і довіру старших, він ніколи не боявся відстоювати те, у що вірив — саме так характеризують військовослужбовця Тараса Чвартацького всі, хто його знали. З першого дня великої війни він був одним з перших, хто пішов до військкомату, адже не раз казав рідним, що завжди їх захистить. 23-річний воїн з позивним «Новембер» служив у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» Національної гвардії. 31 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання старший солдат загинув, поховали його у рідних Ярмолинцях на Хмельниччині. У захисника залишилась лише мама, вона просить небайдужих підтримати петицію про нагородження її єдиного сина званням «Героя України» посмертно.
РЕКЛАМА
«Змалечку Тарас наголошував, що він воїн»
– Найстрашніше — це хоронити свою дитину. Єдиного сина, — зізнається «ФАКТАМ» мама бійця Тетяна Махнюк. — Так сталось, що Тараса я виховувала сама. Йому і місяця не було як рідний батько пішов від нас. Більше про себе не давав знати. Звісно, такого удару долі ніхто не чекав, але сил жити далі додавало те, що біля мене був син, якому я ладна була небо прихилити. Та й допомагали у всьому дідусь з бабусею. Змалечку Тарас усім цікавився, міг займатись одночасно кількома справами. Обожнював складати конструктори, підлітком цікавився психологією та багато читав. Син був настільки обізнаним у багатьох сферах і компанійським, що до нього завжди тягнулись оточуючі. Але в той же час син завжди сам приймав остаточне рішення. Так склалось, що кошти я завжди заробляла важкою фізичною працею, й Тарас не раз казав, що хотів би полегшити це й навчив би мене заробляти через Інтернет. А ще з дитячих літ син наголошував, що він воїн. Тарас відвідував Ярмолинецький ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1, а після продовжив навчання у Ярмолинецькому технологічному ліцеї, де здобув професії оператора комп'ютерного набору та водія. Після того здав ЗНО і вступив до Кам'янець-Подільського педагогічного університету, спеціальність «Психологія». Та не склалось.
Читайте також: «Її серце не пережило стільки горя»: Ірина Казьміна покинула цивільну медицину, щоби рятувати військових
Закінчивши перший курс, Тарас сказав, що нецікаво це все йому. Армія — це те, де він себе бачить. Віра, правда та справедливість — це ті речі, які завжди були рушійною силою в житті Тараса. Перший час син працював в охоронній фірмі, далі була робота у Польщі. Згодом син намагався потрапити у Французький іноземний легіон. Тарас спробував, але не пройшов жорсткий відбір. Вимоги до кандидатів на вступ у легіон настільки високі, що відбір проходять у кращому разі десятеро осіб зі ста претендентів. Коли син вийшов з корпусу на вулицю, то у кишені лишилось 50 євро. Він через мережу в групі українців у Франції познайомився з жінкою, уродженкою Прикарпаття. Пані Галина забрала Тараса, три дні він жив у неї. Гостинність жінки вразила до сліз. Вона купила сину квиток до України, а мені ще й подарунків. Ми й досі спілкуємось, і їй дуже болить втрата мого сина.
РЕКЛАМА
«24 лютого він одним з перших прийшов до військкомату. Перечити сину не могла, благословила»
— Як ваш син опинився вже на війні в Україні?
– Після повернення до Ярмолинців Тарас влаштувався оператором на мийку машин. А в день повномасштабного вторгнення він був у числі перших, хто прийшов до військкомату, згодом став військовослужбовцем Збройних сил України. Перечити сину не могла, благословила й побажала повертатись живим та неушкодженим. Перший час Тарас служив у територіальній обороні. Навесні 2023 року потрапив до 12- ої бригади спеціального призначення «Азов» й з того часу боронив рідну землю на фронті. Взяв позивний «Новембер», це його загиблого побратима, на якого він рівнявся.
— Що відомо про обставини загибелі Тараса?
РЕКЛАМА
– Наша остання розмова відбулась 26 серпня. Син попередив, що з ним не буде кілька днів зв’язку, бо мають виконувати бойове завдання. У перший день осені отримала сповіщення від військкомату, що сина вже не. Сталось це в бою під Кремінною. Стався артилерійський обстріл, прилетів снаряд. Шансів у Тарасика не було… Поховали мого сина з військовими почестями у Ярмолинцях. Так як Тарас був неодруженим, попереду несли коровай та гільце. Знаєте, хтось мріє про нові шуби, машини, діаманти, а все життя хотіла одного — щоби сидіти коло хати та бавитись з онуками. Господи, як же це страшно, що моя мрію ніколи вже не справдиться.
Читайте також: «Не може країна, яка стікає кров’ю, стихійно танцювати, коли смерть повсюди», — Михайло Ухман
РЕКЛАМА
— Знаю, що у рідному місті ви боретесь із церквою УПЦ МП та навіть влаштовували одиночні пікети. Розкажіть про це.
– Мій син боровся з зовнішнім ворогом. Загинув. Я продовжую боротися з внутрішнім. У нашій громаді вже давно зволікали з переходом до ПЦУ. Тому після похорону сина я вийшла до будівлі храму сама. Тримала в руках плакат, на якому фото загиблого Тараса. Поряд напис: «За ваші гроші була куплена ракета, яка вбила мого єдиного сина. Не відмолитеся і не відмиєтеся». Мені не було страшно. Мені тепер взагалі нічого не страшно. У ті хвилини, коли повз мене проходили люди із байдужими поглядами, я думала про свого сина, що так рано він поліг в бою, що я ніколи не матиму онуків. Окупанти вкрали у мене єдину дитину та право бачити продовження свого роду.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, на могилі 20-річного добровольця побратими виконали його останню волю — заспівали «Пісню про Довбуша».
