«Він захистив рідне місто з небес»: під час прощання з легендарним бійцем Олегом Фадєєнком росіяни обстріляли його рідне місто

У шпиталі від отриманих поранень 2 липня помер 27-річний молодший лейтенант Олег Фадєєнко з позивним «Малиш». Разом зі своїми однодумцями він з перших днів повномасштабного вторгнення звільняв Харківщину у складі спецпідрозділу KRAKEN. Пізніше брав участь у боях за Бахмут в якості командира розвідувального взводу у складі 3 ОШБ, захисник провів багато успішних наступальних і диверсійних операцій, за що напередодні нещодавно був орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

4 липня у середмісті Первомайського мала відбутися панахида, попрощатися із військовим прийшли до півтисячі містян. Поки люди чекали на початок церемонії, росіяни вдарили по місту ракетою — вона вибухнула в 500 метрах від центральної площі. Ким був цей відважний та сильний духом захисник, що навіть після його загибелі його так боялись окупанти — читайте далі.

«Олег завжди говорив: «Все буде добре, ми переможемо. Других варіантів немає»

– Олег народився з вагою та зростом богатиря — 4 550 грамів та 62 сантиметри під час факельної ходи в селі Кегичіака Первомайського району. Батько працював водієм пожежної автоцистерни, мати — юристом. Він був єдиною дитиною в сім'ї, — розповідає «ФАКТАМ» дружина героя Єлизавета Фадєєнко. — Олег ріс спокійним, розсудливим, наполегливим, надійним та з великим добрим серцем. Батько його займався пожежно-прикладним спортом і з дитячих років прививав сину любов до спорту. В молодших класах відвів його до секції боксу, де Олег здобув чималих успіхів. Крім боксу захоплювався пауерліфтингом, універсальним повноконтактним боєм, бразильським джиу-джитсу, кросфітом (програма вправ на силу і витривалість, що складається переважно з анаеробних вправ, гімнастики і важкої атлетики — Авт.). Не раз Олег вигравав Харківський чемпіонат по боксу. Був багаторазовим призером чемпіонату України з цього виду спорту.

1

Пізніше перейшов до змішаних єдиноборств, був чемпіоном України у різних вагових категоріях, чемпіоном України по греплінгу (спортивне єдиноборство, комплексний вид боротьби — Авт.) та переможцем турніру ADCC у різних вагових категоріях. Для нього не було нічого нездійсненного. За що б він не брався, все доводив до кінця.

Великий внесок у виховання Олега вніс його дідусь Олексій Степанищев, який служив прикордонником, після чого працював в МВС, з ним у Олега був особливий зв'язок. Дідусь навчав Олега любити сім'ю, шанувати сімейні цінності, бути відповідальним за свої вчинки. На жаль, серце не пережило смерті онука, помер дідусь 14 липня…

Читайте також: «Лежав посеред спаленої посадки й чув, як помічник кричав побратимам: «Він мертвий!»: захисник після надскладного поранення в голову став на ноги

Вчителі розповідали, що у серці мого коханого завжди жила безмежна любов до рідної України, він завжди жив за честю та гідністю. При зустрічі говорив: «Все буде добре, ми переможемо. Других варіантів немає». Після завершення інституту Олег залишився жити та займатися громадською діяльністю в Харкові, розвивати спорт і займатися вихованням молоді.

1

Святкування першого дня народження донечки Олега та Єлізавети

Після початку війни росією у 2014 році Олег займав проукраїнську позицію та вів постійну боротьбу з окупантами як на фронті, та і в повсякденному житті з «п'ятою колоною».

Очоливши ГО «Центурія», він постійно займався патріотично-військовим розвитком молоді, перед 24 лютого активно займався військовою підготовкою бажаючих до повномасштабного вторгнення. Був одним із засновників СК «Легіон», зробив надзвичайно великий вклад в розвиток спорту рідного міста та всій Харківській області.

— А яка історія виникнення його позивного «Малиш»?

– На одному із громадських заходів хтось пожартував, дивлячись на Олега: «Дивись, який Малиш». Маючи зріст два метри та вагу більше 110 кілограмів, це викликало усмішку, так і з’явився позивний.

«Нас нашвидкуруч розписав Кирило Буданов, і ми вже стали офіційно чоловіком і дружиною»

— Як ви познайомились із чоловіком?

– Історія нашого кохання — це диво для нас. Познайомилися у соцмережах, я розповіла йому, що із Запоріжжя. За місяць спілкування ми вже знали, що це не просто дружба, ми говорили днями і ночами, і мені тоді здавалося, що ми знаємо один одного усе життя. Він приїхав до мене майже через два місяці спілкування, і тоді вже не хотіли розлучатися ніколи. Катались один до одного потягом, та весь вільний час проводили разом.

Читайте також: «12 серпня мали з дружиною хрестити новонароджену донечку»: під час ліквідації наслідків обстрілів загинув військовий пожежник

Олег дарував великі букети квітів, проявляв кохання настільки гарно, як у книгах пишуть про щире кохання та показують в фільмах. Він носив мене на руках, я завжди зустрічала його з улюбленим тортом, це було нашою традицією, та дарувала йому якісь милі штучки. Це дійсно було справжнє кохання з першого погляду та на все життя. На рік і місяць наших відносин, о третій ночі зустрівши Олега з потягу, попросила простягнути руку та заплющити очі. Тоді він дізнався, що буде татом, найкращим татом у світі, ми були дуже щасливі від цієї новини, тому що дуже мріяли про дитину.

1

На п’ятому місяці вагітності я поїхала у Запоріжжя 23 лютого проходити планові обстеження та наступного ранку прокинулась від дзвінка «Кохана, почалась війна, в нас збір на штабі». Мільйон сліз, питань та відповідей, він дав мені вказівки, що робити та де бути, це було дуже страшно і той день буде у моїй пам’яті назавжди.

Час йшов, постійний стрес, збереження вагітності у лікарні, хвилювання, сльози, дні і ночі з телефоном у руках, очікування просто побачити та обійняти.

Олег очолив ДРГ підрозділу «Hatred». Приймав участь у звільненні населених пунктів — Вільхівка, Питомник, Руська Лозова, Проходи, Молодова, Балаклія, Купʼянськ, Купʼянськ-Вузловий, Херсон, 7 місяців працював на Бахмутському напрямку, брав участь у багатьох операціях. Був нагороджений медаллю за оборону Харкова, орденом «За мужність» ІІІ ступеню, мав ряд медалей та відзнак від ГУР МО та ЗСУ.

Читайте також: «Я все благала: «Сергію, попроси, щоб хоч ручки її тобі показали. Ти їх впізнаєш»: болюча історія про військову, яка загинула від авіаудару

Неможливо підрахувати точне число успішних операцій підрозділу під командуванням мого чоловіка, бо це було в повсякденному житті, це той самий випадок, коли людина віддається повністю улюбленій справі. Постійно тиск на ворога. Постійно розвиток. Постійно втрати у противника. Постійно кращий. Саме так можуть сказати про нього побратими.

У травні місяці Олег попросив у мене паспорт та нас нашвидкуруч розписав Кирило Буданов, і ми вже стали офіційно чоловіком і дружиною. Не та пропозиція, про яку ми мріяли, але це було неважливо. Пологи ми планувати партнерські, він летів з Харкова з бойового завдання, коли все почалося. 21 червня в нас народилась донечка Єсенія, тато був поруч, як ми і мріяли. Донечка зростала у коханні, Олег завжди старався приїхати, як тільки випала нагода, побачити нас з донькою, замовляв доставку квітів та намагався дарувати нам посмішку навіть тоді, коли було дуже тяжко. Навіть тоді, коли чоловік був далеко та ми рідко бачились, Єсенія сказала перше слово «тато», в них дуже міцний звʼязок та особливе кохання дочки і тата. Вона дуже схожа на Олега, та дуже його любить. Коли малій було 4 місяці, коханий зробив пропозицію, про яку я мріяла… Шарівський палац, освідчення у коханні та клятва на все життя. 21 червня ми відсвяткували перший рік народження донечки як ми хотіли, це було дуже гарне та особливе свято, ми зібрали усіх родичів, друзів та побратимів чоловіка, зняли фільм на майбутнє для доньки, щоб подарувати їй на 18-річчя. Після 24 червня Олег відвіз нас у Запоріжжя, щоб я вирішила справи там, це був останній день, коли ми були разом.

«Під час транспортування у коханого почало зупинятися серце, тричі воно зупинялося і тричі лікарі запускали його знов. Він до останнього боровся»

Що сталось із Олегом того трагічного дня і розкажіть про обстріл окупантів в день прощання з коханим.

– 1 липня зранку мені прийшло повідомлення, якого я боялась з початку війни — «Ліза, Олег отримав поранення». Дзвінки побратимам, друзям, родичам, купа дзвінків та смс. «Його оперують, він сказав подзвонить, коли прокинеться», «До нього не пускають», «Будуть транспортувати у іншу лікарню і поїдеш». Як потім мені розповіли побратими чоловіка, виконуючи завдання в районі Бахмута, він заводив техніку зі штурмовиками на квадроциклі. Але під час мінометного обстрілу отримав осколочне поранення в серце, уламок 6 міліметрів влучив прямо в серце.

Читайте також: «Епіцентр удару прийшовся саме у її квартиру»: від російської ракети загинула вчителька з Кривого Рогу

Завівши штурмовиків, знаходячись за кермом з побратимом, чоловік подолав сам з сектору 2 кілометри. Далі йому надали допомогу та почали госпіталізацію, не дивлячись на поранення і те, що він втратив багато крові. Весь цей час він знаходився в свідомості, спілкувався та жартував з побратимами. Йому провели операцію на серці в ближньому госпіталі, та для підтримання його стану потрібна була евакуація у спеціально обладнану лікарню в Дніпрі. Після операції Олег був непритомним та мав прийти до тями після двох днів. Підготували спеціалізовану машину і бригаду, почалась евакуація, у зв’язку з пораненням вертольотами робити це було неможливо. Під час маршруту в коханого почало зупинятися серце, тричі воно зупинялося і тричі лікарі запускали його знов. Він до останнього боровся. Все життя він був воїном і пішов як справжній воїн, б'ючись до останнього, виконавши завдання та з посмішкою на обличчі.

2 липня рано приїхали побратими коханого, я вибігла до машини та думала, що ми будемо їхати до чоловіка. Вони стояли і дивилися на мене, та почали щось казати, я почула найстрашніше: «Олег загинув». Це був такий біль, я не пам’ятаю нічого, тільки біль та невіра, він не міг, не міг загинути, моя залізна людина, скеля, титан, я не вірю досі у це, я чекаю його вдома. Пишу йому листи у месенджері та чекаю відповіді, мені здається, що це страшний нескінченний сон і я зараз прокинусь від його смс: «Добрий ранок, кохана, я дуже сумую, цілуй доню».

Прощання з чоловіком було 4 липня о 13 годині, нас затримали у морзі та прокуратурі у Дніпрі, ми запізнювалися. Людей було більше 1000 — цивільні та військові прийшли провести у останню дорогу Героя, людину честі та гідності — мого чоловіка. Тоді росіяни завдали ракетного удару поблизу місця проведення прощання. Вони влучили в парковку біля житлового дому. Багато людей отримали поранення, але жодна людина не загинула. Вони бояться його навіть після загибелі, та він навіть тоді відвів біду. Попри все бажання ворога зірвати церемонію, з героєм попрощалися.

1

Нещодавно я зробила тату у його честь, його портрет на фоні лого його підрозділу «Hatred» з написом Ulfhednar та його ім’я під серцем, як і він моє, за день до поранення. Йому вона би дуже сподобалась, і він би був шокованим, що я це витримала. Він зі мною на все життя, моє кохання назавжди, таку людину, героя, чоловіка та батька не можна забути, такі, як він, живуть вічно.

Рідні та побратими Олега Фадєєнка створили петицію до президента із проханням нагородити легендарного бійця найвищою нагородою — орденом «Герой України». То ж вони просять нашої підтримки.

Раніше «ФАКТИ» писали, що президент нагородив званням Героя України льотчика Михайла Матюшенка, який загинув у небі.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *