«Камбала була зручна для написання»: тільки одна з трьох унікальних ікон на рибі залишилась в Україні

Мало хто знає, але написання ікони на рибі — давня чумацька традиція, а науковці певні, що такі образи були оберегами. На початку ХХ століття були відомі шість таких ікон: п'ять написані на камбалах та одна — на голові сома. До наших часів збереглися лише три, але тільки одна залишилась в Україні.

— Чумацькі ікони на рибі маловідомі та малодосліджені через дуже незначну кількість збережених робіт та обмаль інформації про їх побутування серед чумаків. У нас на виставці представлено шість ікон, які надійшли до музеїв у ХХ столітті, але були створені у ХІХ столітті, — розповіла «ФАКТАМ» Аліса Зінкевич, старша наукова співробітниця Білоцерківського краєзнавчого музею. — У 1901 році дійсний член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця Володимир Щербина під час етнографічної експедиції зафіксував у церкві Святого Миколая Чудотворця в селі Синява на Київщині дві ікони, написані на рибі (камбалі). Одну з них священник Павло Волков передав до музею товариства та розповів, що ікони були пожертвувані місцевими жителями — чумаками, які їздили до Криму, на подяку за те, що їхні воли вціліли від мору. Друга ікона з церкви села Синява потрапила до Білоцерківського окружного музею у 1925 році. В інвентарній книзі зафіксовано надходження ще одної ікони на камбалі, також у 1925 році, від мешканця села Пруси Рокитнянської селищної громади Київської області Грабовського Антона Осиповича. На жаль, ні самі ці ікони, ні їх опис чи зображення не збереглись. Тож нам відомо про п’ять ікон на камбалі, які надійшли до музеїв (чотири з церков, одна від селянина, можливо, старого чумака). Чотири ікони, які знаходились у церквах, були пожертвувані чумаками. В одному випадку збереглась інформація, що пожертвування ікон сталося як вдячність за те, що усі воли врятувалися від мору.

1

Представлені на виставці роботи херсонської художниці Оксани Оснач

Загалом чумаки, як заможні прихожани, могли постійно жертвувати гроші на церковні потреби, тому священники без заперечень приймали до церков досить незвичні для загалу, але важливі й символічні для чумаків ікони на камбалі, які можна вважати одним із символів чумацької професії. Адже чумаки з Півдня привозили два основних товари — сіль та рибу.

1

Аліса Зінкевич, старша наукова співробітниця Білоцерківського краєзнавчого музею

Риба — один з перших символів Ісуса Христа. Символ риби християни вперше використали у II столітті. Грецьке слово «іхтіс» означає «риба». І це також абревіатура, акровірш, оскільки це ініціали грецьких слів, що перекладаються як «Ісус Христос, Божий Син, Спаситель». Основні сюжети ікон на головах риб були: «Хрещення Господнє», «Святий Микола Чудотворець», «Свята Іда зі святим Миколаєм Чудотворцем», «Свята Трійця».

1

Єдиною, хто зараз в країні створює подібні ікони, є херсонська художниця Оксана Оснач

За словами співрозмовниці, камбала досить зручна риба для написання на ній ікони: має достатню ширину й незначну товщину, тому добре висихає. Але етнографами зафіксована легенда про рибу Божої Матері — камбалу. Вона проводить порівняння між виникненням камбали та воскресінням Ісуса Христа.

— Її варіації зафіксовані на Київщині, — розповідає Аліса Зінкевич, — на Поділлі та Зеленому Клині: «Казали нам, що в тім краю будете жити, як у Бога за дверима. Хліб родить так, що краще не може бути; ліс, вода, чого хочеш — все є. А монахи та попи казали, що є там риба та, що Матір Божа їла в Чистий четвер, коли плакала за померлим Сином. А як до неї прийшов ангел і спитав її, чого вона плаче, то вона сказала, що плаче за померлим Сином. Тоді ангел сказав їй: «Не плач, твій Син воскресне». Мати Божа сказала: «Як воскресне Син, коли померла риба?». А риба й ожила. Тільки Матір Божа вже половину з’їла, так що риба вийшла однобока. Ми приїхали й побачили ту рибу. Тут її називають «камбала».

Також одна з бувальщин, записана у 1920-х роках зі слів чумака Степана Гордія, який мешкав в містечку Лисянка Черкаської області, підтверджує, що чумаки також здійснювали паломництва до Єрусалиму й могли бачити такі святині. Можливо, це й призвело до бажання створити для себе святиню на місцевому матеріалі — камбалі. Невідомо, як саме чумаки використовували ікони на рибі до того, як передавали їх у церкву. Але можемо припускати, що перед початком сезону чумаки замовляли сільському богомазу ікону на рибі, якою користувалися весь сезон. По завершенні сезону ікону на рибі могли пожертвувати храму, а могли й залишити вдома.

1

Скоріше за все, такими іконами чумаки користувалися весь сезон (робота Оксани Оснач)

Підкреслюючи свою особливість, деякі чумаки золотили волам роги. Імовірно, в цьому ж ряду стоїть і використання ікон на рибі — бажання підкреслити свою унікальність. Зазвичай чумацький сезон завершувався на Покрову. Потім вони відганяли волів на південь, брали в оренду ділянку землі та купували заздалегідь заготовлене сіно. Будували загони для скота та землянку для себе. У землянці, як і у звичайній хаті, мала бути ікона. Також ікони були потрібні протягом усього циклу зимових свят. Зважаючи на особливості побуту чумаків, у них виникали деякі характерні традиції: «посівання» волів (як людей) на Новий рік або освячення волів на Водохреще. В описах чумаків, як вони проводили свята на зимівлі, не згадуються церкви та ікони, і це зрозуміло, тому що історії про церкву чумаки розказували про виняткові випадки, які вибивались з загальної течії життя. На зимівлі інколи церква могла знаходитись недалеко, та її можна було відвідати. А молитва перед іконою була настільки обов’язковою, що про це й не згадували.

До нашого часу збереглися тільки дві двосторонні ікони на камбалі — ХІХ ст. з храму Успіння Пресвятої Богородиці в селі Демки Черкаської області. З одного боку там Ісус Христос, з іншого — Богородиця. У 1906 році ці ікони були передані українським археологом та збирачем української старовини Іваном Зарецьким до Російського етнографічного музею, де експонуються й зараз.

1

Ісус Христос та Пресвята Богородиця – ікони на камбалі (автор Оксана Оснач)

В Україні зберігається єдина ікона на голові риби — сома, яка представлена на виставці, вона — з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Ікона «Хрещення» виготовлена у ХІХ — на початку ХХ століття у Палестині та привезена до Києва невідомим паломником.

1

Єдина чумацька ікона, яка залишилася в Україні. Вона ж єдина, яка зроблена не на камбалі, як решта, а на голові сома. Ікона потрапила до Державного музею українського мистецтва (Національний художній музей України), який 1948 року передав її до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Інформація, хто приніс цю ікону, була втрачена

— Такі палестинські ікони на головах риб, імовірно, є прототипами для виникнення чумацьких ікон на камбалі, — вважає Аліса Зінкевич. — Єдиною, хто зараз в країні створює подібне, є херсонська художниця Оксана Оснач, її ікони й малюнки представлені в нас на виставці. Після окупації Херсону вона вже не могла створювати ікони через напружений психологічний стан. Після звільнення міста Оксана Оснач виїхала до Києва, де написала ще три ікони на рибі, представлені на виставці.

Раніше про свою незвичайну творчість — створення гігантських квітів, в інтерв’ю «ФАКТАМ» розповіла майстриня Ірина Терновська.

Читайте також: «Синичка здавна вважається оберегом»: художниця Ольга Ковтун про символи на картинах

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *