«На щиті» повернувся до рідної Шепетівки молодший сержант Володимир Корчук. Він служив інспектором прикордонної служби — начальником групи мінометів вогневого відділення прикордонної служби. У лютому йому виповнилось 34 роки, повідомили у мерії.
ВІДЕО ДНЯ
«Його дитинство було сповнене і щасливих моментів, і тяжких випробувань. Життя рано змусило його подорослішати. Коли Володя пішов до першого класу, родина зазнала тяжкої втрати — не стало батька, і мама залишилася сама з двома дітьми. Попри всі труднощі, Володимир виріс у любові, турботі та повазі до людей. Володя навчався в школі-пансіоні. Його не можна було не помітити — він був „душею компанії“, завжди готовим допомогти, підтримати, пожартувати, щоб підняти настрій друзям. Володимир мріяв про серйозну кар’єру, де зможе служити людям».
Після закінчення школи майбутній воїн вступив до Національної академії внутрішніх справ у Києві на спеціальність «слідчий». Завдяки цілеспрямованості і працелюбності він закінчив навчання з відзнакою.
«Його шлях у правоохоронних органах розпочався у 2012 році на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Шепетівського районного відділу поліції. Служба була важкою, але Володимир завжди залишався чесним і відданим своїй справі. Колеги поважали його за принциповість і справедливість. Він зростав професійно, здобувши звання капітана поліції, проте у 2018 році ухвалив непросте рішення — залишити службу. Деякий час працював начальником дільниці на комунальному підприємстві теплових мереж».
У березні 2023 року Володимир добровольцем пішов боронити Батьківщину. Він вступив до 15 мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон». Бойовий досвід і рішучість Володимира, зробили його надійним побратимом, справжнім лідером серед своїх.
РЕКЛАМА
«Жага до боротьби була у нього в крові, адже його бабуся і дідусь були воїнами ОУН-УПА, пройшли заслання у Воркуті та Магадані. Володимир продовжив справу предків, захищаючи рідну землю. Воїн мав надійний тил — своїх дівчат: перше кохання — дружину Антоніну та донечку Софію. 8 і 9 березня дружина приїздила до Володимира, вони просто були разом та підтримували одне одного. Він заспокоював її, усміхався й казав, що все буде добре. Але вже 12 березня воїна не стало. Ті останні дні назавжди закарбувалися в її серці. Чоловік знав, що йде на небезпечну місію. Але страху в ньому не було — лише рішучість і обов’язок. Володимир загинув, рятуючи своїх побратимів».
Раніше «ФАКТИ» писали про загибель на Донеччині солдата з Вінниччини.
РЕКЛАМА
Джерело
