Головний редактор «ФАКТІВ» Олександр Швець показав уламки ворожих боєприпасів, які розмістили поруч з Київським музеєм порцеляни
«Нам таки вдалося це зробити. Відсьогодні центральний вхід до ShvetsMuseum, першого в Україні музею порцелянових фігур, «прикрашатимуть» незвичайні, на перший погляд, речі, — пише Олександр Швець на своїй сторінці у соцмережах. — Які часи — такі й прикраси.
Мені давно вже хотілося відшукати їх. Ще з минулої весни, коли одразу після звільнення Київщини від фашистської орди ми з моїм старим другом генералом Анатолієм Макаренком їздили населеними пунктами очищеної від ворога Житомирської траси, вивчаючи жахіття, залишені по собі російськими варварами, — зруйновані житлові та пологові будинки, розстріляні прямою наводкою із танків автозаправки і аптеки, вигорілі вщент дитячі садки та школи.
Це звідти ми тоді привезли до нашого музею уламки мін і снарядів, за допомогою яких путінські потвори намагалися принести «руський мир» на українську землю. Це звідти ми привезли порцелянову карету, створену руками кращих тюрінгських майстрів близько ста років тому, яка, стоячи на підвіконні одного з будинків, дивом вціліла, коли у дах сусіднього будинку (всього в 10−12 метрів від неї!) врізалася ворожа міна — і… не розірвалася. Саме тоді Анатолій і його чарівна дружина Тетяна Макаренки вирішили цей унікальний крихкий витвір мистецтва передати музею, щоби, збережений Господом, він дарував насолоду цінителям прекрасного.
Тепер на вході до нашого музею зʼявилися ще дві символічні речі, напряму повʼязані зі страшними подіями війни, яка триває. Зліва ми виставили уламки російської крилатої ракети, яка прилетіла на сусідню з нами вулицю у самому центрі Києва у той час, коли довгим музейним коридором я ніс одну з найвідоміших порцелянових робіт іспанських майстрів, щоб розмістити її в «Божественному залі» музею. Слава Богу, мені пощастило тоді її донести, і тепер відвідувачі можуть захоплено роздивлятися кожну деталь рідкісної композиції.
А поруч із залишками крилатої ракети ми розмістили те, що залишилося від двох російських авіабомб, скинутих на багатоквартирний будинок у Бородянці. Вони розірвали будинок буквально навпіл. Але на стіні зруйнованої споруди, на маленькій кухонній шафці, залишився стояти відомий тепер на увесь світ півник виробництва Васильківського майолікового заводу. Ніяк і нічим (!) не закріплений український півник залишився гордо стояти над (!) уламками страшної смертоносної зброї, скинутої росіянами на голови мирних жителів передмістя столиці. Зброї, яка потрощила геть усе навколо, але так і не змогла навіть посунути з місця нашого маленького півника, який став символом незламності духу українського народу.
Тепер майоліковий півник гордо височіє біля входу до нашого музею над залишками тих самих ракет, що зруйнували житловий будинок у Бородянці. Цей символічний задум мені вдалося здійснити знову ж таки завдяки старанням генерала Макаренка (і де він тільки знаходить час для допомоги музею, реалізуючи цілий ряд масштабних волонтерських проєктів по забезпеченню підрозділів ЗСУ машинами швидкої невідкладної допомоги, які переганяють в Україну із-за кордону?!), а також керівника столичного інституту судових експертиз Олександра Рувіна. За що я їм надзвичайно вдячний. Олександр Рувін був одним із перших, хто приїхав на місце трагедії у Бородянці, щоб разом з колегами зафіксувати чергові страшні злочини російської фашистської воєнщини. Як він це, до речі, робив і продовжує робити в багатьох інших регіонах України. І, очевидно, робитиме ще довго, бо путінська навала триває і зупинятися головна кремлівська потвора, судячи з усього, не збирається…
Наш музей, відкритий під час масштабної війни, так само, як і півник із Бородянки, відвідувачі, які спеціально приїжджають до нього із Харкова і Сум, Чернігова і Львова, із Франції та Ізраїлю, називають пунктом духовної незламності. Слухаючи розповіді про українських героїв цієї війни — на фоні унікальних порцелянових шедеврів, зібраних тут з усього світу, — прості люди і навіть учасники бойових подій нерідко плачуть, не соромлячись сліз і ніби підзаряджаючи свої душі, пошматовані горем і стражданнями останніх подій, теплом любові до Батьківщини і силою віри у невідворотність нашої Перемоги… Дасть Бог, вже скоро".
Фото зі сторінки Олександра Швеця
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
