«Я стояла на сцені, а моя дочка під обстрілами їхала евакопоїздом»: оперна прима Людмила Монастирська про пережите за час великої війни

Солістка Національної опери України, володарка одного із найкращих сопрано світу Людмила Монастирська зізнається, що сили черпає лише перебуваючи на рідній землі. Її графік розписаний на місяці вперед, директор Метрополітен-опера особисто запрошує її до виступів, але щоразу Людмила думає лише про те, коли знову зможе повернутися до Києва. Напередодні Нового року Монастирська співала на сцені рідної Національної опери, виступала у Дніпрі, брала участь у різдвяних концертах. А 2024-й рік вона зустріне в Нью-Йорку, де знову буде сяяти на сцені Метрополітен. Раніше «ФАКТИ» писали про оперну співачку Олену Гребенюк, яка після вторгнення стала водієм: «Доставляла людей на роботу, а потім розвозила по домівках».

ВІДЕО ДНЯ

В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Людмила Монастирська розповіла про тяжку депресію, стосунки з дітьми та новорічне бажання.

«Нині вже ніхто не просуває російських співаків»

— Слава Богу, у Києві стало спокійніше порівняно з минулою зимою, — сказала Людмила. — Дякую за це, звичайно, нашим військовим. За те, що ми отримали можливість планувати, репетирувати, давати спектаклі. Поменшало історій, коли нам доводиться зупиняти вистави і спускатися в бомбосховища від обстрілів. Зали наповнюються глядачами, мистецтво живе.

— Хоча у вас, напевно, було багато пропозицій залишитися працювати за кордоном.

РЕКЛАМА

– Як би там не було, для мене задоволення — мати можливість виконувати улюблені ролі тут, у Києві. Мої закордонні контракти завжди досить тривалі — місяць-два. Я так багато часу проводжу за кордоном, що використовую будь-яку нагоду повернутися додому. Тут моя родина, рідні, друзі. Мене завжди сюди тягне. Україна дає мені сили. Так було і до великої війни, і зараз.

— Навіть незважаючи на страх?

РЕКЛАМА

— Це був, скоріше, страх за близьких, які залишалися у Києві. Перші місяці повномасштабного вторгнення я провела у Варшаві. Тоді мені доводилося часто літати, а з Варшави це було набагато простіше зробити. Один за одним по всій Європі йшли концерти на підтримку України, і я брала участь у них.

1

У ролі принцеси ТурандотРЕКЛАМА

— Де ви зустріли повномасштабне вторгнення?

— У Неаполі. 23 лютого у мене була вистава. Мій контракт якраз закінчувався. 26 лютого я мала останню виставу, і поїхати могла тільки наступного дня. Звісно, все, що сталося 24 лютого, було для мене шоком. Зізнаюся, я на той час зовсім не замислювалася, що в цивілізованому світі можливе подібне варварство. Тоді ще була жива моя мама, вона якраз була у мене вдома, у Києві. Син був за кордоном, куди поїхав по роботі за два місяці до початку війни. До речі, він повернувся до України вже у квітні. Дочка на третій день вторгнення зуміла виїхати разом із тваринами зі столиці евакуаційним потягом. Пам'ятаю, я весь час була з нею на зв'язку. Це важко передати, що я тоді переживала. Їхній поїзд зупиняли, бо вели обстріл. Усіх виводили та просили ховатися. І уявіть, у цей час я стояла на сцені, і мені треба було співати. Слова просто вилітали з голови!

— Наскільки сильною тоді була підтримка нашої країни за кордоном?

– Однією з перших принципову позицію зайняла Метрополітен-опера, розірвавши контракти із ключовими діячами російської культури — Гергієвим, Нетребко, Абдразаковим. Незважаючи на те, що згодом їм довелося виплатити компенсації. Відомо, що Нетребко подала до суду та їй заплатили пристойну суму. Щодо не таких помітних театрів, то ситуація складається по-різному. Однак зараз уже ніхто не просуває російських співаків.

1

Людмила Монастирська на сцені Метрополітен-опера з українським прапором

«Я стояла закутана у прапор і думала, як не заплакати»

— У перші місяці великої війни ваша фотографія на сцені Метрополітен-опера з українським прапором розлетілася по всьому світу.

– Це був квітень 2022 року. Я співала партію Турандот замість Нетребко. Мене особисто запросив директор Метрополітен Пітер Гелб, що було дуже дивно, бо запрошення артистів зазвичай вирішуються через менеджера. Пам'ятаю, я була збентежена, кажу, що цю роль уже не виконую вісім років, а це величезний термін для творчості. Але Пітер заперечив: «Ти маєш її заспівати, ми запрошуємо тебе замість Анни. Це як політична акція». На початку, про те, що я вийду з прапором, не йшлося — для цього треба було просити дозволу у театру — такі правила. Але перед прем’єрою Пітер сам приніс мені прапор України. Він був величезний. Таким чином театр висловив підтримку Україні та свою позицію. Я стояла, закутана у прапор на сцені, а на балконах у цей час теж розгорнули прапори.

— Що ви відчували на той момент?

— Це було неймовірно зворушливо. Просто не передати словами. Думала, аби не заплакати, бо тоді потече грим. Я ледве стримувалась, як ніколи відчуваючи себе на той момент частиною нашої країни.

Читайте також: Литва позбавить громадянства знамениту балерину Лієпу через підтримку путіна

— Чи пам'ятаєте своє перше повернення до Києва після початку повномасштабного вторгнення?

— Я повернулася у листопаді 2022 року. Приїхала до Києва, коли гілки дерев уже були у льоду. Перші дні просто не могла надихатися містом. Ходила своїми улюбленими вулицями в центрі Києва біля Золотих Воріт. Я просто набиралася сили. Незважаючи на війну, тривоги, проблеми зі світлом. За кілька тижнів я поїхала до батьків на Черкащину. Там відключали світло з 16 до 18 вечора. Пам'ятаю, як ми з мамою сиділи з ліхтариками та читали книжки одна одній у слух.

— Що досі живить ваші сили?

— Знаєте, мене дуже підкосила смерть мами. Це стало великою трагедією для сім'ї. Навколо теж багато смертей… Я відновлююсь лише завдяки професії. Вона просто витягла мене з безнадії. Напевно, таке відчували багато людей творчих професій. У цьому сенсі мені пощастило і моя психіка залишилася стабільною.

— Голос реагував на внутрішній стан?

— Звісно, в організмі все пов'язано. Буває, коли нервуєш, перехоплює подих і стоїть грудка в горлі. Справлятися із цим складно, а співати просто неможливо. Але я намагаюся такого не допускати. Розумію, що, якщо знаходжусь у професії, маю працювати. Тим більше, від мене залежать інші люди — партнери, музиканти. Тому, виходячи на сцену, я просто вимикаюсь і транспортуюся в інший образ.

Читайте також: «Це була провокація»: Анатолій Солов’яненко про репертуар театрів під час війни

— Ви не були проти того, щоби син повертався в Україну?

— Андрій досить дорослий юнак, йому 25 років, і він ухвалює рішення сам. Дочка Ганна довгий час була в Румунії, потім Іспанії, зараз також у Києві. Звісно, я, як мати, казала синові, що повернення небезпечне. Але при цьому додавала: «Це твій вибір». Я завжди давала дітям свободу та підтримувала у всьому. Вони знають, що завжди можуть до мене звернутися по допомогу.

— Ідеальна мама…

— Не вважаю себе такою. Бували періоди, коли я працювала дуже інтенсивно і могла на рік бути вдома лише кілька тижнів. Нам не вистачало спілкування, але кар'єри інакше не зробиш. Тож у нашій родині були різні часи, але ми знайшли рішення. Головне — я поважаю їхній вибір.

— Де ви зустрінете Новий рік?

— У Нью Йорку. У Метрополітен вже 27 грудня маю репетицію «Набукко», на виставу повністю розкуплено квитки до лютого. А сам Новий рік зустріну з друзями, які вже давно мешкають у Нью-Йорку.

— Знаєте, що загадаєте під ялинкою?

— Звичайно, проситиму про мир, нашу перемогу, здоров'я для близьких. І щось особисте для себе…

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з екс-депутаткою держдуми рф і оперною дівою Марією Максаковою, яка розповіла про жінок путіна, промах Кабаєвої і головну берегиню пікантних таємниць диктатора.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *