У Києві закінчують знімати другий сезон серіалу «Плут» («2+2») про колишнього ув’язненого на прізвисько Плут, який влаштовується в районний відділ внутрішніх справ під ім’ям свого загиблого друга. У нових серіях події розгортаються впродовж 2022 року. Відчайдушну кмітливу оперативницю на імʼя Маша, якій головний герой допомагає у розслідуваннях, грає Світлана Гордієнко, засновниця та акторка столичного експериментального театру.
У травні минулого року весільні фото Світлани та її чоловіка, актора й військового Макса Девізорова, зачарували багатьох. Вони познайомилися під час прослуховування на виставу та відтоді більше не розлучалися. На початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Макс вступив до лав ЗСУ, а коли дізнався, що його підрозділ відправляють на схід, освідчився коханій. Весілля зіграли у Дніпрі, куди актор приїхав з передової.
В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Світлана розповіла про зустрічі з коханим, депресію, Лондон та зйомки під час війни.
«Поспати вдається лише пару годин»
— Деякі актори зізнаються, що після 24-го були готові поставити крапку в кар’єрі.
— Я не маю звички відмовлятися від своїх важливих планів, бажань і мрій, тому у мене не стояло питання відмови від кар’єри. Відверто кажучи, я не одразу знала, до чого готуватися у продовженні серіалу «Плут». Розуміла, що будуть зміни, але моїм особистим побажанням було більше екшену для моєї героїні.
Розумію, що в житті бувають різні етапи. І так, це було важко — ніхто не знав, як буде далі, що буде зніматися. Але через те, що до 24-го лютого я чотири місяці жила в Лондоні, вивчала мову, планувала закінчити там кінорежисеру, в професійному плані я вже переживала перехідний етап. Поки кінорежисуру трішки відклала, але планую це зробити цього року. Тому повномасштабна війна для мене передусім не про зміни в кар’єрі. А про зміни життя в цілому.
Світлана Гордієнко у серіалі “Плут”
— Що ви відчуваєте, знімаючись у серіалі, події якого розгортаються прямо під час великої війни?
— Наші герої так само, як і ми зараз, переживають випробування війною. Як не важко це казати, але обставини, в яких вони існують, наразі для нас цілком органічні. Під час зйомок я більше думаю про безпеку. З початку повномасштабного вторгнення знімальний процес ускладнився. Є певний стрес. Ранні зміни, бо є ризик, що будуть тривоги, обстріли, доведеться зупинятися та йти в укриття. Іноді приходиш додому втомленою, відпрацьовуєш пачку тексту, тільки засинаєш, як починається тривога. Поспати вдається всього пару годин. У такі дні важко тримати себе в енергетичному балансі.
— Згадуєте своє 24 лютого?
— Напередодні в мене був чудовий вечір з чоловіком, було дуже весело й романтично, але при цьому ніч була тривожна. Ні я, ні він чомусь не могли спати, наче ми відчували, що щось може статися.
Коли все почалося, я була за містом, на власні очі бачила перші збиті вертольоти, але, попри це, морально трималася. Я провела цей день у турботі за моїх батьків і родину. Поїхала в магазин, закупила продуктів, води, відвезла все до мами. Хоча літали ракети та були тривоги, мені було легше, ніж наступні місяці, бо я відчувала обов’язок перед іншими. Коли родина виїхала, тривога за рідних відійшла на другий план і я почала більше нервувати за себе й своє життя.
«Я готувалася до відкриття власного ресторану»
— Чи було очікування, що подібне ось-ось трапиться?
— В мене були внутрішні конфлікти щодо цього. З одного боку, в планах і вже в процесі було відкриття власного ресторану. 23-го лютого я мала підписати контракт на оренду приміщення. З іншого, через те, що в основному я знаходилася в Лондоні, коли приїжджала до України, фоном відчувала напруження. Тому в останню мить я зателефонувала своїй партнерці та попросила перенести підпис контракту ще на тиждень. Я не розуміла, звідки в мене ця тривога, і все одно сподівалася, що повномасштабного вторгнення не станеться.
Читайте також: «Присутнє почуття порожнечі»: популярний актор та телеведучий про свої почуття під час великої війни
— Відомо, що за декілька місяців після вторгнення ви побралися з актором Максом Девізоровим. Чи вагалися, відповідаючи згодою на його освідчення?
— Вагалася близько 23 секунд (усміхається. — Авт.).
Світлана Гордієнко з чоловіком Максом Девізоровим (фото з архіву акторки)
— Як тепер будуєте стосунки, чи часто доводиться бачитись?
— Приблизно раз на пів року. Стосунки будуємо на підтримці, спробах зрозуміти один одного. Я не знаю, чи багато дружин військових готові зізнатися, що це дуже непросто… Часом в мене з’являються егоїстичні думки. Я все розумію, є патріотизм. Проте прийняти це важко, і ніхто не в змозі перекрити емоції та заспокоїти думки. Я вважаю, що дружини військових — це окрема ніша травмованих людей. І цій проблемі приділяється мало уваги. Напевно, для них мають бути програми підтримки, але, на жаль, цього не відбувається.
Як я даю собі раду? Не знаю… Відверто розповідаю про те, що відчуваю. Основне, що рятує, це ділитися своїми емоціями, говорити, що відбувається з тобою прямо зараз. Буває складно, стаються конфлікти з чоловіком, але поки що в нас є порозуміння і повага до почуттів один одного, тому справляємося.
— Чи відчуваєте страх?
— Перші місяці я мала нав’язливі страхи, яких неможливо було позбутися. Але організм і психіка звикають, і з часом якісь думки просто блокуються. Проте якщо я читаю невтішні новини, моя фантазія домальовує дуже-дуже неприємні розвитки подій.
Читайте також: «Страшно не було, тільки шалено лупашив адреналін»: зірка «Козаки. Абсолютно брехлива історія» про пережите під час війни
«Я зрозуміла, що не готова до цього»
— Яким стало ваше найсильніше потрясіння за час великої війни?
— Втрата дідуся. Перший раз він захворів, коли почалася повномасштабна війна, і я не змогла поїхати до нього, бо він живе в Запоріжжі, а в той момент це було небезпечно. Я не побачила його перед смертю. Мені дуже шкода, що це сталося саме зараз, в таких умовах, і я не змогла дати йому тієї уваги, яку б хотіла дати…
— Ваш рідне Запоріжжя часто під обстрілами. Як почуваються ваші рідні?
— У Запоріжжі останній раз я була десь два роки тому, ще до повномасштабного вторгнення. Наразі в мене там залишилися бабуся та тітка з племінницею. Переживаю за них, і, з одного боку, хочеться поїхати. З іншого, я тільки нещодавно навчилася піклуватися про себе, і зараз розумію, що не варто ставити власне життя під загрозу.
— Відомо, що ви в основному знаходитесь за кордоном…
— В Лондоні. Тому що мені так спокійніше. Вдома я почуваюся чудово, в мене багато енергії, гарний настрій. Але коли вимикали світло, були сильні обстріли, я зрозуміла, що не готова до цього. Те, що чоловік знаходиться на фронті, це вже сильний стрес. Тому бережу свою психіку. Але за кордоном беру участь у багатьох благодійних ініціативах.
Світлана Гордієнко у Лондоні
— І все ж таки буває, що охоплює депресія?
— Звичайно. Я борюся з нею абсолютно простими методами. Насамперед витягаю себе з новин. Багато гуляю містом, дивлюся красиву архітектуру. Дивлюсь у дзеркало та запитую, чого хоче ця жінка. (усміхається. — Авт.). Займаюся спортом, піклуюся про своє здоров’я, готую для себе смачну їжу. Якщо я відчуваю, що мене накриває, сідаю й виписую ці речі на папері Це реально відпускає голову. Але найкращими помічниками для мене у боротьбі проти депресії є спорт і фізичні навантаження. І, звичайно, корисні справи задля Перемоги.
— Про що мрієте відразу після нашої Перемоги?
— Я прийняла для себе рішення не мріяти про щось після чогось. Мені здається, це руйнує наше теперішнє. Це точка, яка буде постійно заважати. Знаю, що мені дійсно хочеться миру та Перемоги нашої країни. Щоб нарешті всі спали спокійно й чоловіки повернулися додому, до своїх родин. Думаю, після нашої Перемоги в країні буде багато питань, які треба буде вирішувати одразу й правильно, аби ця війна не повторилася.
Раніше популярна українська актриса Тетяна Кравченко розповіла «ФАКТАМ» про свій найстрашніший спогад, нервову напругу та бажання на день Перемоги.
