Пам’яті Владислава Яковенка, позивний «СКАЛА» Хвилина мовчання 05.08.2026 09:00 Укрінформ
Любив життя, свою сім’ю, країну і вірив у щасливе майбутнє
Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року у селі Пологи Теплицького району Вінницької області, мешкав у селі Бубнівка Гайсинського району. Завершив навчання у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «машиніст шліфувальних установок». Працював у ПрАТ «Зернопродукт МХП» у місті Ладижин. Паралельно з навчанням в університеті здобув освіту на військовій кафедрі, отримавши звання молодшого лейтенанта.
Прагнув жити у великому місті, збудувати успішний бізнес. У 18 років придбав свій перший автомобіль, причому — за власні заощадження. У 2019-му, під час навчання, створив сім’ю, разом із дружиною Юлією оселився у Києві. Згодом у подружжя народилася донька Поліна.
Владислав завжди був сповнений енергії, наполегливий, прагнув свободи, досягав усіх поставлених завдань. Мав загострене почуття справедливості. Був чудовим, люблячим, вдячним сином, братом, племінником, онуком. Найкращим, уважним, турботливим чоловіком та батьком.
За словами дружини Героя Юлії, Владислав обожнював життя, свою родину, Батьківщину і вірив у світле майбутнє. «Його сміливості та впевненості у власних силах міг би позаздрити кожен. Цьому обов’язково навчатиму нашу донечку».
З початком повномасштабного вторгнення він став одним з організаторів підготовки рідного села до оборони (облаштування блокпостів, організація чергувань, вирішення всіх супутніх питань).
«Мене часто запитували: “Він такий серйозний і часто злий, як ти з ним живеш?” Але поруч зі мною це була найніжніша і найтурботливіша людина», — так Юлія згадує свого чоловіка. Вона пам’ятає його як чоловіка, який умів підтримати, розвеселити, подбати та бути надійною опорою. Їх поєднувало глибоке взаєморозуміння та кохання. Владислав дуже любив дружину і доньку, називав їх «мої дівчатка».
З листопада 2022 р. служив у Збройних силах України. Позивний «Скала» отримав завдяки своїй міці, рішучості та безстрашності — він завжди йшов першим, чи то на розвідку, чи то в бій.
З 9 листопада 2022 р. по 7 січня 2023 р. проходив навчання за програмою курсу підвищення кваліфікації офіцерського складу Збройних сил України за спеціальністю: бойове застосування аеромобільних (повітрянодесантних), десантно-штурмових, гірсько-піхотних і морської піхоти з’єднань, військових частин, підрозділів. 30 грудня 2022 року був призначений командиром десантно-штурмового взводу у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.
Брав участь у бойових діях під Кремінною (Серебрянський ліс), на Куп’янському напрямку (Перший Лиман). За словами побратимів, «Скала» нічого не боявся, ризикував, прикривав усіх, завжди йшов першим. Отримав мінно-вибухове поранення: осколок влучив через плече і зупинився перед сонною артерією. Після відновлення повернувся до виконання бойових завдань.
Командир роти з позивним «Титул» згадує, що познайомився з Владом на початку січня 2023 року. Тоді до бригади після курсів підвищення кваліфікації прибули четверо лейтенантів, серед них був і «Скала». Вони тоді штурмували позиції противника в Серебрянському лісництві. Влад виявив бажання піти на штурм разом з бійцями, але його попросили залишитися на командно-спостережному пункті. Того дня Влад займався організацією евакуації, допомагав у пошуку поранених, і завдяки його оперативним діям вдалося врятувати багато життів.
«Потім у січні та лютому 2023 року ми перебували в обороні, відбиваючи штурми противника. Іноді виїжджали до Лимана, де проводили заняття для сержантів і солдатів. Влад добре справлявся з цим, пояснював бійцям елементи бойової підготовки. З першого дня він завоював авторитет у підрозділі. Мені подобалося, що в моїй роті є такий командир взводу», — додає «Титул», командир роти.
У 2024 році офіцер успішно пройшов відбір до ССО (Q-курс), перевівся до 140-го центру ССО Збройних сил України. Він мав надзвичайно складну підготовку, величезний досвід та навички. Капітан Владислав Яковенко обіймав посади командира групи спеціального призначення, командира роти спеціального призначення, командира загону спеціальних операцій.
Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він отримав вогнепальне поранення і вісім годин боровся за життя. Йому було 26 років…
Побратими з групи, якою командував Владислав, розповідають, що «Скала» був рішучим та досвідченим командиром, його поважали в колективі та бачили в ньому лідера. Свій життєвий шлях він прокладав через випробування, які завжди блискавично долав. Він мав і силу, і розум, щоб підкорювати вершини. І невимовно боляче, що зараз про це лишилися тільки спогади…
Поховали воїна у селі Бубнівка Вінницької області.
У захисника залишились мати, батько, дружина, донечка, брат та велика родина, яка його любила та підтримувала у всьому.
Владислав був нагороджений відзнаками: «Ветеран війни – учасник бойових дій», «Срібний хрест» та почесним нагрудним знаком «Іду на Ви» IV ступеня.
«Влад був надзвичайно сильним і сміливим сином своєї держави. Його дуже хвилювало майбутнє країни, в якій ми повинні виховувати наших дітей. За ним йшли у найтемніші часи і не боялись, бо він був попереду. Коли все довкола трусило від вибухів, він не боявся і безстрашно дивився ворогу в саму душу. Любимо тебе назавжди», — сказала дружина Юлія.
Марія, волонтерка та засновниця бренду одягу Brave Samurai Company, запропонувала Юлії розпочати збір коштів на пам’ять про нього та допомогти його групі.
Ціль збору — 354 тисячі гривень на 2 тепловізійні багатофункціональні монокуляри Falcon CLE625 V2 inFOV. За 2 тижні вдалося зібрати 172 тисячі гривень. Підприємство, де працював Владислав, відгукнулося і подвоїло суму, а благодійний фонд «МХП–Громаді» Вінницького хабу додав решту коштів та закупив монокуляри для побратимів «Скали».
Зовсім нещодавно, 18 червня 2026 року, на честь Владислава провели турнір пам’яті. А 28 червня під час «Забігу Честі» (засновано на згадку про Олексія Чубашева — військового журналіста та майора ГУР МО) Юлія подолала дистанцію 5 кілометрів. На Алеї Хоробрих у Києві на ВДНГ було встановлено портрет Владислава Яковенка.
Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять ССО Війна з Росією Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua