На пам’ять молодшого сержанта Костянтина Красільнікова (позивний «Генріх») Хвилина мовчання 31.07.2026 09:00 Укрінформ
«Я в армії заради майбутнього України для моїх синів»
Костянтин «Генріх» Красільніков — доброволець 112-ї бригади Сил ТрО, який брав участь в обороні Києва, боях у Серебрянському лісі та на Бахмутському напрямку, і залишився для побратимів зразком мужності та людяності.
Людина, яка любила життя
Костянтин народився 28 червня 1967 року в Києві. Змалку був активним, життєрадісним, завжди усміхненим та мав чудовий почуття гумору.
За день міг прочитати цілу книгу, адже надзвичайно любив це хобі.
Дружина Наталія пригадує, що єдиним способом покарання за дитячі витівки було позбавлення його перепустки до бібліотеки.
«Костя дуже багато читав різноманітної літератури. Складалося враження, що він знає відповіді на всі запитання: від економіки та біології до геополітики та медицини. Друзі завжди зверталися до нього по пораду», – розповіла Наталія.
Костянтин закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського та Університет народного господарства (нині – КНЕУ) за спеціальністю «Бухгалтерський облік та аудит».
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну працював за фахом та мав власну аудиторську компанію.
У вільний час любив займатися господарськими справами та смачно готувати.
«Костя дуже любив квіти та висаджувати фруктові дерева: іриси, троянди, лілейник, а ще абрикоси та ожину. У нас у селі він висаджував цілі плантації. Готував неймовірно смачний плов», – пригадує дружина.
Чоловік вів здоровий спосіб життя. Наталія зазначає, що Костянтин прищепив усїй родині звичку пити чай без цукру та додавати до раціону багато свіжих овочів і фруктів власного вирощування.
Син Олександр розповідає, що батько любив піші прогулянки, плавання та походи до лісу по гриби.
«Тато завжди мені казав: «Синку, читай книжки та зміцнюй спину. У дорослому житті здорова спина — це основа», – пригадує Олександр.
Шлях добровольця
Після 24 лютого 2022 року Костянтин, не вагаючись, добровільно мобілізувався до Сил оборони та приєднався до 131-го окремого батальйону територіальної оборони 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Брав участь в обороні Києва на Гостомельському напрямку. Як зазначав у розмові з побратимом сам чоловік: «Я в армії заради майбутнього України для моїх синів».
Любов до вирощування овочів та знання про дерева супроводжували його навіть в армії.
«Костя на місці нашого розташування садив город, хоча, здавалося б, не було в цьому потреби. Поливав та удобрював між заняттями й наприкінці дня. Або там же, біля розташування, росло дерево з плодами, яке ми не чіпали, бо не знали, що то. А він розповів, що то за дерево, і що плоди там їстівні», – пригадує побратим із позивним «Каспер».
Серебрянський ліс
У жовтні 2022 року підрозділ Костянтина перекинули на схід країни. Хлопці воювали в Серебрянському лісі на Кремінському напрямку.
Вже на другий день «Генріх» разом із побратимами штурмував опорну позицію «вагнерівців», а після бою ще близько восьми кілометрів під обстрілами та дощем витягував важкопораненого командира.
«У найскладніші часи Костя залишався усміхненим, врівноваженим та спокійним. Завжди був готовий підтримати словом та ділом, з відмінним почуттям гумору. Справжній українець», – говорить побратим Вадим.
Період спільного перебування на позиції в Серебрянському лісі пригадує побратим Павло.
«Було це в Серебрянці, на початку зими, на одній із СП-ешок. Холодно, сирість, окопуємось, пісок усюди суцільно — як же він вже набрид, постійно осипається, особливо після прильотів поруч.
Присіли ми з «Генріх» перепочити-«перекурити» (ми ж не куримо). Костя притулився до пісочної стіни, а я дивлюся: погляд його спрямований далеко-далеко. І каже він: “От переможемо ми клятих москалів і поїдемо разом із родинами на море. Будемо на сонечку грітися, дітвора в морі хлюпатися, і пляж буде без піску, лише галька»,” – говорить Павло.
Навіть в умовах постійної напруги Костянтин завжди був уважним до побратимів, підтримуючи їх у складні моменти. Однією з таких можливостей було приготування їжі.
«Якось я повернувся з «сіряка», мокрий та голодний. Заходжу на кухню, а Костя якраз снідав, читаючи електронну книгу. Я привітався та й пішов собі скидати речі.
Десь за хвилин 15 заходить Костя в кімнату й каже: “Сашику, йдемо снідати, я тобі яєшню зробив з беконом та чай без цукру, як ти любиш”. І знаєте, на душі в той момент стало так тепло, ніби немає всього цього, а ти вдома», – пригадує побратим Олександр.
Під час ротації на Кремінському напрямку у «Генріха» було найбільше бойових виходів серед бійців його підрозділу.
Побратим із позивним «Добрий» згадує:
«Він був завжди спокійною та доброю людиною. Любив готувати, особливо млинці. Таких смачних млинців, як у “Генріха”, я ніколи не їв!
Я ніколи не забуду, як ми з ним розмовляли, коли були на позиції в одному окопі. Костя мені каже: “Добрий, ти колись замислювався, що ти сьогодні твориш історію України? Про цю війну будуть писати в підручниках з історії, і діти будуть її вивчати, а ми, як солдати, будемо там героями!”», – згадує «Добрий».
Побратим із позивним «Каспер» додає:
«Костя взяв на себе не тільки свій тягар звичайного солдата, а й ще без запитань додав те, що мало стати в нагоді для всієї групи. На це хлопці йшли не без маленького спротиву, бо кожен тягнув багато чого, але “Генріх” ніколи не сперечався, бо знав, що це для всіх».
Після повернення із Серебрянського лісу та короткого лікування Костянтин пройшов навчання та отримав звання молодшого сержанта.
Бахмутський напрямок
У вересні 2023 року «Генріх» разом із побратимами знову вирушив на схід. Цього разу — на Бахмутський напрямок.
Навіть у розпал кровопролитних боїв поблизу Кліщіївки він продовжував підтримувати колектив як словом, так і ділом.
«Жодного разу за весь час він не скаржився. Навіть коли смерть чатувала на нас вже за рогом і всі, відчуваючи це, були близькі до апатії. “Генрі”, мов промінь світла (надії), усміхався нам, давав змогу пережити ще один пекельний день, ще один вихід, ще одну зміну. І навіть остання наша розмова сповнена доброти і через те — ще більшого суму», – пригадує побратим Іван.
Останній бій
Події того дня згадує побратим із позивним «Каспер».
«Війна зводить із цікавими людьми. Де ще, як не на війні, бачиш людину такою, як вона є, та точно знаєш, якою є людина. З ким тобі може доведеться прийняти останній бій, де за твоєю спиною буде надійний щит.
Костян був саме таким. Я пам’ятаю той чорний день, коли він пішов на вихід.
Десь о шостій ранку я прийшов на кухню. Костя пив чай, спокійний та зібраний. Він був живий та щирий. Таким і залишиться в моїй пам’яті», – сказав «Каспер».
1 листопада 2023 року під час бойового завдання на Бахмутському напрямку, в районі населеного пункту Кліщіївка, життя молодшого сержанта Костянтина «Генріха» Красільнікова обірвав уламок ворожої міни.
Побратим Іван додає:
«”Генріх” саме напек млинців та запрошував прийти в гості, перекусити…. На превеликий жаль, я відмовився, бо здавалося, ніби не на часі, ніби наступного разу точно випаде нагода прийти (вже котру добу поспіхом готував обладнання для виходу наступної зміни дронарів). Та така нагода вже не випаде… Залишається лише подумки, щоранку о 9:00, віддавати шану та згадувати всі ті теплі моменти».
Побратим Олександр пригадує момент єдиної спільної фотографії.
«Я переводився в інший підрозділ, вже здав посаду і заїхав до хлопців потиснути руку. Якраз зустрів нашого спільного побратима й вирішили зробити фото на згадку. Коли взяв телефон назад до рук, дивлюся, а “Генріх” став якраз між нами й посміхнувся. Це єдине наше спільне фото з ним…», – сказав Олександр.
Після короткої паузи він продовжує:
«Костя навчив мене багато чому, але найбільше я буду пам’ятати його людяність та порядність. А ще — як важливо цінувати людей та моменти сьогодні, а не колись там потім …».
Поховали захисника на Лісовому кладовищі у Києві.
У Костянтина залишилися дружина, двоє синів та мати.
Вічна світла пам’ять та шана Герою!
Фото з сімейного архіву та побратимів
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua