Людина системи чи таємний провідник Незалежності. Міфи та реальність про Івана Драча Спецпроєкт 29.07.2026 09:00 Укрінформ
Як нам оцінити поета двох епох, Івана Драча, котрий шукав згоди між радянською та незалежною Україною
Віра – це праця. Все інше – наносне.
Дихаю Леніним до останнього подиху…
Навшпиньки завмерла сива земля
В очікуванні вогнеликого подвигу.
(Дихаю Леніним)
Ходить Гітлер по Вкраїні,
Носить жорна при коліні:
– Якби вас перетовкти
Та від Сталіна втекти.
А я сиджу на рядні
Та рахую трудодні.
(Ніж у сонці)
Ці цілком різні рядки з канонічного радянського вірша та сучасної поеми належать одному автору. Шістдесятнику, комуністу та рухівцю, народному обранцю радянського та українського періодів і Герою України Іванові Драчу. Про вартість компромісу та критерії оцінки його життєвого шляху, зокрема й у контексті шістдесятництва, йтиметься далі.
Укрінформ у партнерстві з Українським інститутом національної пам’яті представляє мультимедійний проєкт «Правда чи міф: радянська епоха». Відстежувати нові відеовипуски можна на вебсайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, у соціальних мережах та читати в текстовому форматі тут.
ЕТИЧНИЙ ПЕРЕЛОМ 1965 РОКУ. ЧИ Є ПОКАЯННИЙ ЛИСТ ІВАНА ДРАЧА АКТОМ ПОВНОЇ ЗРАДИ, ЧИ ВИМУШЕНИМ ТАКТИЧНИМ МАНЕВРОМ ЗАРАДИ ВИЖИВАННЯ В СИСТЕМІ?
4 вересня 1965 року під час прем’єри кінострічки «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» відбувся відкритий акт протесту. Іван Дзюба закликав приєднатися тих, хто виступає проти ув’язнення української інтелігенції. Детальніше про цей епізод слухайте та читайте у першому сезоні подкасту. Якщо частина глядачів піднялася, то поет Іван Драч, як і переважна більшість присутніх у залі, залишився сидіти. Більше того, вже за кілька днів на сторінках часопису «Літературна Україна» з’явився його так званий покаянний лист, де він публічно заявив про свою відданість радянській історії, культурі та комуністичному курсу.
Для тогочасного кола шістдесятників це стало значною внутрішньою драмою, яка на десятиліття вперед визначила радикальний розкол: безкомпромісний Василь Стус, який не підписав жодного покаянного листа і вирушив на крайню північ СРСР, до Колими. Та Іван Драч, який після цього акту каяття отримав «дозвіл» від влади і невдовзі поїхав у складі радянської письменницької делегації до Сполучених Штатів Америки.
Источник: www.ukrinform.ua