«Під прицілом САУ “CAESAR” – точки запуску російських дронів» – командир гармати 28.07.2026 10:43 Укрінформ
Головний сержант артилерійського взводу Дмитро Жук – про те, як самохідна артилерійська установка «CAESAR» влаштовує ворогу «апокаліпсис»
Дмитро Жук, позивний «Гері» – боєць 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ, яка наразі є найбільш результативною артбригадою ЗСУ та елітним формуванням Сил оборони.
Його молодість припала на період війни. Двадцятитрирічний головний сержант артилерійського взводу обіймає посаду командира гармати «CAESAR» («Цезар»), що успішно знищує живу силу та техніку противника.
Кореспондентці Укрінформу вдалося поспілкуватися з Дмитром у проміжку між його бойовими виїздами. Військовий розповів, зокрема, про особливості роботи французької САУ, «привабливі» цілі та мотивацію продовжувати боротьбу.
БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ У ЩАСТІ
«Гері» родом із Житомирщини. Після школи здобув спеціальність машиніста автомобільного крана. Каже, що спробувати себе в професії ще не встиг – бракувало часу.
Після професійного училища Дмитро деякий час працював на агрофірмі. Розуміючи, що попереду строкова служба, вирішив укласти контракт із ЗСУ. Обрав 148 окремий гаубичний самохідний артилерійський дивізіон і в березні 2021 року долучився до лав війська, а восени відбув у зону проведення ООС.
– Наша ротація мала завершитися наприкінці лютого 2022 року, – розповідає військовий. – Перші гармати дивізіону вирушили на завдання ще 20 лютого, коли надійшла інформація про значне скупчення сил противника. У ніч на 24 лютого я був у наряді. Ми з побратимом стояли й розмовляли, і виникало відчуття, що це затишшя перед бурею. У певний момент по рації пролунало: бойова тривога, загальний збір, всі по машинах… За п’ять хвилин ми вже були готові.
Тоді Дмитро працював на САУ «Акація» радянського виробництва. Каже, що гаубиця добре виконувала свої функції. На початку повномасштабного вторгнення в ній доводилося й ночувати. Воїн згадує сніг, морози й відчуття, ніби прокидався в холодильній камері. Зауважує, що на бойовий дух це не впливало.
– Війна для мене почалася з населеного пункту Щастя Луганської області, де й відбулося бойове хрещення нас, молодих і необстріляних, – згадує воїн. – Тоді мені було 19 років. Тоді страху не відчував. Бачив вогонь, але не встигав боятися. Ми були на адреналіні. У певні моменти не відчувалося ані голоду, коли банку тушкованки ділили на чотирьох, ані втоми. Перший страх у мене з’явився ближче до літа, адже ми вже багато чого побачили і пережили.
Після Щастя підрозділ «Гері» вирушив до Сіверськодонецька. Там артилеристи працювали приблизно два місяці. Його «Акація» тоді допомагала знищувати колони росіян.
– Я не знаю, в яких масштабах передати виконану нами роботу. От уявіть, що ми займали позицію на якійсь висоті, звідки відкривався гарний краєвид, і вдалині бачили дорогу, а на ній – протяжність диму на два кілометри. І в той момент розуміли, що горить колона, по якій ми щойно працювали, – ділиться військовий.
За роки війни Дмитро воював на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, а тепер виконує завдання на Олександрівському напрямку. Фронт він залишає тільки під час короткострокових відпусток.
АРТИЛЕРИСТИ ПІВТОРИ ДОБИ ВИБИВАЛИ ВОРОГА З БУДИНКІВ
У 2023 році на базі 148 дивізіону було сформовано 148 окрему артилерійську Житомирську бригаду. Тоді в підрозділі відбулося переозброєння, і «Гері» пересів на САУ «CAESAR».
– Нова САУ мені одразу сподобалася, – ділиться артилерист. – Вона перевершує «Акацію» за ефективністю. Я просто рухаюся, а комп’ютер вказує напрямок стрільби. Біля певної посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переміщуємося і ховаємося. А поки вони (росіяни, – ред.) щось запускають у небо, аби нас виявити, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо вести вогонь.
За його словами, «CAESAR» стріляє влучно, знищуючи та вражаючи цілі. «Гері» пригадує кілька випадків, якими пишається найбільше.
Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, аби штурмовики ЗСУ змогли увійти до населеного пункту. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь з вікон. Артилерія настільки ефективно відпрацювала по противнику, що захисники увійшли туди, не застосовуючи стрілецької зброї.
– Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Рухався майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто тікали у зворотному напрямку. Машини масово палали, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, наче у фільмі про апокаліпсис, – ділиться Дмитро.
«ДІСТАЄМО НА ВІДСТАНЬ ДО 40 КМ»
Він зауважує, що тепер на мобільність САУ «CAESAR» суттєво впливає активність дронів.
– Відпрацьовуємо по тому, що можемо вразити, а вражаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі та точках запуску їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі, – пояснює він.
В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання вирушає мобільно-вогнева група з двох бійців, які прикривають небо, поки працює гармата.
У підпорядкуванні Дмитра – чоловіки віком за 30 років. На запитання, чи слухають його, 23-річного командира, підлеглі, відповідає:
– Я наймолодший не тільки в екіпажі, а й у своєму підрозділі. Вік на війні не має значення, адже важливий досвід. У моєму екіпажі кожен знає, що необхідно робити. Я не хвилююся, що в когось щось не вийде або хтось підведе. Люди, з якими працюю, не скаржаться і не мають страху. Та й у них настрій покращується, коли мені надходить інформація, що знайдена ціль і треба по ній відпрацювати.
«ЦИВІЛЬНИМ ПОТРІБНО ЖИТИ, ХОДИТИ НА РОБОТУ І ДОПОМАГАТИ ЗСУ»
– Дмитре, наскільки я розумію, ваш трирічний контракт уже завершився, але ви продовжуєте воювати. Що вас спонукає це робити?
– Мій контракт завершився у 2024 році, тож служитиму до скасування воєнного стану. У певний момент я поставив собі питання, а що буде з моїм майбутнім, якщо не перебуватиму тут. Я не хочу і не дозволю, щобби хтось прийшов і почав мені нав’язувати правила життя, мову спілкування, чи щоб у мене щось відібрали. Я відстоюватиму своє за будь-яку ціну, і для мене це принципове питання.
На початку мене мотивував наш народ. У мене було відчуття, що ми маємо перевагу, бо з нами люди і ми діємо спільно. Коли на одну нашу гармату припадало сім російських, було дуже складно, але хотілося воювати, бо за нами стояв народ. Не потрібно було нічого просити, люди самі допомагали. Тепер усе кардинально змінилося.
Вирішив, що маю бути тут, аби моє майбутнє, майбутнє моїх молодших братів, мами, дружини, доньки було в Україні. Звісно, можна уникнути всього цього і жити добре десь в іншій країні, але я цього не бажаю.
– А ваш екіпаж у чому черпає сили?
– Ми просто тримаємося. Фізичні сили є завжди. Людьми, які хворіють, опікуються медики. Я повідомляю комбата, що є військовий, який потребує звернення до лікаря, і згодом приїжджає той, хто може його замінити. Наших військовослужбовців також періодично направляють на відновлення, бо людям треба подбати про спину, руки, ноги, очі й душу.
Я морально дуже виснажений. Буває, що мене просто накриває. Я вже дуже довго тут і просто не встиг пожити тим життям, яким мав би.
Треба частіше вживати магній – і тоді все буде добре. Мені це допомагає.
– Чи відчуває ваш підрозділ дефіцит особового складу?
– Нам потрібні люди. Останнім часом прибувають чоловіки віком 50–60 років, і виходить, що в нас є робоча сила, але вона не функціонує, бо не може. Наприклад, на завдання їдуть семеро осіб, а активно й результативно щось роблять тільки троє, бо інші – старші, і з них багато не візьмеш. Молоді тепер дуже мало. Я вважаю, що найпродуктивніший вік для служби у ЗСУ – 23–45 років.
– Що б ви зараз порадили цивільним?
– Треба набратися терпіння і жити, бо іншого виходу немає. І допомагати ЗСУ. Та й на роботу варто ходити, бо це корисно для нашої економіки.
Хочеться, щоб люди трохи заспокоїлися, бо це вже нахабство, коли кажуть: «Та я нікому нічого не винен». Дехто говорить, що буде захищати своє місто чи область, коли вони (росіяни, – ред.) вже зайдуть туди. Але ні, так не буде. Вони спочатку знищать усе КАБами, ракетами, «шахедами», а коли вже не буде цілого місця, зайдуть.
Це все треба якось зупиняти. Бо якщо його лише трохи придушити, знову набереться сил і повернеться.
Фото надано Дмитром Жуком
БПЛА ЗСУ Військові Житомирщина ООС Щастя Війна з Росією CAESAR Артилерія FPV-дрон
Источник: www.ukrinform.ua