Пам’яті розвідника Віталія Чорногора (позивний «Сапсан») Хвилина мовчання 28.07.2026 09:00 Укрінформ
Був волонтером з 2014 року, а з початку повномасштабної війни боронив рідну Київщину
Віталій народився 16 грудня 1962 року у Переяславі на Київщині. У 1980 році здобув середню освіту в місцевій школі, після чого навчався на факультеті електрифікації сільського господарства Української сільськогосподарської академії (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування). Тоді ж зустрів майбутню дружину, з якою після завершення навчання повернувся до рідного міста.
Працював електромонтером у місцевому РЕМ, а в 1987-1989 роках проходив строкову військову службу у танкових підрозділах на території Угорщини. Після демобілізації працював на заводі “Точмаш” – спочатку як енергетик, потім майстер, обіймав посаду голови профспілкового комітету. Надалі займав керівні посади в низці комерційних організацій, а також займався екологічними питаннями рідного Переяслава та утримував господарство домашньої птиці.
За спогадами дружини Олени, птахи були особливою любов’ю Віталія, особливо дикі хижі види – соколи, сапсани, яструби, орлани, кібчики. Найбільш йому імпонував саме сапсан – один із найрідкісніших та найстрімкіших пернатих хижаків у світі. Навіть електронна адреса Віталія містила назву цього птаха.
Дружина згадує, що чоловік був надзвичайно працьовитим і мав “золоті руки”: дбав про двір та сад, власноруч сконструював газонокосарку та зварювальний апарат.
У 2014 році подружжя планувало разом приєднатися до оборони України на сході, активно купувало все необхідне для цього. Однак зрештою Олена та Віталій стали волонтерами. Жінка згадує, що Віталій виявляв високу компетентність у підборі спорядження для бійців та організації його доставки.
Чоловік пішов добровольцем до військкомату першого ж дня повномасштабного вторгнення РФ. Його призначили начальником розвідки. Воював на Київщині, зокрема, в районі Макарова.
“Він пішов усвідомлено, без жодних вагань. Подивився мені в очі – і я зрозуміла, що він дуже хоче, аби я його відпустила. Я відповіла: “Гаразд, але тільки якщо підемо воювати разом”. Ми разом поїхали, але, на жаль, я не змогла пробитися до війська, та не зупинилася і вирушила волонтеркою до його підрозділу”, – розповідає Олена.&
Жінка доставляла для підрозділу Віталія необхідні предмети – сокири, пили, ковдри, біноклі, продукти харчування, а згодом і медикаменти, одяг, термобілизну. Вони абсолютно, без жодних сумнівів, вірили в перемогу України, каже Олена.
Востаннє вона розмовляла з чоловіком 3 квітня 2022 року. Того ж дня він загинув, підірвавшись на міні в селі Гоголів Броварського району.
Тіло «Сапсана» вдалося знайти та забрати лише через два тижні. Поховали чоловіка в Переяславі. На могилі Віталія Чорногора вигравірувано його позивний, а поруч – зображення улюбленого птаха.
За ініціативи товариства “Просвіта” у 2022 році одну з вулиць у рідному місті воїна було перейменовано на його честь. Олена продовжує волонтерську діяльність: з 2023 року жінка співпрацює з волонтерським центром у Данії.
Вічна пам’ять Герою!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяслав.City
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Розвідка Війна Війна з Росією Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua