На згадку про журналіста, добровольця, волонтера Володимира Даценка (позивний «Борода») Хвилина мовчання 26.07.2026 09:00 Укрінформ
Він був щирим, завжди висловлював свої думки прямо і діяв відповідально
Життєвий шлях Володимира Даценка було передчасно обірвано 14 липня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу з боку росіян по Вінниці, де він перебував у службовому відрядженні. Спочатку його вважали зниклим безвісти, проте вже 15 липня стало відомо, що він належить до списку загиблих.
Фото з родинного архіву
Володимир народився 19 травня 1988 року в селі Булаї Погребищенського району Вінницької області. До початку війни працював водієм, мав наміри відкрити автомийку та надавав допомогу людям як журналіст та активіст організації «Дорожній контроль Вінниці».
Його наречена Заріна поділилася, що вони були разом майже п’ять років. У лютому він зробив дівчині пропозицію, і пара готувалася до весілля. Проте війна внесла свої корективи…
Фото: Факти
З перших днів повномасштабного вторгнення Володимир став на захист України: брав участь у патрулюванні вулиць Вінниці, займався волонтерською діяльністю. Але цього йому було недостатньо, він звертався до військкомату, однак його не ставили на облік.
Фото: Сторінка Володимира Затайдуха у Фейсбуці
Тому він долучився до лав Збройних Сил як боєць-доброволець штурмового батальйону «Айдар». Виконував бойові завдання на посаді оператора другої окремої роти спеціального призначення військової частини А4100. Позивний «Борода» він отримав завдяки своїй довгій чорній бороді та загалом яскравій зовнішності.
Керівник ГО «Дорожній контроль Вінниці» Володимир Затайдух згадує: «Його тут усі намагалися залишити, роботодавці навіть пропонували йому вищу зарплату. "Володя, залишайся, ти нам тут потрібен". Він відповідав: "Ні. Я мушу боронити нашу країну"».
Фото: Сторінка Володимира Даценка у Фейсбуці
Володимир пишався тим, що захищає Україну, висловлював подяку волонтерам та коханій Заріні за підтримку та любов. «Рабів до раю не пускають», – повторював він завжди, керуючись таким життєвим кредо.
Друзі розповідають, що у Вінниці «Борода» з’являвся нечасто. 14 липня 2022 року він офіційно перебував у відрядженні, привіз до приватної клініки «Нейромед» побратима з «Айдара». У момент обстрілу Володимир розмовляв на ґанку клініки зі своїм товаришем – Денисом Клімовим.
«Я йому запропонував: "Ходімо в «Ювілейний», вип’ємо кави". А він відповів: "Не можу, бо побратим дуже погано говорить, і якщо він вийде на рецепцію, його не зрозуміють, а можливо, доведеться заповнювати документи". Потім він помітив у небі ракету і вигукнув: "Приліт!". Я кинувся вбік Будинку побуту, а Володимир – у протилежний бік, за "Нейромед", саме в епіцентр вибуху…», – згадує Денис.
Фото: Сторінка Володимира Даценка у Фейсбуці
…Клініка була зруйнована повністю. Неподалік були знайдені обгорілі документи Володимира, зокрема посвідчення журналіста ГО «Дорожній контроль Вінниця». Проте його тіла ніде не було. Ще один друг Володимира, редактор «RIA/20 хвилин» Вадим Павлов, згадує: «Після влучань я опинився на місці трагедії за 20 хвилин. Ще через п’ять хвилин я побачив, як виносили загиблу дитину. Ще через п’ять хвилин мені повідомили… що зник Вова Борода. Що він разом з іншим моїм товаришем вийшли з "Нейромеда". Після першого влучання вони побігли в різні боки… Дениса було поранено осколками, а Борода… зник».
Фото: Сторінка Володимира Даценка у Фейсбуці
Друзі та близькі протягом доби плекали надію, що «Бороді» вдалося вижити. Доба минула, а його не було ні у списках жертв, ні серед поранених. Однак дива не сталося: по обіді 15 липня його загибель була підтверджена.
17 липня Володимира Даценка поховали у його рідному селі. У нього залишилося троє дітей від першого шлюбу, батьки та наречена.
Фото: Погребищенська міська рада
Указом Президента України від 31 серпня 2022 року солдата Володимира Даценка було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Згадуючи Володимира, його друзі зазначають, що він був щирим, завжди висловлював свої думки прямо і діяв відповідально.
Фото: Сторінка Володимира Даценка у Фейсбуці
«Була надія, що Борода вижив, що він перебуває в лікарні. Але вже за добу друзі поїхали на впізнання. Він загинув… Ми втратили Людину і Друга. Справжнього. Вова був надійним, людяним, безкорисливим, добрим, щирим. Філософом з відкритою душею. Він завжди приходив на допомогу, навіть не запитуючи. Вова завжди говорив: – рабів до раю не пускають. Я впевнений, що він уже там», – зазначив Вадим Павлов.
Вічна пам’ять Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Погребищенська міська рада, 20 хвилин, Суспільне Вінниця, Факти, RECВІЄМ
Підготовлено Національним інформаційним агентством України Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua