Українська Іван Уривський в постановці «Одіссея. Меотида» перетворює Маріуполь на Ітаку 25.07.2026 10:00 Укрінформ
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочинає сезон разом із 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
У день 170-ї річниці від дня народження Івана Франка Національний академічний драматичний театр його імені в Києві відкриє сезон прем’єрою вистави «Одіссея. Меотида» режисера Івана Уривського. Вона поєднує переосмислення знаної поеми Гомера та історії захисників Маріуполя у триваючій повномасштабній російсько-українській війні. Ідея твору належить 1-му корпусу Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчим колективом щодо роботи над новою постановкою. Ми інтегрували її в контекст репертуарних вистав флагманського столичного драматичного театру, що порушують теми ветеранів та захисників. Ми взяли за основу «Трьох товаришів» Юрія Одинокого, не оминаючи, звісно, й нещодавні роботи Давида Петросяна: «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСУ ПРО НЕПОХИТНЕ НАМІР ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКИЙ МАРІУПОЛЬ СТВОРИВ ЧИННИЙ ВІЙСЬКОВИЙ
Актор Даніїл Мірешкін та драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Знімок надано театром
«Одіссея» – це розповідь про повернення, – нагадує Олексій Доричевський, автор п’єси, що лягла в основу вистави «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов» із позивним Фіш. Меотида ж – це давня назва Азовського моря, яку вживали античні греки та римляни.
«Для «Азову» Маріуполь є домівкою, так само як для Одіссея, що був змушений залишити рідну землю. Війна триває, але, подібно до Одіссея, ми також обов’язково повернемося додому. Це ключова ідея нашого твору», – ділиться Олексій, котрий приєднався до ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працюючи оператором дрона-розвідника, зокрема на Покровському напрямку. Незабаром мине пів року, відколи Доричевський перевівся до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, за якою «франківці» активно створюють постановку, має складну структуру. Тому неможливо однозначно визначити, чи має вона лінійний сюжет.
«З одного боку, ми використали класичний сюжет «Одіссеї», він розвивається послідовно. В центрі – Одіссей, усі події відбуваються навколо нього. Однак у моєму тексті багато роздумів про сучасність, про російсько-українську війну. Ці події не представлені у хронологічному порядку», – зазначає Олексій Доричевський.
Творча команда постановки «Одіссея. Меотида». Знімок надано театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями оборонців Маріуполя. У сучасній частині акцент робиться на переживаннях та емоціях. «Текст ніби постійно обривається. Створюється враження, що між показаними моментами відбувалося щось ще, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює Фіш.
Він також зауважує, що навмисно створював текст так, аби він нагадував уламки чи обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про невідступні ворожі вибухи та атаки, що постійно впливають на нервову систему кожної людини та руйнують нейронні зв’язки.
«Нині ми краще пам’ятаємо послідовність подій до 2022 року, ніж те, що сталося після. Адже наша пам’ять постійно переривається», – констатує драматург.
До цього моменту оборону українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах переважно розглядали очима цивільних. Творці ж вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події очима воїнів, спираючись на оцінки та переживання тих, хто героїчно протистоїть російським загарбникам зі зброєю в руках.
«Ми вирішили, що розповідатимемо нашу історію, а не ворожу. Бо добре знаємо, наскільки швидко Росія створює маніпуляції», – говорить військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азову».
Режисер Іван Уривський. Знімок надано театром
Олексій Доричевський відомий своїми ролями в незалежному Дикому театрі. За останнє десятиліття він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за підтримки Goethe-Institut.
З режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський працює вперше, хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі в Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Знімок Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну розпочав діалог з глядачами про ветеранів з європейської класики – постановки «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася у 2016 році. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022 році з’ясувалося, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій та Олександр Печериця – стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а згодом служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника тепер, поряд із нагородами та пам’ятними речами колективу з понад 100-річною історією, висить також непомітний для сторонніх солдатський жетон та невеличке армійське фото з побратимами.
Фото Євгена Нищука з побратимами у робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше після повернення з фронту грав у «Трьох товаришах», він не зміг контролювати свою реакцію в сцені, де кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися вниз, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається справжній психологічний зрив. Я це пережив», – розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти. Серед них – актор Захар Нечипор. Ще кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Кілька акторів, штатні та запрошені, продовжують працювати у виставах після демобілізації.
Таким чином, столичний театр добре розуміє необхідність обговорення в постановках сучасних складних тем, коли Україна перебуває на 13-му році війни. Адже суспільству потрібне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей із різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втративши власного «я».
Режисер Давид Петросян (у центрі) під час репетиції «Поліандрії». Знімок надано театром
Протягом 106-го сезону столичний Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємному пізнанню та взаємодії тилового світу та тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева показують «Поліандрію» – сюрреалістичну історію з чорним гумором: після поранення додому до дружини повертається ніби двоє чоловіків. За роки війни у більшості захисників дійсно з’являється інше світосприйняття, відмінне від мирного життя – тому жінка часто не готова бачити поруч із собою вже ніби «іншого» чоловіка.
Постановка «Троянство». Знімок надано театром
У резонансній постановці «Троянство» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами «Енеїди», проте драматург написав новий твір і досліджує, яким може бути Еней, який повернувся з війни? Він може бути різним: слабким, розбитим, покаліченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, важливо зустріти його словами: «Ми дочекалися тебе!» – коментує Євген Нищук. – У «Троянстві» ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у власних інтересах, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Так само, як і цинічне використання ветеранів проросійськими медійниками. «Троянство» – це вибух, це дуже глибока й актуальна вистава, яка показує фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією, яка допомагає зберігати критичне мислення в реальності».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зазначає, що постановка великої кількості вистав на сучасну тематику зумовлена запитом не лише українських глядачів, але й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Знімок надано театром
Євген Нищук зазначає, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не варто очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Адже для режисера надзвичайно важливими є образність та алегорії.
«Ми усвідомлюємо, що театральною мовою та іншими мистецькими засобами ми можемо висвітлювати болючі теми та артикулювати їх. Навіть опрацьовувати психологічні травми», – підкреслює генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники та захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності покласти життя за свій народ, побратима і священну землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час засобами мистецтва, передусім театру, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі меседжі та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Роман Ясіновський та Михайло Кукуюк. Знімок надано театром
Дія у постановці розгортається у побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. В основі вистави лежить протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями протягом усіх часів. Сценограф – Петро Богомазов.
Акторка Марія Рудинська. Знімок надано театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Марія Рудинська, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Роман Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки не розголошує, хто яку роль виконуватиме. Проте, Дмитро Чернов у радіопередачі розкрив, що зіграє Посейдона. Репетиції спочатку проходили у Палаці «Україна», а згодом перемістилися до театру.
Завдяки метафорам у виставі розкривається тема не лише фізичного повернення героїв, а й внутрішнього. У Гомера рідною стороною Одіссея і місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азова» це – наш український Маріуполь, наразі тимчасово окупований Росією. Але настане час – і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий стяг.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото – актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов
Азов Культура Нищук Театр ЗСУ Театр Франка
Источник: www.ukrinform.ua