Український вірш, який виявився сильнішим за радянську «Правду» 04.07.2026 13:00 Укрінформ
75 років тому розпочалася кампанія переслідування Володимира Сосюри та його поезії «Любіть Україну!» Поезію Володимира Сосюри «Любіть Україну!» українські школярі вивчають у восьмому класі. Вже у відредагованому варіанті – без радянського нашарування. Тобто, не з переписаними на догоду Кремлю рядками, де «без неї – ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами» замінено на казенну «братню дружбу». Але на якому історичному тлі було створено цей твір? Чому його заборонили? У чому звинувачували поета? Через що довелося пройти Сосюрі? І чому рядки цього вірша – такі прості та щирі – так неймовірно дратували радянську імперію? 50-ТІ РОКИ: АПОГЕЙ СТАЛІНІЗМУ Кінець 40-х – початок 50-х років ХХ століття в Радянському Союзі були роками «золотого, кривавого Тамерлана» – так Володимир Сосюра згодом назве добу пізнього сталінізму в листі до свого давнього грузинського товариша Георгія Наморадзе. З одного боку, Сталін – «батько народів» на піку диктаторської слави, а з іншого – країна, що оговтувалася від війни, яка забрала безпрецедентну кількість життів і спричинила колосальні руйнування. Попри те, що перемога над нацистською Німеччиною, здавалося б, мала пом’якшити режим, зробити його гуманнішим, цього не сталося. В країні тривали репресії: різноманітні «чистки», кампанії боротьби, арешти. Ось лише кілька прикладів: кампанія боротьби з «безрідними космополітами», боротьби з «формалізмом», «Ленінградська справа», «Мінгрельська справа», справа Єврейського антифашистського комітету, справа лікарів тощо. У липні 1951-го арештували навіть Віктора Абакумова – всесильного очільника чекістського відомства. Після відомого тосту Сталіна про «великий російський народ-переможець» республіками прокотилася чергова хвиля репресій. Вона не оминула й Україну, з якою у Сталіна були власні рахунки. «БУРЖУАЗНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ», АБО ЗНОВУ БАНДЕРІВЦІ 6 липня 1951 року Президія правління Спілки письменників України на своєму засіданні заслухала доповідь голови СПУ Олександра Корнійчука про редакційну статтю газети «Правда» «Проти ідеологічних перекручень в літературі». Російською заголовок звучав більш жорстко: «Против идеологических извращений в литературе». Звісно, слово «извращений» можна було замінити на більш нейтральне: «искажений», але перевагу – цілком свідомо – надали саме першому варіанту. Як писала «Радянська Україна», «Президія правління СПУ одностайно визнала цю статтю цілком слушною і сприйняла її як вияв більшовицького піклування про радянську літературу, як допомогу партії Леніна-Сталіна письменникам Радянської України в боротьбі проти проявів буржуазного націоналізму…»
Вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Машинопис з позначкою автора «Вилучено». Початок 1960-х рр. Фото/facebook ЦДАМЛМ України. Анонімна стаття в «Правді», що означало пряму вказівку ЦК ВКП(б) та особисто Сталіна, з’явилася 2 липня 1951 року, через кілька днів після завершення Декади української літератури і мистецтва, яка начебто пройшла з чималим успіхом. У статті критикувався вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну!» як «ідейно хибний твір»: «Вірш В. Сосюри «Любіть Україну»… викликає почуття розчарування і протесту… Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра… Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера та ін.» – йшлося в «Правді». НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВІРШ
Одне з перших видань збірки «Щоб сади шуміли», в якій був надрукований і вірш «Любіть Україну». Фото/nbuv.gou.ua. «Любіть Україну!» поет створив у травні 1944 року, під час війни. Згодом він став окрасою збірки поезій «Щоб сади шуміли», за яку Сосюра у 1948-му отримав Сталінську премію І ступеня (100 тис. рублів). Саме для цієї збірки Сосюра, усвідомлюючи небезпеку рядків «без неї ніщо ми…», замінив їх на цілком лояльні, в радянському дусі, про «братні народи». У 1951 році вірш було перекладено російською мовою поетом Олександром Прокоф’євим і опубліковано в журналі «Звезда», – але перекладено саме з тими першими, «небезпечними рядками», які наприкінці війни якось недогледіли, пропустили. Після появи «Любіть Україну» в російському перекладі і в російському журналі Сосюру звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі». Після нищівної статті в «Правді» та хвилі, яку вона підняла, Сосюрі фактично відмовили у праві писати. Заборону з твору зняли лише у 1958 році – через п’ять років після смерті Сталіна. БЕЗХМАРНЕ НЕБО ДЕКАДИ І ГРІМ З «ПРАВДИ» У романі-сповіді «Третя рота» Володимир Сосюра досить детально описує все те, що з ним трапилося влітку 1951 року. З 15 по 26 червня 1951 року в Москві тривала Декада української літератури і мистецтва. Помпезний захід, на якому «старшому братові» демонструвалися соціалістичні мистецькі «звершення»: опера, балет, пісні, танці, вистави, літературні твори. Переважно етнографічні за формою: опери «Богдан Хмельницький», «Запорожець за Дунаєм», балет «Маруся Богуславка», вистава «Мартин Боруля» тощо. Письменницький цех представляли Рильський, Тичина, Бажан, Сосюра, Корнійчук. Захід мав продемонструвати розквіт «національної за формою і соціалістичної за змістом» культури радянської України. До Москви поїхали 1200 українських діячів культури. Москвичі (здебільшого українці, що осіли в білокам’яній) влаштовували гостям аншлаги. «У Москві нас дуже гостинно і гарно зустрічали – поетів, співаків, артистів… Росіяни дуже люблять українців, як і ми їх, бо ми ж брати. Радісно ми поверталися до Києва…» – обережно пише Сосюра.
Источник: www.ukrinform.ua