Як Чернігівщина 24/7 готується до будь-яких «сюрпризів» із Білорусі 29.06.2026 16:38 Укрінформ Дріт, рови й «зуби дракона» — оборонні рубежі на українському Поліссі будують без упину
Густий поліський ліс. Десь попереду, лише за кілька кілометрів, — Білорусь. Кордон тут позначений не лише формальними знаками, а й кілометрами пружного дроту, виритими ровами та масивними бетонними «зубами дракона», що стирчать із землі, мов щелепа велетенського хижака.
Ми перебуваємо неподалік українсько-білоруського кордону на Чернігівщині. Довкола — заболочені луки й безкраї ліси, де навіть у сонячний день на землю лягають лише розмиті тіні. Наш провідник — Євген із позивним «Ніссан», начальник застави Державної прикордонної служби України. Він іде попереду, показує, пояснює. Говорить спокійно, без зайвого пафосу.
Те, що ховається між деревами
Перше, що впадає в око ще здалеку, — ряди масивних бетонних «зубів дракона». Трикутні блоки тягнуться вздовж узлісся, перекриваючи можливі шляхи руху техніки. Це протитанкові загородження, покликані зупинити ворожу бронеколону ще до того, як вона вийде на відкриту місцевість. Трохи далі — глибокі протитанкові рови з чіткими вертикальними стінками — результат тижнів роботи екскаваторів у важкому поліському ґрунті.
Та найбільше вражає те, чого майже не видно неозброєним оком. Між деревами, низько над землею, натягнутий тонкий, майже непомітний дріт. Це МПП — малопомітна перешкода. Поруч — «Єгоза»: металева спіраль із гострими лезами, розгорнута суцільними смугами. Для людини — болюча пастка. Для гусеничної техніки — потенційна катастрофа.
Євген із позивним «Ніссан», начальник застави Державної прикордонної служби України
«Ніссан» зупиняється біля одного з таких рубежів і показує, як усе це працює. Пояснює повільно, щоб журналіст не пропустив жодної деталі.
— Інженерні загородження складаються з комплексу штучних і природних перешкод, — говорить він. — Штучні — це МПП та «Єгоза». Природні — лісові завали. Дерево можуть спиляти так, щоб воно впало під певним кутом і залишилося наполовину зрубаним. Воно одночасно стоїть, нависає й суттєво ускладнює рух техніки та піхоти. Природу ми теж використовуємо як союзника.
Полісся — союзник особливий. Густі ліси обмежують видимість для ворожої аеророзвідки: під кронами важко щось розгледіти навіть із дрона. Поза дорогами важка техніка тут просто грузне. Водночас саме заболоченість, яка ускладнює просування ворога, ускладнює і будівництво оборонних споруд.
«Відсотків на п'ятсот»
Цей оборонний комплекс будують із 2022 року. Безперервно. «Ніссан» наголошує на цьому окремо: не було жодної паузи, жодного очікування, жодного «почекаємо і подивимося».
— Нарощення інженерної інфраструктури триває постійно, — каже він. — Якщо порівнювати з першими місяцями після деокупації, обсяги зросли відсотків на п'ятсот. Це суцільна ешелонована система, яка тягнеться кілометрами вздовж усього нашого сухопутного кордону. Загороджень багато не буває. Як ми їх нарощували, так і продовжуємо. Бути впевненим на сто відсотків, що навіть птах не пролетить, — неможливо. Але ми готові до будь-якого розвитку подій.
За цими словами — конкретна математика щоденної важкої праці. Протитанкові рови копають важкою технікою, а інколи — вручну. Один екскаватор, залежно від об'єму ковша, здатен прокласти до двохсот метрів рову за добу. Із дротяними загородженнями інша арифметика — тут головний ресурс люди.
— Якщо працюють двоє, вони якісно встановлюють сто метрів «Єгози» приблизно за чотири години, — пояснює Євген. — Якщо залучити десятьох, за той самий час можна закрити вже кілометр. У середньому підрозділ за добу облаштовує до п'ятисот метрів надійного бар'єра.
До будівництва залучені переважно військовослужбовці, однак активну підтримку надають і місцеві органи влади. «Ніссан» каже, що проблем із взаємодією немає: допомагають і старостати, і голови громад — як важкою технікою, так і організаційно.
— Власне технічне забезпечення у нас теж непогане, — додає він. — Тому ресурси комбінуються. Коли щось потрібне, завжди є до кого звернутися.
Найважче в цій роботі — не брак ресурсів і не складність завдань. Найважче — погода.
— Зараз літо, стоїмо у футболках і кедах, будувати комфортно, — усміхається прикордонник. — А взимку, коли температура опускається до мінус тридцяти, копати промерзлий поліський ґрунт — це справжнє випробування. Усе зрештою впирається в погоду.
Зупинити, сповільнити, знищити
Логіка загороджень полягає не в безпосередньому знищенні ворога, а в його примусовій затримці.
— Ці загородження невибухові, — підкреслює «Ніссан». — Вони покликані максимально уповільнити й зупинити противника. Зрозуміло, що будь-яку перешкоду рано чи пізно можна подолати або обійти. Але наше завдання — максимально ускладнити це на кожному етапі. Бо коли противник змушений зупинятися й витрачати дорогоцінний час, цей час грає на нашу користь.
Місцевість тут густо вкрита лісами, тому ворожа піхота — ключова складова будь-якого потенційного вторгнення на цьому напрямку. Саме від неї насамперед захищають ці інженерні загородження. Але не лише.
— МПП сконструйована так, що намертво заплутує не тільки людину, а й гусеничну техніку, — пояснює Євген. — Якщо туди заїжджає танк, тонкий, але надзвичайно міцний дріт миттєво намотується на гусениці, блокує каткові механізми — і далі машина вже не рухається. Вона перетворюється на нерухому коробку.
Саме тоді виникають ідеальні умови для вогневого ураження. Затримати, сповільнити, зафіксувати — а потім знищити. Ця триступенева формула і є основою всієї системи.
«Шахеди» над Поліссям
За кілька кілометрів дороги помічаємо відсутність того, що вже стало звичним елементом пейзажу на лінії фронту: над дорогою немає антидронових навісів. «Ніссан» пояснює: це не упущення, а наслідок іншого характеру загроз.
— Антидронові сітки облаштовують там, де є безпосередня небезпека від FPV-дронів, — каже він. — Інфраструктура захисту має відповідати конкретній загрозі. На цьому напрямку їх немає, тому що основну небезпеку з повітря становлять не FPV, а «Шахеди» або «Гербери».
— А вони залітають безпосередньо з боку Білорусі?
— Із самої Білорусі — ні. Вони іноді рухаються вздовж кордону, але в повітряний простір України з території Республіки Білорусь не заходять. «Гербери», наприклад, залітають із Брянської області Росії. Це ударні дрони, які водночас оснащені камерами відеоспостереження, тобто виконують і розвідувальну функцію. Таких безпілотників ми збили дуже багато.
Взаємне спостереження на кордоні — окрема й дуже делікатна тема. Українська сторона контролює ситуацію за допомогою оптики та безпілотників на необхідну тактичну глибину, не порушуючи повітряного простору Білорусі.
З білоруського боку — аналогічна картина.
— Стоять камери, літають розвідувальні БПЛА, — розповідає «Ніссан». — Обидві сторони спостерігають одна за одною. Така реальність кордону в умовах, які вже не є миром, але ще не стали повноцінною війною.
Тиша без ілюзій
Станом на сьогодні на лінії державного кордону не фіксують жодних різких рухів, провокацій чи переміщень ворожої техніки й особового складу. Речник Держприкордонслужби Андрій Демченко підтверджує: «На щастя, скупчення якогось ударного угруповання, яке було б готове до дестабілізації ситуації на напрямку нашого кордону або до спроб вторгнення, немає».
— Провокацій із боку Республіки Білорусь наразі немає, — каже «Ніссан». — Ми бачимо, що вони зі свого боку так само нарощують інженерні загородження та комплекси різного формату. Але жодних сутичок не було. Ситуація змінюється щодня — нічого статичного тут немає.
Втім, ця тиша не повинна вводити в оману. І тут «Ніссан» стає особливо серйозним. Тиша на кордоні й відсутність загрози — не одне й те саме, і плутати ці поняття небезпечно.
За даними розвідки та публікаціями авторитетних західних видань, Кремль не припиняє тиснути на Мінськ. Москва вимагає від Лукашенка дозволу знову використовувати білоруську територію для ударів дронами, розглядає варіанти розширення фронту на захід і прагне всіляко залучити білоруські підрозділи до безпосередньої участі в бойових діях. Такі плани існують. Обставини можуть змінитися. Саме тому оборону кордону будують не під сьогоднішній день, а з розрахунком на найгірший сценарій.
Урок 2022 року
Саме через ці місця чотири роки тому пройшли колони російських окупантів.
— Ні для кого не секрет, що у 2022 році Білорусь надала свій плацдарм, і звідти пішли танки, — говорить «Ніссан». — Але ті ділянки, через які тоді проходив ворог, сьогодні захищені максимально. Усі колишні прорахунки, недопрацювання й помилки в оцінці враховані. Скажу так: такого ефекту несподіванки, як у 2022-му, вже точно не буде.
Ефект несподіванки — ключове поняття перших тижнів повномасштабного вторгнення. Його більше не буде. Ні технічно — завдяки щільним інженерним загородженням, ні інформаційно — завдяки розгалуженій мережі спостереження. Кожен метр кордону перебуває під контролем. Кожна зміна фіксується.
Місцеві — очі й вуха
Оборонна система тут складається не лише з протитанкових ровів і дроту. Вона живиться інформацією від тих, хто живе на цій землі поколіннями.
— Специфіка прикордонної служби завжди базувалася на тісній взаємодії з людьми, — розповідає Євген. — Самотужки ми не можемо охопити абсолютно все. Місцеві — це наші очі й вуха. Вони завжди йдуть назустріч: десь щось почули, побачили незнайому людину чи підозрілий автомобіль — одразу повідомляють. Це дає змогу отримувати випереджувальну інформацію. Вона буває дуже цінною.
Навіть дикі тварини іноді стають частиною цієї картини. У густих загородженнях часом заплутуються лісові мешканці. «Ніссан» уточнює: лінія маркована, тож людина без злого умислу туди не потрапить. А тварина — може.
— Коли ми через камери або під час патрулювання бачимо, що заплуталася якась тварина, обережно визволяємо її й відпускаємо, — каже прикордонник. Без пафосу. Просто ще одна деталь щоденної служби.
Питаю наостанок: чи траплялося так, що люди переходили кордон із білоруського боку, щоб передати важливу інформацію?
«Ніссан» усміхається. Пауза.
— Скажу так: навіть якщо такі факти є, у медіа про них не говоритимуть.
Рубіж без права на паузу
Поліський ліс виглядає так само, як і сотні років тому. Спокійний. Нерухомий. Але тепер між деревами — дріт і рови, вздовж узлісся — «зуби дракона», а на пагорбах — опорні пункти. Люди чергують тут цілодобово, за будь-якої погоди. Будують у мороз і літню спеку. Нарощують систему, яка вже зросла, за словами прикордонників, «відсотків на п'ятсот».
Євген проводить нас назад. На прощання — коротко, без зайвих слів:
— Наш обов'язок — бути в постійній готовності й очікувати будь-яких сюрпризів від противника. На цьому напрямку ми робимо все, щоб ворог не мав жодного шансу.
Позаду залишаються ряди бетонних пірамід і тонкі нитки МПП між старими соснами. Звідси кордону не видно. Але він є. І він — захищений.
Фото: Білорусь Прикордонники Україна проти Росії Кордон Війна Чернігівщина Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua