«Хижаки», що вистежують ворога з неба 28.10.2024 14:00 Укрінформ Історія патрульного поліцейського, який дронами-камікадзе знищує ворожу техніку і живу силу
Цей матеріал про «Литву». Не європейську державу, а українського поліцейського, який захищає країну в складі бойової бригади Департаменту патрульної поліції «Хижак», у зоні тактичної підтримки спеціального підрозділу TacTeam управління патрульної поліції Києва.
Йому 31 рік, звати Олександр. «Литва» – позивний, який пішов від прізвища. Зараз він на відновленні, тож ця розмова відбувалася не на фронтових позиціях. Олександр був удома, з дружиною та маленьким сином.
– Коли поїхав уперше на ротацію, дружина була вагітна. Вдруге – дитина була немовлям і ще не могла навіть перевертатися на животик. Зараз приїхав, а син уже ходить. Важко це. Важко лише по відео бачити, що дитина вже їсть із ложечки, ходить… Це для сімейних стосунків недобре, звісно. Але ж не ми напали, на нас напали! Й у нас немає виходу іншого, як захищатися, – говорить Олександр.
Ми спілкувалися телефоном, бо він у Києві, а я – у Запоріжжі. І весь час, поки ми розмовляли, малий був поруч із батьком – я чула його в слухавці.
ЗАДРІБНОЇ «ЗДОБИЧІ» НЕМАЄ
У поліції Олександр служить з 2015 року. На війні спочатку був оператором FPV-дронів, а зараз відповідає за те, щоб дрони долетіли до цілі і політ був максимально результативним.
– Є такий стереотип, що поліція взагалі не воює. Це не так. Дуже багато поліцейських віддають своє здоров’я та життя, захищаючи країну. Поліцейські – це люди, які перебувають на службі й у мирному житті, і якщо ми не підемо захищати країну, то хто ж тоді? – говорить.
Розповідає, що дрони і пілотування для нього були зовсім новою діяльністю.
– напрямок FPV мене зацікавив, хоча я ніколи не пілотував. Пройшли з побратимами курси. Якщо чесно, то складно не керувати, а налаштувати роботу, щоб усе полетіло і дало результат. Скажу так: сісти за пульт і надіти окуляри – то лише 20% роботи. Спочатку був мандраж, але це ж був мій вибір. Мене ніхто не змушував.
Його група була спочатку на Лиманському напрямку, потім – у Серебрянському лісі, Часовому Яру, Торецьку й на Сумському напрямку. «Литва» каже, що на фронті всі напрямки нелегкі. Всі різні, немає схожих, і кожен складний по-своєму.
– Найскладніший напрямок для моєї групи – це Торецьк, а для мене – Часів Яр, – говорить Олександр.
Прошу пояснити, чому так.
– У Серебрянському лісі ми постійно були в землі. Ти знаєш, що за три кілометри від тебе – ворожі окопи, знаєш, що розвідка їхня працює і ти маєш пересуватися по цьому лісу неймовірно швидко, бути непомітним. Часів Яр… ми там були взимку, ворог стояв тоді далі від міста, і були сильні обстріли, часу на перезмінку навіть бракувало. Було складно. А на Торецьку ворог застосовував дуже багато КАБів. За добу хлопці нараховували до 24 «прильотів». Неслося так, що голови не підняти. Ти не можеш літати (запускати дрони, – ред.), бо працює ворожа авіація й артилерія. Якщо прилетить близько, в твій «квадрат», то рознесе просто, – пояснює.
Перший бойовий виліт Олександра відбувся взимку минулого року. Працювала його група тоді саме в Часовому Яру, «мінусували» живу силу противника. «Литва» каже, що на війні кожна знищена ціль – це результат, яким можна пишатися, адже кожен запущений дрон – це робота.
– Було, що ми влучили у важку вогнеметну систему «Солнцепьок». Ми його не спалили, але тоді він утік із позицій, і потім його спалили інші наші підрозділи. «Солнцепьок» випалює все, і влучити по ньому, завадити зробити хоча б один постріл, налякати, аби він пішов із позицій – це вже успіх, нехай і короткотривалий. А коли ми вперше влучили в танк Т-90, то крику було!.. Це ж Т-90 – гордість російської армії! І якщо їхня піхота не дійшла, бо ми по ній працюємо, – значить, наші побратими не вступили з нею в бій. Якщо ми збили міномет – значить, він не стріляє більше по наших позиціях, – говорить Олександр.
«ШЕЛЕСТ» КАБІВ
Як і більшість військових, з якими ми спілкувалися раніше, «Литва» називає повномасштабну війну «війною технологій». Безпілотники різних модифікацій можуть прилетіти з будь-якого напрямку, і ти не знаєш, коли саме це буде і звідки летітиме.
– Дрони – це війська майбутнього, вони будуть диктувати умови. Вони вже це роблять, – каже Олександр.
Він не приховує, що на фронті також є місце страху, але він ніби притуплений, бо кожен переживає не стільки за себе, скільки за те, щоб техніка спрацювала як треба.
– Коли тобі сигналізують, що поруч є щось вороже, то, звичайно, страшно. Всі ховаються. Ти ж розумієш, що це таке, бо сам таке робиш. Ти знаєш, як воно буде, що передує цьому: які звуки чуєш, сигнал апаратури, – пояснює.
Найстрашнішою зброю для себе та своєї групи «Литва» вважає артилерію та КАБи.
– Хоч яким би ти був підготовленим фахівцем, хоч як би добре був захищений обладнанням та спорядженням, від артилерії, авіації, від бомбового чи ракетного удару тебе нічого не врятує. Оце найстрашніше. Під обстрілами ти розумієш, що снаряд летить у твій «квадрат», лише в останні кілька секунд, коли вже сховатися вкрай важко. Скажу, коли знаходишся на позиціях і чуєш, як летить КАБ, відчуття і звуки дуже неприємні. Він «шелестить». Але якщо ти це чуєш, значить, він пролітає кудись-інде. Та не треба завжди покладатися на це «шелестіння», і коли йде команда «Загроза КАБів!», то не варто бути на вулиці та слухати, – застерігає боєць.
ЧОРНІ ЖАРТИ В ОКОПАХ
Оператори дронів знають, що вони є пріоритетною ціллю для противника. Їх постійно вистежують ворожі «очі» в небі. Дронарі намагаються придушити ворожий сигнал своїм РЕБом, але і противник робить так само.
– На фронті теми для розмов одні й ті самі день у день. Ти шукаєш позитив, намагаєшся його відшукати, але обстановка впливає на нерви і психіку. Якщо прилетить прямо в тебе, то ти нічого не відчуєш. Оце такі у нас жарти там, – зізнається.
Олександр додає, що ворог має величезний ресурс, як у людях, так і в техніці.
– Мене радує, що ми робимо дрони, але просто вражає, скільки мають і використовують вони. Ми летимо конкретно по цілі й хочемо спрацювати професійно, результативно, щоб кожен дрон приніс нам користь. Ми памʼятаємо, що ми на своїй землі. А противник піднімає дрон просто так, коли немає цілі – він просто влітає в наші будинки і руйнує все. Отак вони працюють. Якщо ж є конкретна ціль, наприклад, техніка, то цілий рій летить за нею. Ми бачили це… переживання за хлопців таке, що не передати словами. Вороги випалюють нашу землю, все знищують, бо воно не їхнє. Вони називають наші міста «ісконно русскімі тєріторіямі» – і при цьому все перетворюють в руїни, щоб ми не могли оборонятись і відбивати їхні атаки. Вони просто хочуть просуватись і руйнувати все, – говорить Олександр.
Перемогти такого противника можна лише більшою, ніж у нього, кількістю зброї. Тому українцям потрібна підтримка інших країн. Причому потрібна зараз, а не «колись потім».
«ХИЖАКИ» З РЕПУТАЦІЄЮ
Група «Литви», як і інші FPV-шники «Хижаків», працює в парі з аеророзвідкою. Він із посмішкою розповідає, що коли на бойових позиціях доводиться зустрічатися з бригадами ЗСУ, ті іноді дивуються: мовляв, а що поліція тут робить? Проте, за словами Олександра, бригаду «Хижак» уже впізнають, і бійці знають: якщо «хижаки» поруч, то все працюватиме як треба.
– Ми літаємо на відстань 15 км, але робоча дистанція – 8-10 км. Все залежить від того, як працює розвідка. Якщо розвідка сказала, що є ціль за 18 км, ти можеш полетіти і випробувати свою техніку. Але дуже багато факторів треба врахувати, щоб «закрити» таку дистанцію. Треба все перевіряти. Бо розробники та виробники дронів випробовують їх в ідеальних умовах, де немає РЕБ, Старлінка, EcoFlow і тому подібне. В ідеальних умовах – усе класно, а на позиціях, де є перепад висот і багато обладнання, може бути так, що у тебе нічого не летить і треба все переробляти. Бойові умови диктують, яка апаратура буде працювати, а яка ні. А далі вже залежить від твого професіоналізму, – каже.
Олександр додає, що хотів би навчитися керувати таким БПЛА, як «крило» Бомбер.
– Він піднімається високо, несе багато і летить далеко. Це не «камікадзе». Зараз багато технологій, які вражають і дивують, – говорить.
ДОЧЕКАТИСЯ ПЕРЕМОГИ
Ті, хто зараз на фронті, кожен день бачать розбиті міста і села. Їм важко зрозуміти людей, які досі вважають, що війна йде «десь там». Олександр каже: війна вже давно «тут», вона в нашій країні. Він називає Торецьк «пеклом на землі».
Ворог не рахується з людськими життями. Він не забирає тіла своїх убитих солдатів. Замість них буде «інша хвиля», за ними «третя», і так далі.
– Важко було повертатися після ротації. Та коли приїхав до хлопців, побачив їх, – наче відпустило. Хлопці скидають відео уражень, і це так мотивує, що слів немає, – зізнається «Литва».
На питання, що першим хотів би зробити після перемоги, сказав:
– Дуже хочу з хлопцями зустрітися, поїхати разом на ті позиції, де ми були, де проживали свої найкращі роки і найважчі моменти життя. Ми всі молоді, і так вийшло, що наші найкращі роки припали на війну. Ми б потисли один одному руки і сказали: «Усе закінчилося». Перемога – це радість, але коли згадаєш, скільки жертв принесено задля неї, то ніякої радості не відчуватимеш. Буде просто емоційне розвантаження і ти видихнеш, бо зможеш поїхати у відпустку, побути вдома. Головне – дочекатися цієї миті і почути ці слова.
Фото надав Олександр «Литва»
БПЛА Поліція Війна з Росією FPV-дрон
Источник: www.ukrinform.ua
