Рік служби Третього корпусу: оперативна обстановка та кардинальні трансформації в бригадах 09.06.2026 15:56 Укрінформ Українські оборонці перешкоджають просуванню противника до Слов’янсько-Костянтинівської агломерації на Донеччині та Ізюма на Харківщині
На початку червня відзначився річний ювілей створення Третього армійського корпусу, що тримає оборону на протяжності понад 150 кілометрів. Це становить приблизно 12% загальної активної лінії зіткнення, що є найдовшою ділянкою серед усіх корпусів. На противагу Третьому стоять 20-та і 25-та загальновійськові армії та 1-ша танкова армія РФ, і жодного просування з їхнього боку не зафіксовано.
Як новоствореному корпусові вдалося стабілізувати фронт і вивести некомплектні та цілком демотивовані підрозділи на найвищий рівень ефективності завдяки використанню артилерії, безпілотників та наземних роботизованих комплексів – читайте в матеріалі Укрінформу.
ПАПЕРОВА РОБОТА – ЗАМІСТЬ КОРЕКТУВАННЯ, ВATTLE CAPTAIN – ЯК ПЕРЕВАГА
На початку минулого літа Третій армійський корпус під командуванням Андрія Білецького першим прийняв бригади та повністю розгорнувся у своїй зоні відповідальності. Він діє власними бригадами, а також забезпечує оперативне командування підрозділами територіальної оборони, Державної прикордонної служби та Національної гвардії.
«Там, де до нашого приходу втрачали до 70 квадратних кілометрів щомісяця, тепер не віддається жодного метра, і тактичне становище покращується. Ми змогли стабілізувати фронт, ліквідувати всі зони проникнення в смузі – а колись вони сягали до десяти кілометрів углиб. Ми сформували надійну оборону. Нещодавно ми почали повністю контролювати логістичні шляхи противника на Луганщині, що вже завдає їм значної шкоди на оперативному рівні», – зазначає заступник начальника штабу корпусу Данило Новицький.
Данило Новицький
За його словами, в межах корпусу вдалося поширити штабну практику, яка вже функціонувала в 3 ОШБр.
«Ми розробили уніфіковану систему управління відповідно до стандартів провідних країн НАТО, але не сліпо відтворювали, а адаптували. Для кожного завдання ми створюємо об’єднаний оперативний штаб, де ролі чітко розмежовані. Зокрема, ми першими впровадили в усіх підрозділах корпусу посаду Battle Captain. Це офіцер, який безпосередньо координує бойові дії. І тепер у нас повноцінно функціонує Battle Officer, який узагальнює роботу всіх Battle Captains», – пояснює Новицький.
Одним із перших прийнятих рішень, як він згадує, було скасування 16 щоденних звітів від бригад.
«Ми скоротили майже 32 додаткові звіти за місяць. Це жодним чином не вплинуло на обмін інформацією, оскільки вона надходила безперебійно завдяки налагодженій комунікації. Але це значно полегшило роботу підпорядкованих штабів. Офіцери зосередилися на бойових операціях, а не на бюрократичній роботі», – зауважує заступник начальника штабу.
Старший командир визначає мету та бажаний результат, а спосіб її досягнення, залежно від масштабу операції, визначає комбриг, комбат або командир роти, розповідає Новицький.
«Це тому, що молодший командир на місці краще бачить ситуацію. І саме довіра та впевненість у молодших командирах є однією з передумов успіху. Так ми співпрацюємо як зі своїми бригадами, так і з приєднаними підрозділами», – стверджує офіцер.
Андрій Гітт
У корпусі підрозділ отримав підтримку та розуміння, на яке навіть не сподівався, підкреслює начальник штабу 3-го прикордонного загону ДПСУ Андрій Гітт. На момент приєднання до Третього корпусу, сили загону були розпорошені, частина особового складу перебувала в Серебрянському лісі.
«Ми вибиралися звідти з труднощами, з втратами, підрозділ був виснажений. Але нам одразу сказали: “Хлопці, відновлюйтеся. Усе, що вам потрібно, ми надамо”, – розповідає Гітт. – У Третій штурмовій бригаді ми побачили всі ці інноваційні підходи, що значно підсилило наш ентузіазм – стати самодостатнім, незалежним підрозділом. Зараз, виконуючи завдання в оборонній смузі, ми відчуваємо постійну підтримку – таку, якої, по суті, з 2022 року переважно не спостерігали. Це стосується як взаємодії, так і відкритості. Ми брали участь у боях на багатьох напрямках, і траплялося, що сусід справа стверджував, що він присутній, а фактично його там не було. Звісно, це впливало і на виконання завдань, і на нашу стійкість. У Третьому корпусі підхід зовсім інший: усе чітко, ніхто від тебе нічого не приховує. Такої взаємодії я раніше ніде не бачив».
ВІД НЕДОВІРИ ДО ДРУГОГО ПОДИХУ
Вражаючі цифри та приклади надає комбриг 125-ї окремої механізованої бригади Володимир Фокін, який очолив бригаду сім місяців тому. За його словами, 125-та бригада була розкидана по трьох областях і за майже чотири роки взагалі не воювала повним складом під керівництвом власного командування.
Володимир Фокін
«Я прийняв бригаду і побачив? Комплектність – 18%, враховуючи офіцерів та сержантів. Техніки абсолютно не було: два пікапи та один мікроавтобус. Броньованої техніки не було, хоча влітку бригаду переформували з ТрО на важку механізовану. Жодних змін, окрім тих, що були на папері, – констатує Фокін. – Рівень морально-психологічного стану особового складу був на нулі. Військовослужбовці, особливо солдати і сержанти, втратили віру в себе та у свій підрозділ. Я пригадую слова одного генерала, який був обізнаний у ситуації: “За логікою, цей підрозділ слід просто розформувати”. Але це дало додатковий стимул для мене та моєї команди, яка перейшла з 3-ї ОШБр, – показати всім Збройним Силам, що навіть із такого підрозділу можна сформувати найкращу важку механізовану бригаду».
Окрім перелічених, новопризначений комбриг зіткнувся й з іншими проблемами.
«Жодної відповідальності офіцерського складу за прийняті рішення та віддані накази. Завдання ставилися безсистемно, і все це прикривалося паперовими відписками. Через три тижні я вже мав повне уявлення про реальний стан справ. Для розуміння: на моє запитання, чому ми не отримуємо бензин, я отримав шокуючу відповідь від тилових підрозділів – просто немає тари! Чому ми отримуємо для нашого особового складу вчетверо менше м’яса, ніж належить? Відповідь була така ж проста: у нас банально відсутні холодильники та морозильні камери. Сказати, що я був збентежений, – це нічого не сказати. За пів року понад 90% командирів були звільнені з посад», – наголошує Фокін.
За його словами, третина офіцерів побажала залишитися в бригаді – зі зниженням на посаді, фактично перейшовши до піхоти, інші ж – перевелися до інших підрозділів.
«Офіцери в піхоті – це не покарання, а цілком логічне явище, – вважає Фокін. – Якщо не здатний керувати, то береш автомат і йдеш на передній край. Щоб подивитися у вічі військовослужбовцям».
За даними комбрига, виявлені проблеми з логістикою були вирішені протягом п’яти днів. А до того військовослужбовці на певних позиціях мали лише літню форму, попри те, що вже був жовтень, а їм доставляли якусь провізію час від часу суміжні підрозділи.
«Тобто офіцери сприймали проблеми з логістикою, евакуацією поранених як норму. Це стало для мене шоком. Основним посилом попереднього керівництва на всі запитання, чому так, чому не ухвалювалися рішення, було: “Раніше не було необхідності”. Тепер є необхідність, є чіткий напрямок руху – стати найкращими», – зазначає Фокін.
Він перераховує, чого вдалося досягти за короткий період: сформовані з нуля танковий батальйон, батальйон безпілотних систем, рота наземних роботизованих комплексів, підрозділ радіоелектронної боротьби, а піхотні батальйони пройшли реорганізацію.
«За перші два місяці повернулися 53% військовослужбовців, які самовільно залишили частини. За сім місяців комплектність особового складу зросла на 234%. У травні за показниками електронних балів бригада за кількістю уражених БпЛА увійшла до 50 найкращих, за показниками спостереження – до 40 найкращих. Артилерія, яка з’явилася 2,5 місяця тому, за показниками ефективності перебуває на 38-му місці. Підрозділ наземних роботизованих комплексів у травні посів друге місце», – інформує комбриг.
ОБМІН ДАНИМИ РОЗВІДКИ ТА КООРДИНАЦІЯ ДІЙ
На момент входження до складу корпусу 120-ї бригади територіальної оборони у жовтні 2025 року її батальйони також вели бойові дії на різних напрямках, і фактично керівний склад бригади не брав участі в прийнятті рішень, зазначає начальник розвідки 120-ї бригади Федір Шаповалов.
Федір Шаповалов
«Тож я можу сказати, що в процесі перебудови я багато чому навчився вже в корпусі. Бригада взяла під оборону Лиман. Це місто, відповідно, урбанізована місцевість, що є дуже складним завданням. Спільно з суміжниками, підрозділами 20-ї окремої бригади безпілотних систем “К-2”, нам вдалося відтіснити противника значно далі від міста. На цьому етапі ворог може лише залишати свою кров у Національному парку “Святі Гори”», – каже Шаповалов.
Він пояснює, як завдяки підходам у корпусі полегшилася робота його підрозділу.
«Для завдання вогневого ураження і, загалом, для планування дій потрібна розвідка. І тепер у Третьому корпусі ми напряму обмінюємося інформацією, щоб завдавати ефективних ударів, вражати противника вглиб, у пункти управління, їхні стартові позиції, щоб наша піхота не боролася з ними безпосередньо. А раніше старший командир не бажав ділитися даними розвідки на велику глибину та, в принципі, розвідкою», – зауважує Шаповалов.
Входження до складу корпусу надало потужний поштовх для розвитку, зазначає начальник підрозділу безпілотних систем 66-ї окремої механізованої бригади ім. князя Мстислава Хороброго Єгор Щербина. Окрім забезпечення, зокрема безпілотниками, були розроблені сучасні методики управління бойовими діями та тактики застосування підрозділів.
Єгор Щербина
«Якщо порівнювати нашу бригаду з тим, якою вона була рік тому, то це, можна сказати, майже два різні підрозділи – і це на краще. Зі 100, 150 чи навіть 200 найкращих за попередні роки ми останнім часом тримаємося у 30-ці за ефективністю застосування безпілотників. У роботі з наземними роботизованими комплексами ми увійшли до списку 12 найкращих», – підкреслює Щербина.
У березні 2026 року окупанти намагалися одночасно атакувати на кількох ділянках Лимансько-Борівського напрямку, який обороняє корпус.
За чотири години українські захисники загалом знищили 100 одиниць техніки та понад 500 російських піхотинців.
«На той час наша 125-та бригада вже перебувала в зоні відповідальності корпусу. Одним із важливих аспектів, що ми отримали: легкість взаємодії, оперативність взаємодії та швидкість реакції по всіх напрямках та рівнях», – наголошує комбриг Фокін.
«Фронт жодного разу не було прорвано. Ворога було знищено ще на підступах, – зазначає Данило Новицький. – Якщо підсумувати здобутки за рік, я б не сказав, що ми винайшли щось надзвичайно нове, ми змусили ефективно працювати те, що вже існувало. А ось далі нам уже потрібно буде вигадувати справді нові рішення».
* * *
Третій корпус утримує три населені пункти на Луганщині – Надія, Новоєгорівка, Греківка – і перешкоджає переміщенню противника до Слов’янсько-Костянтинівської агломерації та міста Ізюм на Харківщині. Російська армія не припиняє спроб просунутися на цьому стратегічному напрямку, проте жодних успіхів не досягає.
За даними корпусу, за рік противник втратив тут 34 300 військових (з них 20 270 – безповоротно).
Корпус створив ешелоновану систему протиповітряної оборони, а також має власний полк ППО. За рік знищено понад 17 000 ворожих повітряних цілей. Зокрема, військовослужбовці Третього корпусу збивають “шахеди”, що летять через фронт для атак на цивільну інфраструктуру.
Корпус організував власну Вищу бойову школу підготовки, щоб мати висококваліфіковані кадри для своїх підрозділів. Її пройшли вже майже 3200 бійців.
Фото В’ячеслава Мадієвського та прес-служби корпусу
БПЛА Донеччина ЗСУ Харківщина Військові Війна з Росією ВБШП
Источник: www.ukrinform.ua