«Це надзвичайні відчуття, коли на арені лунає гімн України» – паралімпієць Тарас Радь 09.05.2026 09:00 Укрінформ Першу золоту нагороду він здобув у 18 років, а під час цьогорічних зимових змагань в Італії отримав чотири медалі
26-річний уродженець Тернополя Тарас Радь – один із найбільш успішних українських паралімпійців. В активі спортсмена – десятки нагород з європейських та світових змагань.
Про виступ на Паралімпіаді, перенесену в дитинстві травму, спортивний шлях та плани на майбутнє Тарас розповів Укрінформу.
ПІД ЧАС ЗАЇЗДУ ЧУВ ГОЛОС МАТЕРІ ЗІ СТОРОНИ ГЛЯДАЧІВ
Ми зустрічаємося з Тарасом в одному з тернопільських закладів харчування. На моє прохання спортсмен приніс із собою медалі, завойовані цього року на Паралімпіаді.
– Ми готувалися понад рік. Фінальний етап тренувань проходив у січні на території Словенії. Спочатку ми мали п’ять робочих днів, а шостий день був для відпочинку, проте з наближенням Ігор кількість робочих днів було збільшено до шести. Щодня проводилося по два тренування. Це було надзвичайно складно. А вже перед самими змаганнями навантаження поступово зменшували, – розповідає юнак.
Готуючись до змагань, він завжди переглядає записи своїх попередніх виступів та аналізує їх.
Уже в першому старті – чоловічій спринтерській гонці в класі сидячи – українець здобув золоту медаль.
– Я надзвичайно добре виконав стрільбу, не припустившись жодного промаху. І на трасі теж добре впорався на високій швидкості, обійшовши всіх конкурентів. Китайські атлети були дуже сильними, але, як показала ця гонка, з ними можна змагатися і здобувати перемогу, – ділиться враженнями Тарас.
Додає, що ця перемога для нього – дуже цінна. Адже порівняно з 2018 роком, коли він теж завоював “золото”, конкуренція значно зросла.
На Олімпіаді в Італії Тарас здобув дві срібні та одну бронзову медалі. Це його найуспішніший виступ на Паралімпійських іграх. Юнак зізнається, що найбільш емоційним для нього був момент перед фінішем, коли він усвідомив, що переміг у гонці. А ще – церемонія нагородження, коли піднімають прапор і на весь стадіон лунає український гімн.
– Згадуючи цей момент, досі відчуваю мурашки по шкірі. Я був неймовірно щасливий, що зміг гідно представити свою країну, яка зараз на полі бою виборює незалежність, нагадати про нас світу, – коментує Радь.
У перші дні змагань хлопця підтримували близькі. Зізнається, було дуже прикро, що вони не могли пройти з українською символікою на трибуни, хоча згодом цю ситуацію було вирішено.
– Ми не бачилися з рідними ще з січня і вперше зустрілися вже перед гонкою на Олімпіаді. Я був надзвичайно щасливий. Вже під час змагань, коли я стріляв і влучав, чув, як вони вигукували “Є!”, а коли був промах, то лунало: “Ні!”, – сміється він. – Особливо чітко я чув голос мами. До трибун було 200-300 метрів, тож не знаю, як це було можливо.
ЧЕРЕЗ МЕДИЧНУ ПОМИЛКУ АМПУТУВАЛИ НОГУ
Тарас розповідає, що спорт дуже любив з дитинства. Разом зі старшим братом відвідував секції з веслування, футболу, легкої атлетики. Потім до них долучився молодший брат.
Життя юнака змінилося у 13 років. Під час відпустки в селі він травмував ногу. Трагедія сталася на полі. Не помітивши дитину, яка вибігла з кукурудзи, її пошкодили косаркою.
– Через помилку медичних працівників розпочалася гангрена. Батьки відвезли мене до Києва. Там кілька днів намагалися допомогти, обробляли рану. Згодом через небезпеку інфікування крові ногу ампутували. Я не знав, що це станеться. Вже коли мене вивозили з реанімації, побачив – ноги немає. Мама пояснила, що іншого виходу не було. Ми плакали обоє, було непросто. Поступово я почав пересуватися на милицях. Далі була реабілітація та протезування, – пригадує спортсмен.
Він зізнається, що спочатку було важко прийняти цю ситуацію та звикнути до нової реальності.
– Я був дитиною, вів активний спосіб життя. Та вже не міг займатися тим, що мені подобалося. Звісно, я був дуже засмучений. Але завжди поруч були батьки, які мене дуже підтримували та допомагали у всьому. Я чудово пам’ятаю той день, коли після реабілітації та протезування ми повернулися в село. На подвір’ї стояв велосипед. Я сів на нього, почав їхати і впав. Коли батьки побачили, що я весь у болоті, розпитали, що сталося. Пішли зі мною на вулицю і тримали, поки я їхав на велосипеді. Вже наступного дня катався сам, лише не вмів розвертатися. А згодом і цьому навчився.
ДО ТРАВМИ НІКОЛИ НЕ СТОЯВ НА ЛИЖАХ
У 14 років рідні відвели Тараса до Тернопільського регіонального центру та ДЮСШІ “Інваспорт”.
– Вони дуже хотіли, щоб я не сидів удома, а знову почав займатися спортом і знайшов те, що мені до душі. Моїм першим наставником став Віктор Йосипович Федорчак. Ми з ним почали займатися тенісом, важкою атлетикою, шашками, шахами, плаванням. Потім я спробував свої сили у лижних перегонах та біатлоні. Цікаво, що до травми ніколи не стояв на лижах, – пригадує спортсмен.
Тарас навчився кататися на лижах, сидячи на спеціальних санях, які називають “боб”. Зізнається, спершу під час тренувань дуже багато падав, але це його не зупиняло: підводився – і продовжував. Навесні 2015-го поїхав на Чемпіонат України із лижних перегонів та біатлону, де посів четверте місце. Наполегливого хлопця помітили й запросили на тренування української збірної в Чернігові.
– Я ще не був у складі команди, але їздив із нею на всі збори. Через кілька місяців мене взяли за кордон на етапи Кубка світу. Мені було 15 років. Я був наймолодшим у команді, але всі мене підтримували, – розповідає юнак.
Першу медаль зі світових змагань Тарас Радь здобув у 2016 році на першому етапі Кубка світу у Фінляндії.
– “Золото” вдалося вибороти одразу – завдяки гарній стрільбі та добрій фізичній підготовці. Мене просто переповнювали емоції, адже в гонці брали участь 30 найсильніших спортсменів світу. Це стало для мене потужним поштовхом ще більше працювати й рухатися далі, – пригадує спортсмен.
У 2018 році на Іграх у Пхьончхані 18-річний тернополянин виграв перше “золото”, ставши наймолодшим в історії України зимовим паралімпійським чемпіоном. На церемонії закриття змагань він ніс український прапор.
МРІЯ – СВІТОВИЙ РЕКОРД НА ПАРАЛІМПІЙСЬКИХ ІГРАХ
Розпитую Тараса, як він готується до гонок, чи має власні традиції.
– Зазвичай, ми з хлопцями вранці прокидаємося, снідаємо і тоді голосно вмикаємо українську музику, щось таке динамічне. Далі вирушаємо на трасу, я роблю розминку і вже за 20-30 хвилин до гонки вдягаю куртку, щоб було тепло. Зручно сідаю, закриваю очі й ні про що не думаю, розслабляюся, ніби ще сплю. Цьому я навчився у свого друга, біатлоніста Ярового Максима. Це допомагає сконцентруватися перед стартом, – ділиться співрозмовник.
Окрім біатлону та лижних перегонів, у Тараса є багато інших захоплень. Він керує авто та мотоциклом. Разом із двоюрідним братом грає у волейбол, а також любить риболовлю.
На завершення розмови запитую паралімпійця, що він би порадив людям з інвалідністю, зважаючи на свій досвід та шлях.
– Коли людина втрачає кінцівку або отримує важку травму, це дуже складно. Кожен переживає це по-своєму. Найперше, раджу не здаватися і не ізолюватися вдома. Спробуйте зайнятися спортом – обрати той вид, який вам подобається. Будете чимось зайняті, матимете більше спілкування – психологічно стане легше. Можна подивитися на інших людей, які мають складні ураження, і навчатися в них. Я робив саме так. Мені було важко, але коли потрапив у паралімпійську збірну, побачив дуже багато спортсменів з ампутаціями, з ураженнями хребта, з проблемами із зором. Я з ними спілкувався, дізнавався про їхній досвід, і так мені вдалося сприйняти себе повністю. Це дійсно допомогло. Тому не сидіть наодинці, варто відвідувати хоча б якісь заходи, спілкуватися, пробувати і шукати свій шлях, – каже Тарас.
Попереду у паралімпійця – новий тренувальний сезон та підготовка до стартів Кубка світу. На майбутнє Тарас ставить перед собою амбітну мету – встановити світовий рекорд за кількістю золотих медалей на Паралімпійських іграх.
Фото авторки та надані Тарасом Радем
Спорт Паралімпіада лижний спорт Тернопіль Паралімпійці
Источник: www.ukrinform.ua