Поминальний тиждень: традиція, що тримає зв’язок поколінь 19.04.2026 10:02 Укрінформ Це один з найміцніших народних звичаїв в Україні – про пам’ять, втрати і спільність живих і мертвих
Світлана С. народилася в Києві, але її родина походить із села Нова Басань на Чернігівщині. Щороку, як і її батьки, вона пече паски на Великдень і несе їх до церкви освятити. Серед звичайних ритуальних хлібин завжди відкладає чотири окремо. Каже: це для рідних, на поминальний тиждень.
У її родині, як і в багатьох селах, підготовка до Великодня ніколи не обмежувалася лише святковим столом. Перед святом у Новій Басані традиційно прибирали хату, прикрашали її і обов’язково йшли на кладовище. Там наводили лад на могилах: підсипали землю, фарбували огорожі, витирали хрести. Це не формальність, а частина живої пам’яті. Сільська пам’ять щільніша і глибша за міську: тут пам’ятають не лише дідів і бабусь, а й прабабусь і прадідів, і навіть далі.
Після Великодня Світлана чекає на поминальний тиждень або Проводи. У її селі його називають «Гробки». Традиційно в неділю уся громада збирається на кладовищі. Приїжджають навіть ті, хто давно виїхав: повертаються на малу батьківщину, щоб «перевідати» своїх. Це день, коли цвинтар стає місцем зустрічі – не лише з пам’яттю, а й між живими.
Як і в більшості українських міст і сіл, атрибути цього дня майже незмінні: паска, крашанки або писанки, солодощі. Люди сідають просто біля могил, розкладають їжу, діляться нею між собою і символічно з тими, кого вже немає. Частину пригощання віддають дітям, які залюбки збирають цукерки.
Олександр Т. – корінний киянин. Його родина похована на різних кладовищах столиці – Берковецькому, Байковому та Північному. На відміну від села, де всі збираються в одному місці, у місті ця пам’ять розпорошена. Тому за поминальні дні він намагається встигнути всюди – зазвичай за два вихідні, суботу і неділю.
А офіційно у кожного київського кладовища свій день відвідувань, приміром, у понеділок, вівторок чи середу після Великоднього тижня. Але у будні це зробити складніше, тож люди пристосовують традицію до свого ритму життя. Як і Світлана, Олександр не лише прибирає на могилах, він теж «пригощає» померлих: приносить паску, крашанки, цукерки, і завжди наливає вино.
Щороку після Великодня Україна поринає в одне з наймасовіших традиційних дійств, що поєднує у собі різні пласти культури від давнього культу предків і дохристиянських уявлень – до християнських обрядів пам’яті. Поминальний тиждень має різні назви: «гробки», «проводи», «радовниця», «могилки». Але незалежно від назви, сенс лишається спільним – це час, коли живі повертаються до своїх мертвих.
Источник: www.ukrinform.ua