Техно-арт на лінії вогню 07.04.2026 11:30 Укрінформ Як скульптор з Луганщини знайшов застосування своїм інженерним талантам на фронті
Про митця з Сіверськодонецька Олександра Моїсеєнка Укрінформ розповідав десять років тому – головним чином як про митця, що творив у стилі техно-арт. Хоча це не було основним його заняттям – скульптури він створював для душі, обдаровуючи ними рідне місто. Про його допомогу військовим також згадувалося, але побіжно. З початком повномасштабного вторгнення Олександр якось «зник з радарів», проте згодом у ФБ почали з’являтися його світлини, зроблені у прифронтовій майстерні. На фронті він знайшов широке поле для застосування своїх інженерних здібностей.
Павич
35 ПОДАРУНКІВ ДЛЯ МІСТА і БОРЩ НА ДОДАТОК
Сіверськодонецьк – місце суворе. Без архітектурних надмірностей. Але… Йдеш уздовж однакових п’ятиповерхівок, аж раптом погляд зупиняється на розкішному павичі. І ти сам зупиняєшся, тим паче, що він тут не один. До не менш розкішної бабки підповзає чорний-пречорний павук, а на високому ґанку вищиряє зуби-свічі триголовий «Горинич». Змій зовсім не страшний, адже скульптор «ліпив» його з себе. «Це – про мене. Такий самий крикливий, добродушний, любитель випити пива», – зізнавався він. Пізніше до цього «зоопарку» долучився папуга піратського вигляду. Вмостився на штурвалі, слід гадати, від «Чорної перлини»; поруч – кована скриня, повна піастрів.
Павук і бабка. 2016
Загалом місто прикрашали десятки його скульптур, зварених і скріплених практично з металобрухту. Хтось із земляків нарахував 35 таких дарів. А на свята Олександр Григорович викочував на центральну площу власноруч виготовлену польову кухню, в якій апетитно булькав ним же приготований борщ. Або куліш. Пригощались усі охочі.
А паралельно майстер займався волонтерством – виготовляв у промислових масштабах «буржуйки», станини для кулеметів та ще багато чого, що вкрай потребувалося для геть недалекого від міста фронту. Тому перетворення на військового майстра зброї не стало для скульптора проблемою.
…Номер телефону Моїсеєнко за десять років не змінив, отже, додзвонитись до нього виявилося нескладно. Домовились, що кореспондент не називатиме номер частини, в якій він служить, натомість майстер повідомив, що оперує на довгій лінії: «Можна написати, що я їжджу, ремонтую зброю, починаючи з Сумщини – Харківський напрямок, Луганський напрямок, Донецький. Доводилося і в Херсонській області працювати. І звідти привозять озброєння на ремонт, і самому доводиться кататися».
Почали зі спогадів про 24 лютого 2022-го року.
Сіверськодонецьк
– Я хотів залишитися в територіальній обороні, поїхав до військкомату, але він був зачинений. Зідзвонився з Андрієм Жидковим (волонтер, військовослужбовець; нещодавно загинув, – ред.). Ми товаришували, разом робили буржуйки, станини для кулеметів, усе інше. Хотів залишитися в Сіверськодонецьку, але мені зателефонували хлопці, скажімо так, зі спецслужб, і активно наполягли, аби я виїхав і вивіз сім’ю, оскільки росіяни та сепаратисти вже мали на мене прикмету. Потім це підтвердилося.
Олександр посадив дружину, дітей, вивіз їх у Дніпропетровську область, а десь о третій годині того ж дня дружині зателефонували сепаратисти і спитали, де вона є. Чомусь дзвонили не йому, а їй.
– Я зрозумів, що прийняв вірне рішення.
РЕМОНТУЄ ВСЕ, ЩО СТРІЛЯЄ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ
За три дні доїхав до товариша, який раніше воював у ЗСУ, але був звільнений. Там залишив родину. Мати, до речі, не хотіла їхати разом із ним. Потім її вивезли волонтери.
– З товаришем ми поїхали до Києва в ТрО, але й там не склалося, і я перейшов до спецбату МВС «Миротворець» – просто я їх у Сіверськодонецьку «няньчив» з 2015-го року. Десь місяць був у Києві, а потім, коли стало зрозуміло, що столицю не штурмуватимуть, нас відпустили, бо ми рахувалися поза штатом. Тоді я перевіз сім’ю в Івано-Франківськ і згадав, що мене добре знали саме як спеціаліста з ремонту озброєння. Звернувся до командира тієї частини, і з 18 квітня 2022 року я ремонтую зброю в ЗСУ. Іноді – техніку. Кулемети, міномети, гранатомети, гармати та все інше. Скоро вже чотири роки…
У майстерні. Сіверськодонецьк-2016
А за два дні до того майстер встиг повернутись до Сіверськодонецька, щоб вивезти зі своєї майстерні на власній автівці зварювальний апарат, шліфмашинки, компресор, інструменти – скільки зміг вмістити. Це було досить ризиковано – на північну околицю вже починали заходити рейдові групи ворога.
Дружина про це не знала – він їй сказав, що був у місті, тільки на зворотному шляху, після того, як проїхав Лисичанський нафтопереробний завод (у бік Бахмута). А з дому забрав тільки документи і два кухонних ножі. Жінка три дні була за це на чоловіка ображена. Потім погодилася, що він усе правильно зробив, тому що з допомогою цього інструменту він уже міг ремонтувати гармати.
А дім його згорів. Пізніше. Десь у другій половині травня Олександр побачив документальні кадри: наш танк їде по вулиці Маяковського повз його будинок, і там він стояв уже згорілий після влучання снаряда. Майстерня теж не вціліла – її потім розграбували росіяни та їхні спільники.
– Ви знайшли, де розмістити вивезене обладнання?
– Тодішній заступник комбрига 58-ї бригади Богдан Дмитрук подарував мені мікроавтобус «мерседес» (по суті, великий вантажний бус), і я в ньому обладнав майстерню, – відповів Олександр Григорович. – Їжджу, ремонтую озброєння. Оскільки все вивезти не вдалося, зрозумів, що мені потрібна така майстерня, коли б я міг сісти й поїхати, куди треба, де максимально міг би використати свої руки та знання.
Орденів майстер ще не має, але медалі вже заробив. Командування частини його цінує, тим паче, що вони знайомі з 2017-го року. Каже, чудовий підрозділ. Як приклад, навів такий епізод: коли треба було зробити небезпечну операцію – діставати снаряд зі ствола, він зробив відповідне пристосування, а комбат із ротним залізли в башту: приймали снаряд з боку казенної частини гармати.
– От такий у мене підрозділ, за який я тримаюся.
СОЛДАТ, ЯКИЙ ВИРІШУЄ ПРОБЛЕМИ
Пропозиції перейти до іншої частини були. Співрозмовник каже, свого часу пропонували до Києва перебратися і навіть готові були сім’ю облаштувати. Не погодився.
– Я тут на своєму місці. Не просто сам працюю, за тією ж схемою, як у нас було в Сіверськодонецьку: моя майстерня, мої знання, мій інструмент. Ні. Я знайшов команду, з якою можна – і треба – робити максимум корисного для ЗСУ. Я тут навчив деяких хлопців; є люди, в кого є свій непоганий досвід. Підібрав інструменти, і ми займаємося ремонтом певних видів озброєння. Максимум відновлюємо. Добре, що в нас такий колектив підібрався, тим паче, що озброєння в нас дуже різношерсте, починаючи від кулеметів Другої світової і закінчуючи сучасною зброєю, що надійшла з країн НАТО.
Наприклад, карабіни М4, які стоять на озброєнні в Сполучених Штатах. Часто такі екземпляри трапляються, про які в інтернеті нема інформації. Але хлопці вчаться, набираються досвіду. Іноді навіть самі роблять запчастини, яких нема на жодному складі. Роблять оптику, точніше – механічні частини прицілів. Навіть якщо воно приходить у робочому стані, але не нове. А було й таке, що новий автомат привезли, а він не працює, тому що просто тугий. Усього слід було ледь-ледь підточити – і він запрацював. Треба тільки знати, в якому місці точити і наскільки.
– Ви військовослужбовець чи вільнонайманий працівник?
– Я військовослужбовець ЗСУ, звання – солдат, – відповів зброяр. – Фактично посада – інженер. Командир викликає: «Сашко, є проблема, треба вирішити, треба організувати, треба вигадати». До речі, ми дуже схожі з нашим зампотехом за характером, ми товаришуємо, спілкуємося на «ти» саме з ним, тому що ми, справді, наче брати. Мене виділяють як інженера. Постає питання, з’явилося щось «іномарочне», щось нове – мене викликають: «Григоровичу, треба подивитись». Утім, я не приймаю рішення. Кажу, як фахівець: можна так і так зробити. А на наради я не ходжу. Для цього є офіцери, і я вважаю це правильним. Це, до речі, одна з причин, чому я не прижився в територіальній обороні. Мені вистачило три дні, аби зрозуміти, що основна наша проблема: «де два українці, там три отамани». Тому у 2022-му році я пішов до спецбату МВС. Має бути єдиноначальність. Є командир – він приймає рішення. А коли як на мітингу, це потім закінчується дуже погано.
Там, де зараз служить Олександр, єдиноначальність присутня повною мірою. Командир, коли майстер йому зателефонував, не вагався: «Сашко, беру тебе як спеца». І Моїсеєнко за чотири роки жодного разу не стояв у наряді. Натомість – створив майстерню, забезпечив її інструментом. Іноді – вкладаючи свої гроші. Забиває свою автівку обладнанням, деталями і везе це все туди, де воно потрібне.
– Я – спеціаліст. Стоїть питання – треба вирішити. Дістав із кишені свої гроші – вклав. Сів, поїхав, забрав вантаж, привіз, знайшов спосіб, як його ремонтувати. Якщо необхідно – відвіз іншим спецам, аби було швидше.
НЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД МИНУЛОГО
Питання про патріотизм не було заплановано, Олександр Григорович сам його торкнувся, бо воно йому болить:
– От зараз точаться суперечки щодо ухилянтів, ТЦК, усе інше. Моя думка: коли хочете встрягнути в таку суперечку – відкрийте визначення «громадянин». Там усе чітко написано: на що він має право і що має виконувати по відношенню до держави. Так-от, я кажу: чому мене навчила Україна – я отримав диплом техніка, вивчився в інституті – і тепер ці знання я застосовую, щоб Україну зберегти. Коли виникають суперечки на тему, хто кому винен, я завжди кажу: «Хлопці, ось у мене в дипломі написана держава, яка мені його видала: Україна, і я хочу цю державу підтримати – мірою своїх сил». Державу і її громадян.
– Ваші скульптури в Сіверськодонецьку вціліли, не знаєте?
«Змій-Горинич»
– З того, що знаю, сто відсотків «Смішарики» біля міського ДК стоять. «Автомобіль» теж стоїть. Біля «Стоматології» на Курчатова «Змій-Горинич» і все інше теж начебто стоїть. Єдине, що знаю, знесли будівлю, де був Кризовий медіацентр. «Дудка» на ґанку стояла – тепер цієї роботи немає. Окупанти знесли цю будівлю разом зі скульптурою. Трапляються відео – хтось їде по Сіверськодонецьку… У бібліотеці інституту робота, певно, постраждала, тому що, наскільки я знаю, туди влучання були, зруйнована сильно.
– Боїтеся, якщо вийде текст – чи не кинуться орки руйнувати ваше надбання?
– Якщо чесно, мені це абсолютно байдуже, – несподівано заявив автор тих скульптур. – Озиратися, дорожити… Я однозначно не хочу залежати від минулого. До речі, недавно мені вночі наснилося, що все, зроблене мною в минулому житті, у мене просто перед очима згорає такими великими «пластівцями», от як картон горить, і відлітає понад полем. А поле все всипане попелом. Усе пішло попелом, залишилося холодне почуття відірваності. Їм потрібна красива картинка, а мої роботи все ж нестандартні… Я гадаю, просто перефарбують і забудуть. Як росіяни робили завжди: привласнювали чуже, розповідали, що це їхнє досягнення.
Для захисту від ворожих дронів
Останнє питання було, чи робить майстер на фронті щось «для душі».
Спарка в процесі
– Задумів багато, – зізнався скульптор. Маючи під рукою інструмент, якщо іноді є вільний час, продовжую свою мистецьку тематику. Виходять невеликі роботи; в якості сувенірів – робити подарунки військовим або гостям підрозділу. Утім, для свого підрозділу, і взагалі для ЗСУ, я залишаюся ще й волонтером. Їжджу, вимінюю на метал інструмент, якісь матеріали, деталі. Знайшов річковий буй, сантиметрів 60. Хотів зробити Котигорошка, в касці, з «Джавеліном на плечі, з шаблею, з булавою. Зробити таку фотозону, щоб Котигорошко стояв на скрученій гусениці від розбитого російського танка. Але часу немає. Поки що в планах. Тому що в першу чергу я зайнятий ремонтом усього, що стріляє. Що вбиває наших ворогів. Це більш на часі. З останнього: зробив спарений зенітний кулемет, оскільки дрони тепер літають вище. Кулемети в нас малого калібру – 7,62 мм, не дістають до них. Спарка вже на чергуванні стоїть. З нічним прицілом, з планшетом…
* * *
Митець дав дозвіл скористатися світлинами з його сторінки в ФБ. І там доволі багато світлин з його художніми творіннями. Окремі з них, за складністю роботи, звісно, поступаються «Павичу», однак є в них щось таке, що свідчить про зростання майстерності Моїсеєнка як художника. Чи він просто подорослішав на десять років, чи то так вплинула на свідомість безпосередня близькість війни. А можливо, і те, й інше.
Фото автора та з ФБ-сторінки Олександра Моїсеєнка
Луганщина ЗСУ Військові Скульптура Ремонт Сіверськодонецьк
Источник: www.ukrinform.ua