Чи стане український біодизель альтернативою імпортним нафтопродуктам 13.04.2026 12:40 Укрінформ Завдяки власному виробництву рідкого біопалива Україна може замістити до 30% імпортованого дизелю
Згідно з прогнозами Мінекономіки, якщо активна фаза конфлікту на Близькому Сході триватиме, українські сільгоспвиробники можуть збільшити посівні площі ріпаку на третину – до 1,5 мільйона гектарів. Це одна з найпоширеніших рослин для виробництва альтернативного пального – біодизелю. Наразі обсяги виробництва такого палива в Україні є незначними. Переважна частина вирощеного в Україні ріпаку експортується, де з нього виготовляють те саме рідке біопаливо та іншу продукцію з вищою доданою вартістю. Інша частина переробляється на олію для харчової промисловості або для потреб європейського виробництва біодизелю. Схоже, поточні проблеми з традиційним пальним є сприятливою можливістю для зміни ситуації та розвитку цього сегменту й у нашій державі. Що для цього необхідно?
ВИКОРИСТАННЯ БІОПАЛИВА – ЦЕ ПРО ЕКОЛОГІЮ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ
Навіть у періоди відносно низьких цін на нафту, частка рідкого біопалива на світовому ринку пального стабільно збільшувалася. За прогнозами, до 2030 року вона зросте з поточних 4–4,5% до 15%. А такі паливні кризи, як нинішня, лише прискорюватимуть темпи розвитку цього напрямку. Активно нарощують виробництво та застосування паливних сумішей з біокомпонентами у США, Індонезії, Бразилії, Китаї та країнах Європейського Союзу. У понад 60 державах вже впроваджено обов’язкові норми щодо вмісту біопалива в пальному. Подекуди діють обмеження або стягуються штрафи за використання чистого дизелю в транспорті.
В Європі рідке біопаливо першого покоління (біодизель та біоетанол) застосовується вже давно і активно. Багато споживачів там, вибираючи пальне, звертають увагу не лише на його вартість, а й на екологічні характеристики. На відміну від України, де, враховуючи низький рівень доходів населення та частково – екологічну обізнаність, – головним критерієм завжди була ціна.
Більше того, використання паливних сумішей з біокомпонентами у Євросоюзі є обов’язковим. Відповідно до законодавства ЄС, частка альтернативного дизпалива на ринку повинна становити не менше 5,2–12,6% (залежно від країни). Таким чином, для наших сусідів є звичними промислові кластери, де підприємства з виробництва рідкого біопалива розташовуються поруч з нафтопереробними заводами, щоб зменшити логістичні витрати.
До бензинів на НПЗ додають біоетанол (технічний етиловий спирт з мінімальним вмістом вологи, виготовлений із цукро- та крохмалевмісних культур і зернових – переважно, кукурудзи, пшениці, ячменю, цукрових буряків та цукрової тростини). До дизпалива – біодизель, виготовлений з олії (найчастіше пальмової, ріпакової, соєвої та соняшникової) або тваринного жиру з використанням як реагенту при виробництві метилового чи етилового спирту. Найбільш поширені суміші з вмістом 5% і 10% біокомпонентів (Е5 і Е10 (етанол) та В5 і В10 (біодизель)).
Використання біодизелю суттєво зменшує викиди діоксиду вуглецю від роботи двигунів внутрішнього згоряння, а викиди діоксиду сірки у вихлопних газах відсутні зовсім. Якщо таке пальне потрапить у воду чи ґрунт, це майже не вплине на навколишнє середовище – за кілька тижнів воно практично повністю розкладеться на безпечні біокомпоненти.
Транспортні засоби в ЄС, переважно, адаптовані до використання біодизелю або сумішей з його значним вмістом. Нові автомобілі вже з конвеєра пристосовані до такого пального. Щодо старих автомобілів, то йдеться про модернізацію паливних систем, встановлення спеціальних фільтрів та заміну гумових компонентів, які під дією біопалива швидко зношуються. В Україні залити біодизель чи суміш з його високим вмістом можна далеко не в кожний транспортний засіб. І саме необхідність переобладнання транспорту є однією з перешкод для більш широкого застосування цього виду палива.
Існують і інші недоліки. Наприклад, чистий біодизель (як і біоетанол) не використовується при температурах нижче +5℃, оскільки він швидко загусає. Проблему вирішують додаванням спеціальних присадок, але це призводить до додаткових витрат, що робить таке паливо неконкурентоспроможним за ціною навіть за нинішньої “захмарної” вартості пального в Україні. Натомість, додавання до звичайного палива 5–10–20% біодизелю є досить перспективним варіантом: і на загальну ціну суміші вища вартість біодизелю не надто впливає, і додавати присадки не потрібно, і використовувати таке пальне можна за будь-яких температурних умов.
Частка Європейського Союзу у світовому виробництві біопалива перевищує 25%. Йдеться про виготовлення 13-15 мільйонів тонн пального щорічно. Лідерами за обсягами виробництва є Німеччина, Іспанія та Франція. Швидкими темпами розвивається ця галузь також у Польщі та Чехії. При цьому, значну частину сировини для виготовлення біоетанолу та біодизелю (передусім, кукурудзи і ріпаку) європейські виробники закуповують в Україні. Тобто, ми є досить важливими учасниками виробничого ланцюжка в цьому сегменті паливного ринку. Проблема полягає лише в тому, що це стосується постачання сировини. Частка нашої країни у виготовленні продукції з вищою доданою вартістю є мізерною. Тому підвищений інтерес до використання біопалива в умовах теперішнього зростання світових цін на вуглеводні є чудовою можливістю для нарощування його виробництва й у нашій державі.
Источник: www.ukrinform.ua