Важка артилерія: “боги війни” та їхні бойові подруги “Афіна” і “Анюта”

Важка артилерія: “боги війни” та їхні бойові подруги “Афіна” і “Анюта” Фоторепортаж 15.08.2023 09:00 Укрінформ До цього підрозділу штурмової бригади ми хотіли потрапити давно. Артилеристи або, як їх називають, “боги війни”, працюють гучно, але люблять тишу на своїх позиціях

МІСЦЕ, ДЕ ПОЗИВНИЙ Є НАВІТЬ У КОТА

Цього разу ми поїхали до артилерійського підрозділу 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Дорогою до вогневих позицій розговорилися з військовою на імʼя Ольга, яка нас супроводжує. Вона каже, що журналісти у цьому підрозділі ще жодного разу не були, тож хлопці дуже здивовані, що до них їдуть “гості”.

Десь на півдорозі небо чорніє, починається дощ, блискавки одна за одною прошивають небо, десь гримить. У цій місцевості, де постійно кудись “прилітає”, перестаєш відрізняти грім від обстрілу. Військова пояснює: коли гримить природа, то гуркіт з неба йде, а коли ворог – двигтить земля.

До позицій хлопців дістаємося в самісіньку зливу. Нас зустрічають на “кухні” – це такий собі майданчик під навісом, де є стіл, газовий пальник, посуд, казан для приготування їжі на вогні. Вогнище вже не горить, лише трошки курить димок.

– Ми наче вибралися на природу, на шашлики, але погода зіпсувала плани, – жартома кажу, вітаючись із хлопцями.

– Так, добрячий ви нам дощ привезли. Ну то буде трошки вільного часу на розмови, бо в таку погоду ні ми, ні ворог “пташок” не запускатиме, – говорить хтось з військових.

Тим часом їхній побратим на ім'я Сергій, з яким ми познайомились вже в дорозі і разом приїхали на місце, витягає “подарунки”:

– Хто прапори замовляв? Я привіз кілька… Гляньте, яку красу зробили… Кому батарейки в навушники треба? А ще волонтери дуже просили, аби ви на їхньому прапорі свої автографи поставили…

Ледь встигає договорити, розгортаючи стяг, як хлопці по черзі починають писати на синьо-жовтому свої побажання.

Крім “кухні”, помічаємо куточок психологічного розвантаження (невеликий стіл, на якому стоять шахи), “тренажерну залу”, душову, умивальник… Скрізь таблички з назвами і всюди – порядок.

Дощ стає все сильнішим, ховаємось в бліндажі.

– Проходьте в нашу “сталінку”, потолок 2 метри, велика кімната, – запрошують артилеристи.

Краєм ока помічаю, як у коридорі “сталінки” по стінці біжить миша.

– Так, їх тут чимало, – визнає один з військових. І звертається до командира: – Нам би кішку, щоб трошки їх відлякувати.

– У нас є кіт “Васька-піхотинець”. Сірий такий, наче закамуфльований під місцевість. Та він лише поїсти приходить. Дикий, – додає інший.

– Це місце, де позивний є навіть у кота , – жартуємо.

НА ВІЙНІ ТРЕБА БАГАТО КОПАТИ

Підрозділ працює з важкою артилерією – 152-мм гармата-гаубиця Д-20. Це озброєння ще радянських часів, але хлопці кажуть, що нарікань не мають – ворожу техніку Д-20 “мінусує” добряче.

– Гармата стріляє на 17 км. Є різні види снарядів. Здебільшого гатимо по техніці ворога, артилерії, ведемо контрбатарейну війну. Міномети вражаємо. У нас все облаштовано, нам треба від 40 секунд до 3 хвилин, аби здійснити постріл, – говорить командир гармати на позивний “Кардинал”.

Він родом із закарпатського міста Рахів. Має досвід служби в АТО/ООС. Каже, спочатку

був в тиловому батальйоні, а потім потрапив до артилеристів. 25 лютого 2022 року мала закінчуватися його контрактна служба, натомість почалася повномасштабна війна…

– Тут ми живемо, он там наші гармати. Щойно команду отримуємо, йдемо працювати, – говорить.

Його побратим на позивний “Джузеппе” розповідає, що на війну пішов добровольцем, покинувши роботу за кордоном.

– Коли почалася війна, мого меншого брата мобілізували. Я на той час вже місяць працював в Австрії. Планував затриматися, зробив собі дозвіл майже на рік. Коли почув, що брата забрали, то повернувся. Дізнався, де він проходить службу, і на розподільчому пункті запитав, чи можна мені в ту саму бригаду. З минулого березня ми на війні, – розповідає.

Йому невдовзі буде 27. Він не приховує того, що йому значно легше воювати, коли брат поруч.

– Я його бачу і знаю, що з ним все добре. Він так само. Мамі легше. У відпустку також їздимо разом.

Нещодавно ворожа авіація неабияк потріпала нерви братам: відпрацювала по позиціях, де був “Джузеппе”. Нормального зв'язку, щоб сказати, що живий, не було. Страшно навіть уявити, каже військовий, що відчував тоді молодший брат.

– То для нього був важкий день, – зауважує “Джузеппе”.

Свою гармату вони назвали “Афіною” на честь давньогрецької богині. Кажуть, “красуня” невибаглива, працює за будь-яких умов. Головне – вчасно обслуговувати.

За півтора роки повномасштабної війни вони побували на Запорізькому напрямку, Херсонщині, у Донецькій області під Соледаром.

На питання, де було найскладніше, відповідають: коли прилітає, то страшно всюди.

І додають, що запорукою виживання є добре підготовлені позиції.

– Копати доводиться багато. Вмієш копати – виживеш. Потрібен не лише бліндаж, а ще і капонір під гармату, щоб вона менше травм діставала, укриття для особового складу, погрібки під снаряди. Ліпше копати, ніж втрачати побратимів, – каже “Джузеппе”.

Запевняють, що бліндаж, в якому ми розмовляли, надійний, на його “будівництво” пішло два дні.

НА ЗМІНУ “ВАГНЕРУ” ПРИЙШОВ “ШТОРМ Z”

Військові розповідають, що на Запорізькому напрямку ворог став частіше використовувати авіацію.

– За півтора роки війни не пам'ятаю, аби КАБами нас крили. А тут з березня… З перехоплень знаємо, що навіть руські в шоці з того, як воно лупить. 500 кг тобі на голову падає – це ніхєра собі, я вам скажу, – каже військовий на позивний “Картель”.

Він додає, що росіян лякає просування наших військ. Перехоплення свідчать про панічні настрої у ворожих підрозділах. А нещодавно “штурмовики” взяли в полон 20-річного російського солдата.

– Чому цей росіянин здався? Бо з них формували штурмові загони, і він психічно не витримав. Вони дуже сильно бояться нашого контрнаступу. Коли ми брали Пʼятихатки, там була паніка. Противник не очікував, що саме на цьому напрямку буде наступ. Хлопці дуже швидко зайшли в село, противник відступав. Було таке, що російські солдати поверталися, бо щось забули, – хлоп, а там наші. Їхні командири забули їм сказати про те, що село вже деокуповане, – розповідає.

Але паніка є не в кожному ворожому підрозділі, і тому не варто недооцінювати рашистів. На моє питання, хто проти них воює, каже:

– Проти нас нині аналог “Вагнера” – “Шторм Z”. Коли “Вагнер” пішов з Бахмута, сформувались перші такі підрозділи, вони брали участь у боях на Харківському напрямку. Вже десь півтора-два місяці, як ці підрозділи з'явились і тут. Ми підозрювали, що на нашому напрямку хтось такий. Але коли під Камʼянським здався в полон той 20-річний росіянин — він, до речі, сидів в тюрмі в Росії за виготовлення та розповсюдження наркотичних засобів, — то багато інформації підтвердили для себе, в тому числі і про “Шторм Z”. Також є там і кадрові військові, мотострілкові полки.

Нещодавно наші артилеристи дуже гарно відпрацювали – знищили 4 бензовози, 2 Камази та ЗІЛ. Кажуть, горіло довго, дні два.

СКІЛЬКИ ТРИВАЄ ВІЙНА

– Коли-небудь думали, якою буде перемога? – питаю в хлопців.

– Ні.

– До неї далеко?

– Близько, завтра має бути, писали, наче о 4-й ранку, – жартують.

А якщо без жартів, зазначають, то військові дуже важко і болісно заробляли повагу до себе. Їх поважали в 2014, 2015, 2016 роках, а потім їм довелося незрідка чути про себе, мовляв, “заробітчани”.

– Зараз ми знову заслужили повагу, але потім ми прийдемо з війни з різними проблемами, і нам якийсь цивільний чувачок скаже: “Не я тебе туди посилав” – і на тому вся повага закінчиться. Для мене оце “я тебе туди не посилав” – це червона ганчірка, – говорить один із співрозмовників.

Він пояснює, що перемога на війні – це одна річ, але треба, аби кожен українець розумів її ціну, щоб таких “червоних ганчірок” було якнайменше. А краще взагалі без них.

Військовий на позивний “Таксист”, який також є ветераном АТО, додає, що має бути чітке розуміння: війна почалась у 2014 році.

– Те, що кажуть “530-й, чи ще якийсь, день війни”… Ні – десятий рік. Війна не закінчувалася. АТО, ООС… У ворогів — СВО… Три літери, але все це про війну, і вона триває десятий рік.

БАСОВИТА “АНЮТА”

Тим часом дощ скінчився, військові почали отримувати завдання. Тож вирушаємо на позиції, аби побачити важку арту в дії. Дорога після зливи – ще той екстрим.

На місці тимчасово виконуючий обов’язки командира гармати Віталій знайомить із розрахунком. Показує і гармату на ім’я “Анюта”.

– У командира донька Анюта. Думаю, тому так назвав, – пояснює.

Хлопці кажуть, що зі своїх позицій не бачать цілі, працюють по координатах.

– У мене враження, що зараз трішки ситуація змінилась і акцент іде на дрони, вони більшу роль відіграють. Хоча у кожного своя ціль, різний тип роботи. Є завдання, з якими дрони не впораються, і тоді звертаються до нас, – говорить військовий.

У розрахунка є до двох хвилин, аби відкрити вогонь. Хлопці попереджають, що на їхніх позиціях все відбувається дуже динамічно. Уже після 6-7 пострілу вони очікують відповідь і тому дуже уважно “слухають повітря”.

Нашу розмову перериває голос у рації. Хлопцям кажуть, що є координати.

“Анюта” виявилась досить гучною, але із завданням впоралась і справді дуже швидко.

Так само швидко поїхали і ми, бо “слухати повітря” краще без зайвих людей.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Відео автора, фото Дмитра Смольєнка

Безпілотник Обстріл Запоріжжя Війна з Росією Артилерія

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *