Штурмовики 1-го окремого батальйону «Да Вінчі» гасять найгарячіші напрямки на фронті 31.01.2025 11:51 Укрінформ Військові розповіли кореспонденту Укрінформу, як живуть та воюють, щоб бути достойними пам’яті свого легендарного командира
Їх часто плутають з «Вовками Да Вінчі» – утім, із 2024 року це два різні формування в лавах ЗСУ: 1 окремий штурмовий батальйон та 108 окремий мехбатальйон у складі 59 бригади Якова Гандзюка.
Зараз 1 окремий штурмовий батальйон Да Вінчі проводить активну рекрутингову кампанію – саме так знайомлюся з двома його молодими представниками на Закарпатті: Анастасією та Олександром. Настя – вчителька англійської, у батальйоні служить начальницею тилу, долучилася з повномасштабним вторгненням. Олександр – маркетолог, керує забезпеченням в артилерії бату, у війську із 2019 року. Молоді люди розповідають про свій батальйон як про найкращий у світі, вони повні сил та переконують вступати до їхніх лав й боротися за майбутнє поруч із кращими серед українців. Також розповідають, що штурмовики Да Вінчі – особливі військові саме тому, що воюють за принципами, за якими засновував команду свого часу легендарний командир Дмитро Коцюбайло Да Вінчі. Деталі – у розвідці Укрінформу.
КОМАНДИРИ – ЛЮДИ, ЯКИХ ОСОБИСТО ВІДБИРАВ ДА ВІНЧІ
– Вовки Да Вінчі (108 окремий мехбатальйон у складі 59 ОМПБр, – ред.) та 1 окремий штурмовий батальйон Да Вінчі у складі Сухопутних Сил – це різні підрозділи, ми розділилися за рік після смерті командира Дмитра Коцюбайла, зараз працюємо порізно. Кістяком 1 окремого штурмового батальйону є люди, які знали Дмитра особисто та воювали пліч-о-пліч разом із ним, – розповідає Анастасія.
У батальйоні пояснюють це розлучення у лютому 2024 року логічним.
– У підрозділі дуже багато амбітних людей, адже він формувався із добровольців. То ж рано чи пізно це мало статися. Утім, якби цих амбітних людей не було, ми б не дійшли зараз до такого рівня, який маємо – до рівня окремих батальйонів. Утім, стосунки у нас дружні, особливо серед бійців, ми часом, буває, навіть працюємо разом на деяких напрямках. Скажімо жартома, це як коли батьки розвелися, а діти дружать, – каже Анастасія.
Анастасія
Більшість командного складу батальйону була особисто знайома з Дмитром Коцюбайлом Да Вінчі, розповідають Анастасія та Олександр.
– Да Вінчі знав, що він смертний і готував людину на своє місце. Це був Юрій Капустяк (Друг Капуста), народний Герой України. Він цього не хотів, бо командування батальйоном – це значна відповідальність, але йому довелося взяти управління. Він абсолютно справився з усім. Попри важку втрату командира Дмитра Коцюбайла Да Вінчі, батальйон зберігся, продовжив свою роботу. Саме при командуванні Друга Капусти ми з лінійного батальйону стали окремим. Свого часу Да Вінчі планував розширятися і виходити на новий рівень, але він не встиг. То ж цю роботу продовжили люди, які завжди були поруч із ним та працювали під його командуванням, люди, котрих він особисто відбирав собі заступниками.
СПОЧАТКУ ДУМАВ, ЩО СМЕРТЬ ДА ВІНЧІ – ЦЕ ОПЕРАЦІЯ СПЕЦСЛУЖБ
– Вістка про загибель Дмитра стала дуже великим шоком, – пригадує Анастасія. – Поміж бійцями йшло таке перешіптування: що, Да Вінчі загинув? Та ну! Це неможливо! Він стільки всього пройшов!.. Пару днів був ступор, пауза, якесь завмирання. Люди навіть спілкувалися між собою на якихось приглушених тонах. Півголосом. Не було гучних розмов. Це був якийсь параліч.
Олександр
– Коли це сталося, у нас якраз починалася активна бахмутська кампанія, – розповідає Олександр. – Нашою першою втратою в кампанії був командир. Ми зайшли на Бахмут 1 березня, 7 березня він загинув. Там активно працювала артилерія, інші підрозділи тільки починали підтягуватися й заходити – і тут у нас гине командир… Я спочатку, як і всі, не вірив у це, думав, що це операція наших спецслужб, що Да Вінчі не загинув, що це фейк, який запустили спеціально, аби заплутати ворога. Я хотів у це вірити. Напевно, це був захисний механізм – бо ми тоді дуже активно працювали. Коли він загинув – усе обвалилося. Але ми взяли себе в руки і продовжили роботу. На похорон поїхали багато хто, звісно, що хотіли всі. Але більшість із нас розуміли, що Да Вінчі хотів би, аби ми продовжували працювали. Ми продовжили.
– Воно насправді відчувалося як втрата батька. Він дійсно був чимось набагато більшим, аніж командир. Для нього завжди найбільшою цінністю були люди в підрозділі і, власне, причина загибелі Да Вінчі звідси, – розповідає Анастасія. – Тоді вони шукали позицію для затрофеєного «Солнцепьока». Почався касетний обстріл і була команда піти в укриття – а він просто не встиг… Якби зайшов першим, смерті б не було. Але в нього був такий принцип: у бій першим, в укриття останнім, і він його ніколи не порушував.
ЦЕ НЕПЕРЕСІЧНИЙ ПІДРОЗДІЛ, СТВОРЕНИЙ ШТУЧНО
Значна більшість людей, які зараз є у підрозділі, знали Дмитра Коцюбайла особисто, працювали з ним, каже Анастасія.
– Важливо також, що вище командування батальйону теж особисто були знайомі, і в підрозділі лишаються чинними всі принципи, за якими він створювався. Це дуже важливо. Це – непересічний підрозділ, сформований штучно. Ми завжди пам’ятаємо, хто його створював, яка його мета. Воно іде як заводські налаштування, це все за замовчуванням.
Люди, які зараз активно долучаються до батальйону, це добре розуміють – власне, тому рекрутингова кампанія до лав батальйону триває активно.
Рекрутуватися до батальйону досить просто – варто зв’язатися з будь-яким представником підрозділу чи керівником групи, працює навіть повідомлення в месенджері чи соцмережах: будь-який спосіб комунікації добре налагоджений.
– Далі людина надає свої документи, ми даємо відношення, вона проходить оформлення, ВЛК, прибуває до нас і на місці долучається в списки військової частини. Щодо БЗВП – це теж на контролі: ми назбируємо певну кількість людей в обсягах приблизно взводу і направляємо цих людей до іншої дружньої військової частини на проходження базової військової підготовки. Але з ними їдуть наші інструктори, вони власне й вишколюють новобранців, ми просто користуємося матеріальною базою іншої частини. Це дійсно, не просто номінальні інструктори, вони мають бойовий досвід, розуміють, чому навчають та знають, про що вони говорять.
НАЙБІЛЬШЕ ПОТРІБНІ ЗВАРЮВАЛЬНИКИ ТА ІНЖЕНЕРИ
Цікавлюся, хто може потрапити до батальйону – чи це має бути умовний «Рембо» чи, скажімо, працівник офісу абощо.
– У нас нема критерію відбору за соціальним станом чи фізичним. Дійсно, в батальйоні служать переважно молоді хлопці та дівчата, але є й старші бійці – найстаршому 60 років, є випадки, коли ми змушені звільняти людину за віком. Був такий боєць у складі штурмової роти – його добровільно-примусово звільнили через вік. Знову ж таки, тому, що людський ресурс цінується і використовується максимально ефективно. Нам важливі навички людини.
Коли прибуває 20 людей, відбираємо в першу чергу за напрямками їхньої професійної діяльності – нині це першочергово зварювальники, водії категорії С/Е, ремонтники СТО, інженери, зв’язківці… Айтішники часто комплектують підрозділи FPV та працюють з 3D принтерами – бо ми друкуємо собі самі, що нам потрібно, – каже Анастасія.
Якщо лишаються люди, які не змогли себе знайти за професією, ми укомплектовуємо ними ті підрозділи, які найбільше цього потребують. Наприклад, у нас зараз у штурмовій роті є бухгалтер з червоним диплом – ми дуже його хотіли забрати в штаб, але він відмовився, бо хотів брати участь в активних бойових діях, – говорить вона.
У НАС НЕМА КОМАНДИРІВ «ЗВЕРХУ»
В батальйоні відзначають, що не мають особливих проблем із рекрутингом – вільні посади є за рахунок того, що батальйон продовжує розширятися. А найбільше приваблює нових бійців до батальйону слава про людяне ставлення до особового складу.
– У нас усі командири в батальйоні були солдатами в цьому ж батальйоні – це принцип, якого незмінно дотримуються. Наш комбат – це колишній солдат, сержант, зараз він офіцер. Командування піхотних підрозділів – це також колишні солдати, хлопці, які так само були в боях, у піхотних штурмах та сиділи в окопах. В артилерії зараз командир, який доти був командиром розрахунку, начальник артилерії спочатку був бійцем розрахунку, потім командиром розрахунку, потім командував батареєю… Тобто, досвід бійців дуже цінується в нашому батальйоні. Ну й з іншого боку – це можливість кар’єрного росту для рядових бійців, які хочуть розвивати командирські здібності.
Власне, додає Анастасія, на початку формування батальйону саме через це була серйозна проблема з кадрами.
– У нас не було офіцерів. Як виглядали наші документи на той час: по списку всі командири підрозділів перераховувалися з припискою т.в.о. Всі були на той час молодшими сержантами. Згодом цих людей відправляли на офіцерські курси та присвоювали офіцерські звання, тому потім у нас був період молодших лейтенантів, зараз – період лейтенантів. Навіть до нещодавна командир військової частини перебував у званні лейтенанта, зараз він старший лейтенант, хоча це посада рівня підполковника.
– У нас немає командирів, яких нам хтось поставив зверху, – додає Олександр. – Ми категорично проти цього явища і в принципі маємо змогу відстояти свою позицію. Я пам’ятаю, як ми писали заяви на ім’я тоді ще командира тактичної групи солдата Дмитра Коцюбайла – фактично це вже був батальйон, але він був у званні солдата. Це був квітень 2022 року, офіційно в склад ЗСУ ми увійшли 4 квітня. На той момент усі воювали, багато груп нашого бату брали участь у боях на Київщині, Донецькому напрямку, Харківщині. Дуже були розкидані і ми звідти мобілізовувалися та вже потім формували військову частину.
ТЕХНОЛОГІЇ ЗБЕРІГАЮТЬ НАЙЦІННІШЕ – ЖИТТЯ БІЙЦІВ
Олександр наголошує, що одна з переваг, через яку долучаються до їхнього батальйону – ідеологія армії майбутнього, тобто, акцент на технічному розвитку.
– У нас дуже багато дронів у батальйоні – різних типів, дуже багато FPV, розвідувальних, наземних, гусеничних. Є також різні спеціалісти, які мають успішний досвід роботи з ними. Одна з причин, чому робимо акцент на технології, – ставлення до людського ресурсу. У нас він надзвичайно цінується – це завжди було основним принципом роботи Дмитра Коцюбайла Да Вінчі. Відправляючи хлопців на завдання, старшому групи чи командиру він ставив умову: в першу чергу – особовий склад, а тоді виконання завдання. Бо якщо втрачати людей, надалі буде неможливо виконувати завдання. Відповідно, завжди працювали в напрямку, як по максимуму зберегти людський ресурс. Тому багато вкладено в технологічну розвідку, застосування технологій по максимуму.
Олександр додає, що в батальйоні не тільки застосовують те, що вже є на ринку, а й долучаються до розробки та тестування нових зразків, багато чого беруть на апробацію.
– Ще до повномасштабного вторгнення ми були одними з перших батальйонів, які дуже активно використовували дрони для розвідки. В той час ми переважно працювали артилерією і використовували їх для коригування та наведення арти. Далі ідея поширювалася, модернізувалася. Якщо розглядати роботу наших піхотних підрозділів, які виконують на дуже високому рівні свої функції – вони працюють за постійної підтримки, в першу чергу, дронів різних типів. У нас логістика також відбувається дронами – це надзвичайно береже життя. Адже найбільше втрат відбувається саме під час заведення чи виводу груп або при постачанні їжі, ліків та БК на позиції. Коли є можливість забезпечувати це шляхом передачі наземними та повітряними дронами, ми зберігаємо життя бійців.
Насамкінець Олександр додає, що дуже чекає моменту, коли розвиток та поширення дронів у війську дійде до того, що свої артилерійські снаряди він теж зможе доставляти на позиції дронами, аби не їздити щодня.
ПОЖЕЖНИКИ, ЯКІ ЖИВУТЬ «НА ВАЛІЗАХ»
Бійці батальйону розповідають про ще одну особливість 1-го окремого штурмового батальйону Да Вінчі. Вони самі себе часто називають пожежниками.
– Ми пожежники, значною мірою, якими гасять пожежі на фронті. Ми вже звикли до постійного життя на чемоданах – дуже багато доводиться переміщатися. За час повномасштабної війни всі найгарячіші напрямки (окрім хіба Авдіївки взимку 2023-го) були наші. За останні півроку ми встигли попрацювати на Запоріжжі, район Роботиного, потім Вугледар, Курахове, зараз у Покровську. У нас дуже цікава та насичена робота, нас ділять на окремі тактичні групи, був досвід, коли наша батарея могла працювати одночасно на трьох напрямках. Нам, як бійцям, це цікаво, бо бачимо роботу в різних підрозділах та можемо порівняти. Командирам, звісно, це важко – бо в такому розкиданому стані важко управляти й ефект питомо нашої роботи значно зменшується. Але саме через бойовий успіх ми користуємося певним напрацьованим авторитетом у вищого військового командування. Власне, тому маємо певні переваги щодо формату рекрутингової кампанії та можемо мобілізувати напряму до військової частини, без залучення ТЦК.
Також щодо оптимального використання людського ресурсу, додає Олександр, у батальйоні БЗВП налагоджена таким чином, що бійців у підрозділі готують до взаємозаміни один одного.
– У розрахунку має працювати по шість людей, у нас працює по факту троє: навідник, старший групи і той, хто заряджає. Інші троє в цей час відпочивають. Хлопці чергують по два чи по три дні. Коли гармата стає на позицію – треба багато копати і робити це швидко, тож працюють усі, а коли все стабілізується, можуть працювати меншим ресурсом. Тому в нас є розрахунки, де із шести людей 6 навідників і 5 водіїв. Всі нові люди, які приходять у підрозділ, обов’язково стають навідниками, ми вчимо роботі «Кропивою» на планшеті, всього іншого теж. У розрахунку мають бути всі взаємозамінними.
Коли ми проходили навчання в Німеччині, місцеві інструктори цьому дивуються – їхні розрахунки не знають «Кропиви», у них до наведення залучаються дві-три людини, це офіцери, які вираховують координати, далі інші люди передають координати, і ще хтось один потім наводить гармату. У нас це все робить одна людина і працює на планшеті. Власне, з умовних 7 днів навчань першу половину терміну ми вивчали їхнє озброєння, а другу половину ділилися своїм досвідом із німцями, – додає Олександр.
Олександр
У НАС Є ПРАВИЛО – З КОМАНДИРАМИ НА «ТИ»
Насамкінець розмови цікавлюся у співрозмовників, що саме для них означає служити в 1-му окремому баті Да Вінчі.
– Це бути гідним пам’яті імені Дмитра Коцюбайла. Особисто для мене – це не дати йому зникнути з історії. Він зробив чимало, зрештою, він віддав життя за цю країну, і варто докладати зусиль, щоб його справа жила. Власне це не лише його справа – це справа країни, це питання виживання цієї нації, існування її, становлення на міжнародній арені, – каже Анастасія.
– Для мене є честю бути частиною цього підрозділу. Дмитро Коцюбайло – дуже непересічна постать і дуже важливий у становленні нашої національної свідомості. Але для мене також цінні люди, які тут зібралися в батальйоні, це кістяк, основа нашого бату. У нас є ієрархія, є повага до командирів, але водночас це спілкування на рівних. Да Вінчі завжди казав, аби до нього не зверталися на ви: «Перший раз я просто тобі зроблю зауваження, вдруге отримаєш запотиличник», – казав жартома. Тому комунікація досі тільки на «ти» і це діалог на рівних. Я можу спокійно підійти до начальника артилерії чи командира батальйону та сказати, що мені щось не подобається і запропонувати обговорити варіанти. Чи командир батареї може спокійно під’їхати до розрахунку і поспілкуватися, мов, хлопці, а що ви думаєте, а давайте разом знайдем якесь рішення.
Це братерство, наголошує Олександр, для нього дуже цінне в батальйоні.
Довідково: 1 окремий штурмовий батальйон Да Вінчі – це підрозділ, що народився в структурі ДУК ПС, пройшов крізь ключові фази АТО/ООС, з початком повномасштабного вторгнення інтегрувався у структуру ЗСУ, воював у лавах ССО, а з жовтня 2022 став одним із батальйонів 67 ОМБр ДУК. Зараз 1 окремий штурмовий батальйон діє як окремий у лавах Збройних Сил України із підпорядкуванням ОК "Північ".
З 24 лютого 2022 року підрозділ виконував бойові завдання на Бахмутському, Лиманському, Куп’янському, Запорізькому напрямках, брав участь у визволенні Харківщини та продовжує свій шлях зі знищення російських окупантів.
Батальйон має почесну відзнаку командира 1 ОШБ «Да Вінчі» – «Хрест Да Вінчі». Нею нагороджують громадян України та іноземців за виявлену відвагу в умовах російсько-української війни, помітний внесок у зміцнення обороноздатності України різних рівнів, мілітаризацію суспільства та віддане служіння ідеалам Перемоги.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото – Закарпатської ОВА
ЗСУ Військові да Вінчі Добровольці Війна з Росією військові інструктори
Источник: www.ukrinform.ua
