На початку січня 2025 року ворожі телеграм-канали опублікували 8-хвилинне відео рукопашного бою українського бійця з окупантом. Військовий медик з позивним «Віцик» повідомив, що мова йде про бійця 71-ї окремої єгерської десантно-штурмової бригади з Одещини Дмитра Масловського.
Бій захисника з позивним «Кобра» з російським штурмовиком стався у листопаді 2024 року в селі Трудове на Донеччині під час зачистки будинку, в якому засів ворог. Український воїн підійшов до хати з автоматом у руках, далі з будівлі пролунали постріли. Після чого Дмитро кинув гранату у вікно та відступив, але з будинку вийшов російський штурмовик. Український захисник вирвав в окупанта автомат і кинув зброю на землю. Далі між ними зав’язався рукопашний бій. Захисник дістав ніж й намагався завдати смертельного удару, проте окупант перехопив лезо рукою. Він наніс кілька ударів та кусав за пальці українського воїна. Далі поранений Дмитро звернувся до ворога: «Дай я помру. Іди, будь ласка, я хочу піти сам. Дякую тобі, ти був найкращим бійцем у світі. Прощавай». Судячи з того, що відео рукопашного бою опублікували росіяни, бездушний окупант не був зворушений зверненням і не послухався нашого бійця, який лише за десять днів до своєї загибелі відсвяткував 30-річчя. Він вбив захисника пострілом… Холоднокровно. Відомо, що українського воїна вбив Андрій Григор’єв із Якутії, окупант з 39-ї гвардійської мотострілецької бригади угруповання військ «Восток».
Старшому солдату Дмитру Масловському посмертно присвоєне звання Героя України. Про це 17 січня повідомив президент Володимир Зеленський.
«Останній бій Дмитра, бій на Донеччині, бачили мільйони українців. Взірцева хоробрість нашого хлопця. Україна завжди памʼятатиме цю хоробрість. Передав „Золоту Зірку“ Героя України мамі нашого воїна», — йшлось у дописі президента.
ВІДЕО ДНЯ
Мамі старшого солдата Дмитра Масловського президент вручає орден «Золота Зірка»
«Дмитро ніколи не ділився подробицями служби в АТО»
Дмитро Масловський родом із Янишівки Любашівської громади в Одеській області. Його іменем планують назвати вулицю і школу в селі. Тут нині мешкають його мама, молодші брат та сестра.
РЕКЛАМА
– Майже щодня ходжу на могилу сина, від похорону минуло вже понад два місяці, а сльози душать й не дають дихати. Жодна нагорода не замінить його, краще б син був живий, — каже «ФАКТАМ» мати героя Олександра Кушнерик. — Дмитро ріс хлопцем, з яким ніколи не мала проблем. Виважений, спокійний, мудрий. Щоб ми не робили, завжди удвох, бо виховувала його сама. Я навіть не пам'ятаю такого, щоби бралась за щось, а він залишався осторонь. То в школі жартома Дмитра називали «маминим синочком». Син так радів, коли в нього з'явились брат та сестра. Донька була такою активною, що ми з Дмитром по черзі сиділи з нею. Меншому сину вже 14 років, то Дмитро був для нього прикладом у всьому, вчив молодшого брата косити, різати дрова пилкою, бензопилою. Навчався син добре, але найбільше йому до вподоби була фізкультура. Після школи Дмитро вступив до місцевого ліцею, де опанував професію робітника фермерського господарства. Далі влаштувався на роботу в Одесі, займався будівництвом доріг. Хоч і було важко фізично працювати, йому подобалось. Як ділився Дмитро, починав із черпачки, а потім вже на катку працював, розмітку наносив. Все в нього виходило.
Герой України Дмитро Масловський
— Знаю, що ваш син вже мав досвід служби — боронив державу у зоні АТО. Розкажіть про цей період його життя.
– Дмитро раніше в армії не служив, але це не зупинило його від бажання йти воювати. У 2017 році син підписав контракт і до 2020 року проходив військову службу в зоні АТО та ООС у Донецькій області. Це була морська піхота.
Читайте також: «Ми віддаємо життя за майбутнє наших дітей. Однак таких, як ми, вже майже немає. Ми закінчуємося, на жаль», — підполковник ГУР Андрій Савенко
РЕКЛАМА
— Що вплинуло на вибір Дмитра?
– Мій син дуже любив Україну й був сміливим. Чесно кажучи, я знала, що це має статись, тому що його рідний дядько відслужив та був на фронті. Дмитро пишався ним і був дуже близький з дядьком. Не раз казав, що хочу доєднатись до нього. Але сину на той час не було ще й 22 років, тому потрібен був дозвіл матері. А я його не давала. Коли ж мій дозвіл вже не був потрібний, Дмитро мерщій пішов до військкомату. В армії йому все вдавалось, син отримував нагороди за відмінну службу, але був людиною скромною. Тому і не хизувався цим. Чи були за ті три з половиною роки якісь поранення — не знаю, бо Дмитро ніколи не ділився подробицями. Після демобілізації він продовжив працювати у автодорожній фірмі в Одесі.
Побратими помстяться за «Кобру»
«Син просив знайти гарний будинок, мріяв придбати його на свої бойові»
— Як вдруге син опинився на війні?
РЕКЛАМА
– У перші дні повномасштабного вторгнення Дмитро повернувся до рідного села, бо переживав за нас. Але невдовзі знову поїхав до обласного центру працювати. Й вже там у 2023 році йому вручили повістку, коли він йшов на роботу. Дмитро з розумінням до цього поставився, мовляв, має допомогти країні в такий важкий час. У складі 71-ої окремої єгерської бригади Дмитро воював на Запоріжжі, Харківщині, Донеччині. Дуже важко, ділився зі мною син, було у Роботиному, де полягло багато наших бійців. Ще одним пекельним місцем для Дмитра стали бої у районі Вовчанська.
Читайте також: «Через рік після втрати сина померла мама. Тепер спочивають разом»: історія 27-річного Героя України, який загинув під Бахмутом
— Коли Дмитро востаннє був вдома?
– У лютому 2024 року приїздив на похорон бабусі. На кілька днів дали відпустку. По ньому було видно, що втомився, йому важко. Дмитро просив, аби я знайшла гарний будинок, мріяв придбати його на свої бойові, бо ми живемо у старій хатині. Але не судилось. Потім Дмитро знаходився на Курахівському напрямку. За два місяці до трагедії він отримав черговий орден. Та ми вже не побачили його. Напередодні загибелі спілкувались із сином, ніщо не віщувало біди. Про те, що він йде на завдання у село Трудове, я не знала. Потім зв'язок обірвався. Але я ще не била на сполох, бо бувало не раз, що син йшов на позиції й тиждень, а то і два, не мали з ним зв’язку. Чомусь вірила, що з ним все добре, він обов’язково зателефонує. Та наприкінці листопада мені принесли сповіщення, що 17 листопада Дмитро загинув в бою…
Далі було упізнання, страшний похорон 1 грудня. Закрита домовина. Син мав кохану дівчину. Ми з нею до того спілкувались по телефону. Дмитро мріяв, що як тільки повернеться з війни, вони справлять весілля. А виходить, що свою майбутню невістку я побачила наживо вже на похороні.
— Наскільки я розумію, до того, як в мережі з’явилось відео, ви не знали обставин загибелі сина?
– Якби не відео, то, можливо, ніколи б і не дізналася обставини загибелі, бо Дмитро завжди оберігав мене від поганих новин. Дізнатись і побачити все те було справжнім ударом… Односельчанам вдячна, що хоча б не розпитують про це нічого, не лізуть в душу.
— Якого б покарання хотіли тому, хто вбивав вашого сина-воїна?
– Він вчинив дуже жорстоко, не залишив моїй дитині хоча б маленької частиночки шансу на життя. Що йому можна побажати? Те ж саме…
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію полтавського ультрас Віктора Медяника, якому кадирівці пропонували здатися в полон, але «Мед» обрав бій до останнього патрона.
Фото надані Олександрою Кушнерик
