Підприємець та громадський діяч Валерій Пекар, який раніше розповів, чому вважає українське суспільство консолідованим, поділився думками щодо перспектив майбутніх переговорів між Україною та росією.
ВІДЕО ДНЯ
«Трамп прийде — порядок наведе.
Обіцяв написати ще раз (вкотре!) про мирні переговори. Напишу коротко найголовніше, бо хто вміє читати довгі тексти, той вже читав.
Для танго потрібні двоє. Для мирних переговорів потрібна згода обох сторін. Згода України позначена неодноразово. Згоди росії немає. Представники американської адміністрації кілька разів запрошували путіна до переговорів й отримували відмову.
Чому? Тому що з точки зору путіна у нього все гаразд: гроші ще є (хоча Фонд національного добробуту спалений на 2/3), люди ще є (хоча вони не добирають потрібні кількості, але шукають і знаходять різні джерела — то зеки, то корейці, тепер от закредитовані невдахи), військова техніка ще трохи залишилася (але вона потрібна все у менших кількостях), економіка ще тримається (хоча проблеми наростають), танкери ходять, і головне — є щоденне просування лінії фронту (хоча все менше й менше). Верхні еліти складаються з бенефіціарів війни, середні еліти залякані очікуванням ротації, залишки середнього класу живуть у штучному комфорті, решта сидять тихо й бурчать на кухнях. В такому режимі можна воювати ще довго.
Що робити Трампу, аби примусити путіна до переговорів? Варіантів чимало.
1. Можна опустити ціну на нафту, але це вимагає часу та успішних переговорів із власними нафтовиками (які не поспішають бурити задля зменшення власних прибутків) та близькосхідними лідерами (яким не сподобалися останні трампівські ініціативи на Близькому Сході).
2. Можна включити пекельні санкції, але це вимагає часу, а також посилення інституцій, які їх втілюватимуть та перекриватимуть шляхи обходу, а такі інституції в США нині під ударом.
3. Можна дати Україні чимало зброї, але це вимагає часу на виробництво й поставку, і ще більше часу спливе між надходженням зброї та її реальним впливом на політичні рішення у Кремлі.
4. Можна включити силу міжнародних організацій, але це вимагає часу, а Трамп їх руйнує замість посилювати.
5. Можна попросити допомоги в Китаю, але Китай має до США чималий список вимог, і такі переговори вимагають часу й неприємних поступок.
Швидких важелів нема, й тому 24 години перетворилися на 72, потім на 100 днів, потім на півроку.
Обіцяють у березні представити мирний план, але не представлять. Покажуть велику бульбашку, всередині якої порожнеча.
Я продовжую вважати дуже реальним описаний мною раніше сценарій, в якому Трамп загалом відвертається від війни в Європі (тобто російсько-української війни), перекидаючи всю відповідальність на європейців. Йому буде неприємно це зробити, бо він сподівався виглядати супер-переговорником та миротворцем історичного масштабу. Але краще вийти з програшної гри, ніж програти.
„Зелений виноград“, казала лисиця в Езопа. Не дуже й хотілося.
Будьмо реалістами, не сподіваймося на швидкі прості рішення.
Не зачаровуймося, то й не треба буде розчаровуватися.
Довга стаття в коментарях, раптом хто захоче почитати», — написав він.
РЕКЛАМА
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
