Постійна ведуча ранкового проєкту каналу ICTV2 «Ранок у великому місті», якому виповнилось десять років, Юлія Зорій зізнається, що час від часу її накриває страшна втома. Але як професійний психолог вона має триматися та допомагати іншим у складні часи. Самій Юлі допомагає робота, чітка ціль, чоловік, друзі та три мейн-куни, яких вона та Олексій Резніков просто обожнюють.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Юлія Зорій згадала перші ефіри «Ранку у великому місті», часи без роботи та реакцію на звільнення чоловіка з поста міністра оборони України.
«Наша психіка до всього пристосовується»
— Юліє, «Ранок у великому місті» відзначає своє десятиріччя. Ви — його ведуча з перших ефірів. Памʼятаєте, як все починалося?
ВІДЕО ДНЯ
— Це було дуже хвилююче, тому що ранкових програм на ICTV до того ніколи не було. Ризик був великий, багато хто казав, що канал, зосереджений більше на чоловічу аудиторію, не потребує такого шоу. Навіть водії, які нас привозили зранку на канал, вважали, що це лише на пару місяців. Але історія затягнулася.
— Для вас тоді це був вже не перший прямий ефір.
РЕКЛАМА
— Так, я вела «Погоду» у прямому ефірі проєкту «Ранок з Україною». Тоді взагалі приїжджала на канал пів на четверту ранку, тому на пʼяту для «Ранку у великому місті» для мене було вже розкішшю. Звичайно, це був мій перший досвід як повноцінної ведучої шоу.
Юлія Зорій веде “Ранок…” з самих перших ефірів проєкту. Зі співведучим Григорієм Германом
— За цей час звикли вже до ранкового графіка?
РЕКЛАМА
— Адаптувалася. Наша психіка до всього пристосовується. Головне — розуміти, яка ціль та користь. Мені просто це подобається — створювати крутий продукт.
— «Ранок» не зупиняли навіть під час пандемії!
РЕКЛАМА
— Так, весь час виходили в ефір. Хоча під час коронавірусу вели проєкт по одному. Зупинили ранкове шоу 25 лютого 2022 року. 24-го у нас ще був ефір. У той день «Ранок…» вели Паша Казарін, який зараз військовослужбовець, та Сергій Лиховида. Я була вихідна.
Читайте також: «Коли довго немає тривог, стає страшно»: відома дизайнерка Вікторія Гресь про життя та творчість під час великої війни
— Тоді, у перші дні повномасштабного вторгнення, було відчуття, що ранковий проєкт може і не відродитися?
— Звичайно. Хоча перші дні здавалося, що ситуація ось-ось має вирішитися. Ми всі сиділи на «низькому старті» і чекали чогось. Поступово прийшло розуміння, що так не станеться. Ми відновили «Ранок у великому місті» майже через рік після його зупинки, навесні 2023 року. Хоча і тоді були побоювання: що ми можемо сказати нового людям, чим можемо бути корисні? Вирішили, що проєкт буде підіймати теми, які можуть відволікати, перемикати з того, у чому ми постійно «варимось».
«Ми склалися, наче пазли»
— Нещодавно до команди ведучих доєднався ветеран війни Олександр Швачка, який втратив кінцівку.
— Так, він одразу дуже підійшов нашій команді. Знаєте, ми склалися, наче пазли. Якось так давно вже повелося, що серед нас, ведучих, ніколи не було конкуренції. Хто б до нас не приходив, ми підтримуємо, бо вболіваємо за одну справу.
Команда ведучих «Ранку у великому місті»
— Будете святкувати десятиріччя, чи зараз свята не на часі?
— Я не вважаю, що треба відкладати на потім життя. Просто треба розуміти баланс та не впадати в крайнощі від постійних веселощів до заборони абсолютно всього. Зібратися своєю командою, знайти привід побачити один одного — чому ні? На жаль, у нас зараз так мало приводів радіти, тому не треба нехтувати… Команда ведучих «Ранку» — друзі ДШВ, так що донати на наших військових будуть найкращим подарунком нам усім.
«Ми називаємо себе „багатокітна“ родина»
— Ви з чоловіком Олексієм Резніковим влаштовували собі різдвяні та новорічні канікули?
— Ні, ми весь цей час провели дома, у Києві.
— Мабуть, єдині з відомих людей, хто не поїхав до Буковеля!
— Це надто дороге задоволення (посміхається)…
— І дратує багатьох, хто не має змоги відпочити.
— Зараз і приводів особливих не потрібно, щоб нас роздратувати. Люди виснажені — і це природна реакція на те, що відбувається протягом останніх трьох років. Інша справа — гучні веселощі напоказ, мені це теж неприємно.
Зимові свята Юлія з чоловіком Олексієм Резніковим провели дома, в Києві
— Як змінилося ваше життя після того, як Олексій залишив свою посаду?
— Я видихнула і нарешті почала бачити повноцінно чоловіка вдома, а наші коти згадали, хто їхній «людський батько». Знаю, цей намір Олексій мав давно, і рада, що з його плечей впало шалене навантаження. Все, що він міг зробити на той момент, зробив. Казав, що залишає посаду з абсолютно чистою совістю. Я була тільки «за», як і була проти, коли він туди йшов.
Читайте також: «Я можу потрапити до війська. До цього треба готуватись»: популярний телеведучий Єгор Гордєєв про виклики великої війни
— Після відставки Олексія Резнікова ходили чутки, що ви з чоловіком поїдете за кордон.
— Писали, навіть, що ми вже виїхали чи втекли! Люди одночасно ніби бачили нас в Америці, на Балі, в Монако. А ми при цьому знаходились вдома і все це читали. Називається «бути на видному місці, щоб тебе не знайшли». За цей час ми разом не виїжджали на відпочинок за кордон. Олексій пару разів був по роботі та з лекціями. Я їздила до сестри в Італію. До того ж ми не можемо надовго залишити наших трьох котів.
— У вас вже три мейн-куни?!
— Так, у червні минулого року зʼявився третій кіт. Тепер ми називаємо себе «багатокітна» родина. Ми любим саме мейн-кунів і хотіли ще одного кота. У розпліднику наш Соломон був єдиним кошеням у кішки, яка взагалі не могла мати кошенят — просто сталося якесь диво. Спочатку ми хотіли його перейменувати, як зробили це з попереднім котом Хаймерсом. Але, коли дізналися, що значить імʼя Соломон, вирішили залишити: Соломон — це мир у значенні «не війна». І ми сприйняли це як знак.
Юлія з Соломоном
— Які у вас відчуття напередодні третьої річниці великої війни?
— Сильна втома. Іноді збираєшся, тримаєшся, як той півник із шафи у Бородянці, а іноді дуже виснажуєшся в очікуванні. Мій молодший брат воює на Покровському напрямку, багато знайомих на фронті, і я весь час наче на стресі.
Читайте також: «Це був момент, коли ти вже прийняв усе, що може статися, навіть смерть»: Тетяна Цимбал про війну, евакуацію до Канади та повернення додому
— Що вас рятує тоді?
— Мої психологічні консультації. Я активно продовжую займатися психологічною практикою — на платформі, де працюю, також у приватних консультаціях.
— І що радите — на що спиратися зараз?
— Знайти точку опори — заради чого я живу, щось роблю. Ціль. І, відповівши, щодня робити невеликі кроки, рутинну роботу, волонтерство, будь-що, де можна себе застосувати. Іноді просто встояти у тяжкі моменти — це також перемога. Бо вже прийшло розуміння, що ми, українці, не біжимо спринт, це — марафон. І якщо на нього не налаштуємось, то просто не виживемо.
Раніше популярна акторка, зірка «Кріпосної» та «Коли ти вийдеш заміж» Наталка Денисенко розповіла, як велика війна змінила її життя.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Фото: instagram
