Геннадій Керничний приєднався до лав ЗСУ наприкінці 2014 року. Пройшов бої у Дебальцевому, Мар’їнці, Зайцевому, Щасті. А у 2019 році під час бойового завдання отримав поранення, після якого йому ампутувати частину правої ноги. Воїн з позивним «Вікінг» був патріотом України не на словах, а на ділі. Саме тому навіть на протезі після вторгнення він зі зброєю продовжив захищати країну. Життя сержанта окремого центру спеціальних операцій «Захід» імені князя Ізяслава Мстиславича Геннадія Керничного обірвалось у вересні минулого року на Харківщині. Геннадій прожив 27 років. І став легендою. Ще за життя про воїна складали пісні. Нині — про нього знімають фільм. Посмертно йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
«Кожна згадка про сина — пекельний біль»
– Кожна згадка про сина — пекельний біль. Ось знову розповідаю про Геннадія і не можу не плакати, — каже «ФАКТАМ» тато героя Руслан. — Син змалку мав загострене почуття справедливості, захищав слабших. Він був майстром спорту з бойового самбо та пауерліфтингу. Під час навчання у школі Геннадій зайнявся бджільництвом, відвідував гурток, який організував директор навчального закладу. Його захоплення настільки вразило директора, що той подарував сину бджолину сім'ю. Ще одну подарував його дядько Віктор Базай, а ми з Геннадієм власноруч зробили вулики. Також сину подобалось садівництво, він посадив коло хати великий сад й доглядав за ним. Коли постало питання вибору професії, Геннадій заявив, що хотів би носити форму і бути корисним країні. Вступив до Буковинського військового ліцею. Він був зразковим ліцеїстом, наполегливо займався спортом, загартовуючи тіло. Сина навіть призначили командиром прапороносної групи та відділення, він був інструктором з рукопашного бою.
ВІДЕО ДНЯ
«Ніколи син не скаржився, що йому болить чи важко, і люди говорили, що по цьому мужньому і сильному бійцю не скажеш, що він на протезі», — розповідає батько Геннадія Керничного
За словами батька, в 2014 році він першим у родині пішов воювати добровольцем. Не хотів, щоби брати зброю до рук проти ворога довелось його двом синам.
– Втім, за мною пішов Геннадій. Йому тоді було лише 18 років. Служив син кулеметником-розвідником у 8-му полку спецпризначенців. Йому дали позивний «Малий» — син полку, підкресливши тим самим те, що він геть юний. Воював син у Щасті, Зайцевому, Мар’їнці, Дебальцевому, Станиці Луганській… Протягом служби син отримав дві контузії. А в 2019 році він втратив частину правої ноги. Його товариш підірвався на міні, Геннадій кинувся до нього рятувати, й, на жаль, сам підірвався на іншій. Після поранення ми з дружиною постійно було поруч із сином, мене на той час уже звільнили зі служби за станом здоров'я теж після поранення. Далі було довге лікування — 22 операції та реабілітація… Потім сину встановили протез.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Ти щось неправильно зробив, щось пішло не так — і підрив одразу на місці», — жінка-сапер з позивним «Карма»
«Навіть після ампутації він не звільнявся, говорив «я ще зробив недостатньо» або «я ж не можу покинути своїх пацанів»
Волонтерка Марина Соколова добре пам’ятає Геннадія, адже він пройшов довгих дев’ять місяців безперервного лікування.
– До нього і після було багато, але мозок вперто наділяв тими номінальними рисами саме його. Якби не було такого роду військ як ССО, то заради Геннадія його варто було б створити. Це про тих, хто можуть на війні все, — каже Марина. — Неймовірно красивий, він тримав на дистанції чужих, уважно придивлявся. Його довіру і усмішку з ямочкою на щоці ще треба було заслужити. Мати таке терпіння, таку гідність і такт, мати таку витримку та оптимізм — це щось більше за звичайне людське. Бути корисним і ефективним — це було важливим для нього. Він таким залишився до кінця: «тиловий щур» — це не про нього. Але при тому він жодного разу не дорікнув цим тим, хто маючи схожу ситуацію з ним, перевелись в тил.
РЕКЛАМА
Геннадію довелось багато пройти, щоби навчитись заново ходити. Але він зумів. Вже на протезі боєць вступив на навчання у Кам'янець-Подільському аграрному університеті на факультеті агрономія. Далі були «Ігри Героїв» у Харкові та перемога. Потім Геннадій Керничний пройшов курси і став старшим інструктором групи інструкторів центру ССО у військовій частині А1788 у званні сержанта.
– На його рахунку десятки орденів, нагород та відзнак — орден «За мужність» ІІ ступеня, орден «За мужність» ІІІ ступеня, медаль «За військову службу Україні», нагородна зброя Glock 17, орден Покрови Козацтва та інші, — додає батько.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Шкода буде, якщо ми всі тут просто загинемо», — журналіст Євген Спірін, який служить санітаром у стабпункті
З перших днів повномасштабного вторгнення відважний боєць вже з позивним «Вікінг» захищав Київщину, далі Харківщину, Донеччину. У перші дні великої війни і його батько вирушив боронити країну, навчав інших військовій справі. Брат героя активно волонтерив.
– Геннадій міг і не йти воювати. Ми дуже переживали з-за нього, бо маючи причину звільнитися і, наприклад, навчати підростаюче покоління, він говорив «я ще зробив недостатньо» або «я ж не можу покинути своїх пацанів». Ми так хотіли, щоб він жив і був живим героєм для нас, — пригадує військова лікарка Ольга Щеглюк. — Про Геннадія не говорили в усіх ЗМІ, соцмережах та «інтернетах». Бо він робив неймовірні подвиги тихо. «Тихо прийшов — тихо пішов». Але ті, хто його знав, любили і всім серцем пишалися бути знайомими з ним.
Батьки Геннадія на врученні ордена «Золота Зірка»
– Геннадій брав участь у обороні Макарова, Лютіжа, обороні, штурмі і зачистці Мощуна, Ірпіня, Бучі, Гостомеля, — каже тато героя. — Звільняв Харківщину, воював на Запоріжжі, Луганщині. На його рахунку — штурм і звільнення Ямполя, оборона і штурм Вуглегірської ТЕЦ, Опитного та інших населених пунктів на Донеччині. Він майже рік боронив Бахмут. Проводив розвідувальні операції та здійснював проведення розвідки вихідних районів, маршрутів руху військ. У 2023 році у Львові він на «Іграх нескорених» знову став першим. Міг би представляти країну на світових змаганнях, але обрав службу, бо підготовці треба було приділяти багато часу…
Ніколи син не скаржився, що йому болить чи важко, коли люди переглядали відео з ним, то завжди наголошували, що по цьому мужньому та сильному бійцю не скажеш, що на протезі. Проте ми бачили останні місяці по сину, що він дуже втомився, виснажився… Геннадій планував, що скоро повернеться додому, нарешті почне зводити будинок з нуля, навесні 2025 року одружиться… Його пасіка збільшилась на 120 вуликів і син безмірно радів цьому.
Геннадій на «Іграх нескорених»
Росіяни буквально полювали на «Вікінга»
Свій останній бій Геннадій Керничний прийняв 23 вересня 2024 року на Харківщині. Спецпризначенець під час бою у районі Малих Проходів прикривав групу, після чого вийшов на місце постійної дислокації. У той момент вороги, які давно полювали за легендарним бійцем, запустили чотири fpv-дрони. Геннадій зумів відбитись від двох. Третій вбив побратима «Вікінга», а четвертий вже його.
– Добре, що побратими змогли забрати тіло сина. Геннадію подобалась пісня «Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого на Вкраїні милій». Тепер ми кажемо, що наш рідненький синочок спочиває серед широкого саду… Він ніколи не корився невдачам, не схиляв голови, не скаржився на втому, біль. Вперто вірив у перемогу, не шкодуючи себе, виборював її і загинув, залишивши всім нам свій заповіт — здобути волю. Наша родина тепер понад усе прагне втілити всі мрії сина. Він для нас завжди був і буде героєм. Болить аж до неба.
Раніше «ФАКТИ» писали про загибель медикині Тетяни Хуторної, яка втратила на війні чотирьох рідних: «Сестра рятувала поранених, коли осколок поцілив їй в голову».
