Життя Раїси Голованчук із Звягеля розділилося навпіл — до загибелі сина і після страшної звістки. При кожній згадці знову сльози, хоча, здається їй, вже стільки виплакала їх, що не злічити. Вона весь час передивляється світлини, на яких її 30-річний син Валерій Зандер усміхається у колі побратимів, на іншому вона із букетом червоних троянд, які воїн часто дарував їй, щоби хоч якось втішити…
Матір захисника зізнається — її Валерій завжди був справедливим та не ховався за спинами інших. Тому отримавши повістку, з честю став на захист нашої держави у складі 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука. На Сіверському напрямку молодший сержант Валерій Зандер разом з побратимами на Донеччині виконували критично важливі завдання та не допускали прориву противника. Та, на жаль, внаслідок ворожого обстрілу захисник отримав поранення, несумісне з життям, та загинув 6 жовтня 2024 року разом з двома побратимами. У воїна залишились матір та брат.
«Востаннє чула сина 5 жовтня. Валерій розповів, що їх мають виводити з позиції»
– Так сталося, що Валерій зростав без батька, тому його виховання було повністю на мені. Але попри всі складнощі завжди дякувала Господу, що дав мені такого сина. Він зростав спокійним, допомагав мені у всьому, мав багато друзів, нікому не відмовляв у допомозі. Коли народився його молодший брат, постійно бавився з ним. А ще обожнював малювати, ходити в ліс по гриби та рибалити. Й мав надзвичайно красиву усмішку. Моя втіха, любов та опора, — зі сльозами на очах розповідає «ФАКТАМ» мама бійця Раїса. – Валерій закінчив місцеве вище професійне училище, вивчився на столяра-різьбяра. Йому це подобалось, тому після отримання диплому син влаштувався верстатником у Звягельське лісництво. У паркетному цеху син займався обробкою деревини. Невдовзі його призначили старшим зміни, Валерія цінували за вміння налаштовувати складне обладнання та те, як він старанно дбав про якість роботи. Робота дійсно складна, відповідальна, але у нього виходило.
ВІДЕО ДНЯ
Молодший сержант Валерій Зандер на позивний «Німець» служив на Донеччині
За словами матері, раніше Валерій Зандер армійського досвіду не мав, із військового обліку його зняли через проблеми зі здоров'ям. Але у розмовах з мамою він не раз казав, що якщо дадуть повістку, служитиме, бо це обов’язок кожного чоловіка.
РЕКЛАМА
– Взимку 2023 року на роботу Валерію принесли повістку. Звісно, я ці події важко переживала, але син у своєму рішенні боронити державу був непохитним, — продовжує моя співрозмовниця. — Так син потрапив до 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука, вона відома ще як бригада Національної гвардії «Рубіж». Мав спеціальність навідника-оператора. Так як за національністю я німкеня, і Валерій носив моє дівоче прізвище Зандер, то син отримав позивний «Німець». Служив він на Донеччині. Про пережите мало ділився, оберігав моє серце від переживань. Лише повторював, що все добре та вірив у світле майбутнє нашої держави. Інколи син надсилав світлини з побратимами. Високі, красиві, тільки очі змучені — цим би хлопцям народжувати та виховувати дітей, а не гинути…
Востаннє, пригадує пані Раїса, чула сина 5 жовтня. Валерій розповів, що їх мають виводити з позиції. Зв'язок матері та сина дуже особливий, близький, але в той момент, каже вона, не відчувала лиха.
Раїса весь час передивляється світлини, на яких її 30-річний син Валерій Зандер усміхається у колі побратимів і де вона із подарованим ним букетом червоних трояндРЕКЛАМА
«Була пекельна ніч, окупанти били по наших бійцях зі всіх видів зброї. Син загинув від удару «Солнцепьока»
– Наступного ранку написала повідомлення Валерію. Проте він його вже не прочитав, бо загинув о четвертій ранку, — каже Раїса. — Відчула щось недобре… Невдовзі отримала сповіщення, що мій мужній та відважний син поліг в бою на Сіверському напрямку під час наступу ворожих сил. Як мені потім розповіли, то була пекельна ніч, окупанти наче подуріли і били по наших бійцях зі всіх видів зброї. Українські воїни відбивались до останнього. Проте ворог поцілив у них з «Солнцепьока», який веде вогонь запалювальними або термобаричними боєприпасами. Це вкрай небезпечно, і вижити під час удару нею неможливо. За словами побратимів сина, такий боєприпас під тиском просто давить людей.
Читайте також: «На Сіверськодонецькому напрямку за десять днів врятувала понад 200 поранених бійців», — бойова медикиня з позивним «Гера»
РЕКЛАМА
Після удару бійці приїхали машиною, шукали мого сина та його побратимів і знайшли три тіла поруч. Разом із моїм сином в тому бою загинули ще два воїни — Антон Донець та Василь Особа. Останній — зять вбитої мовознавиці Ірини Фаріон. Мій син з ним товаришував, я потім бачила у телефоні переписку, що вони разом замовляли амуніцію для бригади. Василя Особу відразу забрали з поля бою, мого сина та Антона на наступну добу, бо заважали ворожі обстріли. Тепер Валерій спочиває на Алеї Слави у рідному Звягелі, а я збираю підписи, аби посмертно син отримав звання «Героя України», бо він його заслужив. Інколи мені пишуть бійці, з якими служив син. Дякують за нього, кажуть, що він був енерджайзером, професійним воїном, на якого можна було покластись. І його втрата дуже відчутна їм.
Раїса Голованчук зазначає — її син понад усе хотів повернутись з війни живим, одружитись, подарувати їй таких бажаних онуків. Збудувати дім, придбати машину, вже й вибрав її, але не встиг забрати. Й так само, як завше, радувати трояндами, щоби мамине серце більше ніколи не боліло від переживань.
– Не судилося, тепер я несу йому квіти. Втрата мого сина — рана, якій нема ні кінця, ні краю. Це навіки. Окрім загибелі сина, наша родина переживає ще одну біду. У липні 2024 року безвісти зник мій рідний брат на Торецькому напрямку. Він сам пішов у перші дні повномасштабного вторгнення, служив в інженерній бригаді. Й він був прикладом для мого сина. Віримо у диво…
Раніше у «ФАКТАХ» дружина Олександра Палія розповіла про його останній бій, коли він, перебуваючи в оточенні, вискочив з окопу та поцілив з ручного протитанкового гранатомета в окупанта.
