«Для підриву Кримського мосту було зроблено човен з інноваційних матеріалів»: відомий режисер-документаліст про секретні зйомки спецоперацій

Відомий продюсер та документаліст, автор історичних фільмів Акім Галімов, батьки якого змушені були залишити Крим, з початку повномасштабного вторгнення рф продовжує працювати та знімати проєкти. Акім вважає, що саме зараз треба зберігати свою історію та розповідати про тих, хто стоїть за нашою майбутньою Перемогою. «Ми маємо пам’ятати, що за кожною перемогою стоять життя, які віддали наші герої», — каже Галімов.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Акім Галімов розповів про залаштунки секретних зйомок фільму «СБУ. Спецоперації перемоги» (1+1 Україна), роботу під обстрілами та повернення сім’ї.

«Багатьох з наших героїв вже немає в живих»

— З початку повномасштабного вторгнення канал робить величезну кількість проєктів, спрямованих на висвітлення героїчних зусиль наших Сил оборони, — розповів Акім. — Для нас важливо показувати ті подвиги, які здійснюють українські захисники, якими силами дається оборона нашої країни. Звісно, у цій війні є знакові події, які були в усіх на устах. Зокрема, атака на Кримський міст. Власне, так і виникла ідея проєкту «СБУ. Спецоперації перемоги» — зробити серію фільмів про спеціальні операції, які суттєво вплинули на перебіг війни. Нам було цікаво дізнатися, як все було організовано зсередини, як взагалі вдалося пробити багаторівневий захист росіян у зоні Кримського мосту. Інші фільми циклу розказують про операції, які вражають не менше. Наприклад, захист «дороги життя» у Бахмуті чи операція зі знищення ворожих тилових пунктів управління на Київщині.

РЕКЛАМА

— Чи не зарано було висвітлювати цю інформацію?

— Насправді подібні фільми неможливо створити без підтримки та узгоджень із Силами оборони. Відповідно, СБУ мала надати нам доступ до інформації, яку вже можна оприлюднювати. Усі матеріали, що виходять в ефір, проходять фінальну перевірку з боку СБУ — якраз з міркувань безпеки. Це абсолютно нормально практика. Ми країна, що воює, відтак наші ЗМІ моніторяться ворогом і ми маємо бути дуже відповідальними у тому, що видаємо в ефір.

РЕКЛАМА

— Як довго тривав підготовчий процес?

— Ідея зняти цикл таких програм з’явилася в нас навесні 2023 року, саме тоді ми почали розробляти перші історії. Все літо працювали над сценаріями: було чимало зустрічей зі співробітниками Служби безпеки, офіцерами, які виконували бойові завдання. На початку осені ми почали знімати.

РЕКЛАМА

— З ким найважче було домовитись?

— Взагалі зі Службою безпеки України працювати дуже цікаво. Домовитись про сам проєкт було не важко, вони одразу підтримали нашу ідею та почали допомагати в її реалізації. Ми пояснювали, про що саме хотіли б дізнатися, а вони допомагали підбирати героїв, бо ми не знали навіть облич цих людей, адже вони є спецагентами. Найважче було домовитись саме з ними, тому що більшість цих людей на передовій. Тому доводилось довго чекати на кожного, часто переносили інтерв’ю, але все це абсолютно зрозуміло, бо ми знімаємо фільм, а вони ведуть справжню війну.

РЕКЛАМА

— Багато матеріалу залишилось поза кадром?

— За моїми відчуттями, нам розказали лише частину, те, що можна розповідати. Лишаються певні речі, які не можна висвітлювати. З того, що нам дали, ми використали майже все, але це, напевно, все одно 20−30 відсотків від усієї інформації.

— Що вас найбільше вразило під час роботи над проєктом?

— Як виявилося, Служба безпеки України — дуже креативна структура, де є багато людей, які займаються інженерією та відповідають за технічну сторону планів операцій. Наприклад, під час операції з Кримським мостом співробітникам СБУ потрібно було придумати технічний засіб, який зміг би донести заряд до місця призначення. І вони виконали дивовижну роботу — човен, зроблений з інноваційних матеріалів, що не просвічується радарами, керується дистанційно.

— Чи є якась історія, яка досі не відпускає?

— Таких історій насправді багато. Чимало героїв, про яких ми розповідаємо у фільмі, вже немає в живих. В історії про «Дорогу життя» ми говоримо про снайперів СБУ, які є одними з найкращих снайперів у світі, але багатьох з них вже немає. Такі історії довго не відпускають. Наша сценарна група, це безпосередньо креативний продюсер Вікторія Самойлова, шеф-редактор Макс Жухевич, режисер Сергій Кримський, які працювали над цим матеріалом, дивились архівні фото й відео, дізнавались подробиці життя цих героїв, звичайно, вони важко переживали такі історії.

— Який настрій у наших військових зараз?

— Вони втомлені, але настрій бойовий. Коли з ними спілкуєшся, відчуваєш, що у них перед очима стоїть кінцева мета, вони впевнені в Перемозі, і це найголовніше.

«Знімали по декілька хвилин і знову ховалися в укриття»

— Нещодавно відбулась прем’єра ще одного вашого проєкту — «Українські палаци. Золота доба-2» (2+2).

— Це проєкт, над яким ми працюємо разом з командою — Русланом Шаріповим та Дарією Саричевою — вже три роки. Перед початком другого сезону були питання, чи варто робити його саме зараз. Перший сезон проєкту був відзнятий ще до повномасштабного вторгнення, але в ефір пішов у квітні 2022 року. Один із палаців, про який ми знімали фільм, навіть потрапив під окупацію.

Але зрештою вважаю, що нам і зараз потрібно говорити про наше відновлення, історію. Я впевнений, що історія — це і є причина цієї війни. росія хоче вкрасти те, що належить нам. Для цього їм потрібно заперечити сам факт існування нашої країни. Ми маємо протидіяти цьому.

1

Акім Галімов: “Вважаю, що нам і зараз потрібно говорити про наше відновлення, історію. Я впевнений, що історія – це і є причина цієї війни”

— Чимало людей навіть не уявляли, яка кількість палаців існує в Україні!

— Так! Ми покажемо палаци центрально-східної України: під Запоріжжям, в Полтавській, Чернігівській, Харківській, Житомирській областях. Шкода, що багато палаців у нас в країні занедбано або зруйновано. Один з маєтків, коли до влади прийшли совєти, вони знищили вщент. Коли ми знайшли місце розташування палацу, там було просто поле, яке нещодавно переорали, а серед землі досі лишались шматки цегли від фундаменту. На жаль, таких випадків багато, та найгірше те, що совєти знищували всі архіви або просто вивозили їх до росії, де вони досі зберігаються як засекречені матеріали, до яких у наших дослідників немає доступу.

Ми працювали в Запорізькій області, там є палац в селі Біленьке, це у безпосередній близькості до окупованого Енергодару. Складно було працювати через постійні повітряні тривоги, знімали буквально по декілька хвилин і знову ховалися в укриття. Але ми маємо фіксувати ці пам’ятки, особливо в таких прифронтових зонах. росія століттями нищила нашу історію та культуру й продовжує це робити.

1

Палац Кочубеїв у Диканьці Полтавської області

— Чого вам зараз найбільше не вистачає?

— Моєї родини поруч. Дружина та троє дітей через війну тимчасово в Австрії. Ми плануємо повернення після зими. У месенджерах, звичайно, спілкуємось по декілька разів на день, але бачимось раз на місяць. Я, як багатодітний батько, можу виїжджати за кордон до них. Для мого 4-річного сина Адама та півторарічного сина Дарія дім передусім там, де їхня мама. А от старша донька Амалія, якій вже 7 років, дуже хоче повернутися в Україну, де в неї друзі, рідний дім, школа, вуличні коти на терасі, яких вона любить і яких завжди годувала. Оля, моя дружина, також дуже хоче повернутися додому.

Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» автор-документаліст Акім Галімов розповів, як рятував свою сім'ю, чи він простить колись росіян і коли закінчиться війна.

Читайте також: «Історія нашого ведучого»: у Києві стартували зйомки серіалу «Окуповані»

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *