Свято Різдва Христового (або Різдва Господнього чи просто Різдва) присвячене народженню Ісуса, якого Марія зачала від Святого Духа. Різдво — одна з найбільших урочистостей у християн. В Україні святкується з середньовіччя.
З 18 жовтня 2022 року на засіданні Священного Синоду ухвалили святкувати Різдво 25 грудня, а 2 лютого 2023 року Священний Синод ПЦУ дозволив повне використання новоюліанського календаря. 24 травня 2023 року на Архієрейському Соборі прийняли рішення: з 1 вересня 2023 року ПЦУ переходить на новоюліанський календар (це не стосується пасхальних свят). На сьогодні багато церковних парафій приєдналися до святкування Різдва саме 25 грудня, щоб українські віряни святкували в один день з більшістю християн світу.
В народних традиціях живуть обряди, які пов’язані з цим святом. Про які саме звичаї йдеться, розповіла «ФАКТАМ» Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові).
«До XX століття на Різдво селяни прикрашали оселі не ялинкою, а Дідухом»
— Ще до початку XX століття Різдво Христове приходило до нас саме 25 грудня, — уточнює Ніна Главацька. — І ця дата знов повернулася — в церковному календарі більшість релігійних громад вже дотримується новоюліанського літочислення. Свято присвячене появі на світ Ісуса, якого зачала і народила від Святого Духа Марія (донька Анни та Йоакима, нащадка ізраїльського царя Давида). Марія деякий час проживала в Єрусалимському храмі, а заручившись з теслею Йосипом з Назарету, прибула з ним до Віфлеєму (якраз в цей час імператор Август хотів провести перепис населення). В печері, де свята родина зупинилась на ночівлю, Марія і народила Сина. Янгол сповістив про це пастухів, а Вифлеємська зірка вказала мудрецям зі Сходу шлях до печери.
ВІДЕО ДНЯ
Волхви прийшли в Єрусалим розпитати у царя Ірода про юдейського царя, чим і стривожили Ірода (боявся приходу Месії). Мудреців спрямували у пустелю, і за допомогою світла зірки вони знайшли печеру з немовлям. Волхви прийшли до Ісуса з дарами (золотом, ладаном і смирною) — на знак того, що Христос стане Царем, першим серед священників, а помре на хресті. Волхвам в печері наснилося попередження — не повертатися до Єрусалиму і нічого не розповідати Іроду, тож зранку вони повернулись додому. А Ірод велів вбити всіх немовлят до 2-х років. Попереджена янголом, свята родина втекла до Єгипту, де перебувала до смерті Ірода. Христос був врятований. Перші згадки про святкування народження Ісуса з'являються у середині IV століття.
Після Божої служби перед Різдвом наші предки збиралися на Святвечір, щоб разом повечеряти та поздоровити один одного з появою Ісуса. Святкова служба проходила і вночі. І зранку родичі після церкви вітали членів родини, що залишались вдома: «Христос народився!», а у відповідь чули: «Славімо його!». Після спільної молитви всі розговлялись. Піст закінчився і вже можна було їсти скоромне, яке готувалось раніше (але не подавалось на Святвечір): ковбаси, голубці, запіканки, смажені гуски-кури, свинину, а ще пироги, вареники з різною начинкою, заготовлені овочі тощо. Не забували в ці дні згадувати померлих родичів та друзів.
РЕКЛАМА
Атрибутами свята служили вертеп (з сюжетом появи Христа у печері), різдвяні звізди, вистави, колядки, а з другої половини XIX ст. на території сучасної України почали набувати популярності різдвяні ялинки. Правда, на початку XX ст. українські селяни, які в різдвяний період особливе місце в оселі відводили Дідуху (снопу від жнив), обходились без ялинки, але її уже прикрашали на Святвечір в домівках заможних українців. Сьогодні ж в нашому побуті саме ялинка (природна або штучна) є частиною свята.
Головною обрядовою дією на Різдво було колядування. На більшості території України колядують на свято зранку. Але бувало і на Святвечір, і на Різдво після обіду. Колядки лунали від Святого вечора до Щедрого (31 грудня), або й до Водохреща (6 січня). Склад колядницьких ватаг бував дуже різним: дівочі (колядували увечері на Різдво, як стемніє, і в хату не заходили), парубочі, чоловічі, мішані, дитячі (заходили до хати). Священники закликали колядників не обминати ані хворого, ані бідного, ані вдови, ані сироти. На Покутті діти бігли колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та на Гуцульщині ходили по хатах в перший день Різдва (після Богослужіння), на Західному Поділлі — зранку на другий день свят.
РЕКЛАМА
На більшості території України діти починали колядувати на свято зранку
Першими колядували діти — по одному й гуртами, співали дитячі колядки й проказували віншування. Спочатку до хати мав заходити хлопчик — «полазник», вісник. У різдвяно-новорічній обрядовості означало, що «полазник» — дух щедрого бога Ладу й достатку. Втілений в образі «благовісника» — маленького хлопчика, він приносить родинне щастя. В перший день Різдва «полазники» ходять до схід сонця, щоб вітати родичів чи найближчих сусідів зі святом. Вважалося, що до хлопчиків щедрий Бог найбільш прихильний. Парубки, які колядували в перший день Різдва, збирались у ватаги — п’ять осіб, у складі яких «береза», «звіздоноша», «дзвонар», «міхоноша» та «запасний», що має завдання допомагати «міхоноші». Такі гурти колядують у хаті перед образами.
Дорослі колядували з восьмикутною зіркою — знак Різдва Христового і водночас астральний символ новонародженого Сонця. Рідше колядували з семи- й шестикутною зіркою. На заході України зіркам часто приділяли більше уваги, їх робили великими й багатопроменевими. Про традицію обходів з різдвяною зіркою поетично написала Софія Майданська: «Колись колядники піймали чарівним неводом найяскравішу зірку і, викувавши в чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушили в далеку путь. Небесна зірка світила їм дорогу, щоб вони не заблукали, не збилися з путі, бо несли людям радісну звістку: «Ясен світ засвітився!»
РЕКЛАМА
Різдвяний вертеп з зіркою
Існували колядки дівочі, для дітей, хлопців, вдовиць, навіть для покійників і худоби
— В народній традиції колядники — посланці предків, — продовжує Ніна Главацька. — Саме тому, щоб усе добре велося, вони мають побувати в кожній хаті і одержати хоч якусь матеріальну віддяку. Це запорука зв’язку поколінь і вшанування пам’яті рідних, що вже відійшли.
Колядували часто з різдвяною виставою — вертепом. Вертепи могли бути лялькові, актори носили від хати до хати «шопку» — одно- або двоповерхову скриньку, в якій розігрувалася вистава. Зараз переважають костюмовані вертепи, в яких традиційний сюжет про народження й переслідування Христа творчо переплітається з сучасними суспільними та політичними подіями.
Одна з найпопулярніших колядок, яку співають і зараз по всій Україні, «Добрий вечір тобі, пане господарю»:
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи та все килимами, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той перший празник — Рождество Христове, радуйся!
Колядування (особливо дорослими) відбувалося за таким сценарієм: відвідуючи оселі, гурти просили дозволу заколядувати, а коли господарі погоджувались, провіщали добру звістку про народження Христа, звеселяли співами й танцями дім і віншували, розігрували жартівливі вистави, за які отримували нагороду — продукти або гроші. Аби все, що побажали, збулося, казали: «За цим віншуємо вас, чесний та величне панство, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
У поетичних текстах зазвичай оспівувались господар, господиня та їхні діти, їм зичили щастя і здоров'я, а в господарстві — достатку і щедрого врожаю, приплоду в хліву і стайні. Старовинні колядки різні — і християнського характеру, і ті, що прославляють небесні світила, оспівували створення світу. Різновиди колядок призначались як для дорослих, так і для дітей. Окремо виділялись дівочі колядки, були співи для хлопців, гадзинь, вдовиць, навіть для покійника і т. д. Наприклад, на Поліссі відомі колядування для худоби (волам). Господарі гордилися, як до хати завітало багато колядників, адже це сприяло багатству, прибуткам і добробуту в родині в наступному році.
Між колядками, щедрівками та засівалками є суттєва різниця. Колядки зазвичай виконують на Різдво, щедрують напередодні Нового року, а засівають вже в перший день Нового року. В колядках в основному релігійна тематика, а щедрують, бажаючи добробуту родині, багатого врожаю (Маланка зі щедрівками прийде 31 грудня — на Щедру кутю). Засівалки схожі на щедрівки, однак їх співають вранці на свято святого Василя (1 січня з обрядовими піснями «сію-вію, посіваю» обсипають зерном хати родичів та сусідів).
На свято смажили здобні пампухи, аби частувати колядників
Віддавна на Святвечір готували пісні страви, відповідно і випічка була пісною. А на саме Різдво смажили здобні пампухи, аби частувати колядників. Серед солодких різдвяних страв виділяли традиційні галицькі пампухи. В народі казали: щокраще вони вдадуться, тим щасливішими у новому році будуть господарі і вся їх родина.
Щоб зробити тісто на пампухи здобним, до нього додають масло, яєчні жовтки, цедру лимона. Начинка святкових пампухів найрізноманітніша: мак, вишні, сливи, запарені у вершках горіхи. На Галичині до різдвяної випічки обов’язково додають варення з рожі (різновид чайної троянди).
Галицькі пампухи
Інгредієнти:
- борошно 1 кг
- 2 яйця
- жовтки 8 шт.
- масло (розтопити) 100 г
- цукор 100 г
- молоко 500 мл
- дріжджі свіжі 100 г
- горілка або коньяк 1 ст. л.
У тепле молоко додати дріжджі, 1 ст. л. цукру та 2 ст. л. борошна, поставити в тепле місце, щоб підійшла опара.
Яйця (і цілі, і жовтки) розтерти з цукром, вилити в опару, додати розтоплене масло, поступово додати борошно та замісити тісто до появи пухирців. Залишити в теплому місці. Коли тісто збільшиться приблизно вдвічі, розкачати (частинами), вирізати кола (можна склянкою). У центр кожного кола викласти начинку з трояндового варення (його роблять з пелюсток рожі і цукру в червні-липні) та добре заліпити краї. Викласти на присипану борошном поверхню та залишити, щоб підійшли.У глибокій сковорідці нагріти олію. Кинути в олію пампухи (можна верхом донизу, злегка притискуючи, щоб вийшло повітря). Смажити з двох боків до золотистого кольору.
Весілля саме на Різдво вважалося запорукою щасливого сімейного життя
На Різдво придивлялись до погоди, що важливо для хліборобів: «Якщо сонячний день — бути врожаю на хліб», «Сніг піде — гарно вродить озимина», «Якщо без морозу та снігу, то Великдень може бути холодним і навіть під сніг». «Який день на Різдво, такий і на Петра». Яскравий місяць на безхмарному небі — до значного похолодання. Як свято випадає на молодий місяць, то чекай неврожайного року. «На Різдво багато бурульок — вродить ярина, особливо ячмінь». Дивились на дату Різдва: на який день тижня воно випадає, в такий же в липні починати жнива.
Так повелося, що на Різдво вся родина намагалася збиратися разом, ходили на кутю до родичів, кумів, водночас не забували й предків.
Наступний день за Різдвом — День Марії, жінки особливо шанували її й не завантажували себе роботою в цей час. Здавна вважали, що Різдво оберігало рід, а як свято пройде, таким і рік буде. Не можна на свято снідати доти, поки не збереться вся родина після церкви, чекали, поки трапезу благословляв господар. Діяли інші заборони: на сварки, образи, підвищення голосу (навіть на тварин), рукоділля, прибирання, важку роботу. Не можна відмовляти в допомозі, милосерді, не віддячити колядникам, бити посуд (це до сварки в домі). Різати худобу у свята теж не можна, як і брати в борг, давати в борг, бо буде щастя витікати з хати. Свято треба зустрічати охайними, тож не слід ходити в старому і брудному одязі.
А якщо справляли весілля саме на Різдво, то це було запорукою щасливого сімейного життя. Якщо на свято у вікно постукав птах, то скоро дізнаєтесь про гарні новини. Куплена на Різдво річ буде служити довго.
Між тим у Пирогові під Києвом анонсують міжмузейний виставковий проєкт «Під Різдвяною Зіркою», втілений в залах Національного музею «Київська картинна галерея» і створений спільно з Національним музеєм народної архітектури та побуту України. Це виставка-розповідь про нашу ідентичність, відродження традицій, живий діалог між минулим і сьогоденням, де вікові ремесла зустрічаються з сучасними формами мистецтва, а культурний код передається від прадідів до праонуків. Етнопростір «Під Різдвяною Зіркою» об'єднує українців крізь віки. Експозиція представлена творами з колекції музею у Пирогові, фондів Київської національної картинної галереї та приватних збірок. Виставка триватиме по 19 січня. Вартість квитка — 200 грн (пільгового — 100 грн), для дітей до 14 років вхід безплатний. Найближче укриття — станція метро «Площа українських героїв». Виставка (вул. Терещенківська, 9) приймає відвідувачів з 11 до 18 години (крім понеділка та четверга); з 11 до 19 години у вівторок. Каса працює до 17:20 (до 18:20 у вівторок).
Раніше «ФАКТИ» розповідали про головні різдвяні прикмети і що робити на Різдво, щоб залучити успіх у дім на весь рік.