Дата Трійці — одного з 12 найважливіших церковних свят — прив'язана до Великодня і тому щороку змінюється. Нині вона припадає на 23 червня, і визначає у православних появу Всевишнього в трьох іпостасях святої Трійці як триєдиного Бога у вигляді Отця, Сина і Святого Духа. В храмах проводять богослужіння, а головними символами у вірян служать зелені гілочки і різнотрав’я. Тому існує ще назва — Зелені свята.
ВІДЕО ДНЯ
Чому свято пов’язане з культом рослинності, які заклинання на врожай існували в давнину, що робили на Русалчин Великдень та на Троїцькому тижні «ФАКТИ» дізнавались у Ніни Главацької, етнографині, старшої наукової співробітниці відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові).
— Чому Трійця так називається і коли починаються Зелені свята
– Трійця, П'ятидесятниця або Зелена неділя — так називається свято, яке припадає на 50-й день після святкування Світлого Христового Воскресіння, — розповідає Ніна Главацька. — Великдень-2024 християни східного обряду святкували 5 травня, відповідно Трійця прийде 23 червня. Свято П’ятидесятниці завершувало Пасхальний цикл свят, а присвячено зішестю Святого Духа на апостолів (це їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса) і появі Всевишнього в трьох іпостасях святої Трійці як триєдиного Бога у вигляді Отця, Сина і Святого Духа. Трійця стоїть в одному ряду з такими великими християнськими святами, як Різдво та Великдень. З III століття свято стає загальновизнаним у всьому християнському світі. Літургійну службу в його честь у VIII столітті уклали святий Іоанн Дамаскін і святий Косма Маюмський.
РЕКЛАМА
В храмах на Трійцю проводять святкові богослужіння і великі вечірні служби. Основні символи свята у християн східного обряду — різнотрав’я і зелені гілочки берези, липи, клена, дуба, якими традиційно прикрашають будинки і церкви. Згідно з народними повір'ями, гілочки допомагають закликати добробут та щастя в дім. Православні священники на літургії одягають святкові шати зеленого кольору, а католицькі — білого.
Тиждень перед Трійцею називали «Зеленим», а ще «Клечальним» та «Русалчиним». Починаючи з четверга Зеленого тижня і перші три дні Троїцького тижня називають Зеленими святами. До християнства торжество відзначали протягом шести днів (три перед сьомою після Великодня неділею і стільки ж наступного тижня). Церковний календар освячує лише три дні. Власне, звідси й назва — Трійця.
РЕКЛАМА
В народі Зелені свята пов’язують з культом рослинності. Наші пращури святкували завершення весняного і початок літнього календарного періоду. Важливими його мотивами є магія заклинання майбутнього врожаю, вшанування предків, дівочі ворожіння та ініціації, створення оберегів.
Головний народний обряд свята — клечання (прикрашання зеленими гілочками) житла і господарських приміщень. З дохристиянських часів у наших предків зберігся культ природи, дерева, яке поєднувало три світи: небо, землю й підземний світ. Вважалося, що разом з гіллям приходив до господи Дід Ладо — добрий дух — і оберігав людину та її житло від недобрих сил. А зелень вважали потужним оберегом, її зберігали впродовж року і використовували за потреби.
РЕКЛАМА
Дівчата починали ворожити з четверга на Зеленому (Русальному) тижні. У цей день вони виходили у поле, збирали різні трави і квіти (барвінок, любисток, полин, ромашку, конвалію, незабудку) і плели вінки для кожного члена сім’ї. Заносили вінки в будинок і спостерігали: як до неділі збережуть свіжість і красу, то їхнім власникам жити довго і при здоров’ї. Також у четвер дівчата йшли до лісу, розстеляли там скатертину під березою і трапезували. Береза з давніх-давен є символ Трійці: це дерево, за народними повір’ями, має добру енергію і силу зростання. Після трапези виконували обряд завивання дерев і кумлення. Для цього на гілках берез (не обламуючи їх) виплітали віночки, загадуючи на долю і співаючи: «Пусти мене, мати, у гай погуляти, до білої березоньки про щастя спитати»…А на Трійцю, у неділю, кожна власниця віночка приходила і перевіряла: як зав’янув, то на лихо, а як залишився свіжим, то на добро.
Після трапези дівчата виконували обряд «завивання дерев»
Ще один обряд ініціації чи посвяти — кумлення, після якого дівчата отримували право одружуватися і ставати матерями. Кумилися дівчата, які досягли повноліття таким способом: підходили до завитого на березі вінка, в якому було повішено хрест чи яйця, цілувалися та обмінювалися подарунками через цей вінок.
Як ворожили на Зелені свята та відзначали Русалчин Великдень
Серед дівочих ворожінь на Зелені свята було і таке. В четвер дівчата гарно вбиралися, прикрашали волосся вінком з квітів, і водили навколо берези, прикрашеної стрічками, хоровод. З настанням вечора берізку розряджали і йшли до річки пускати по воді віночки (плетіння вінка було таємним ритуалом), за якими дізнавалися про своє майбутнє: потонув — не чекай нічого хорошого, прибився до берега — закохаєшся, далеко поплив — вийдеш заміж.
Із Зеленими святами в Україні пов'язано багато повір’їв про русалок. Вважалося, що впродовж Зеленого тижня, перед Трійцею вони ходять по землі. Це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися, або діти, що померли нехрещеними. Вони переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер і плавають золотими рибками. На Русалчиному тижні обертаються на дівчат і показуються на березі, манять до себе перехожих. Русалки пов’язані зі стихією води, а тому в народних уявленнях вони впливали на родючість полів, зокрема жита, що саме цвіло і квітувало на Зелені свята.
Четвер на Зеленому тижні — Русалчин Великдень. Щоб не розгнівити русалок, ніхто не повинен працювати на свято. За народними віруваннями, на свій Великдень русалки виходили з води і дивилися, чи шанують їх люди. Берегли ниви тих, хто виконував правила, а на поля тих, хто ослухався, могли наслати шкоду. Впродовж Русалчиного тижня заборонялося виходити в поле чи ліс. Також у цей період намагалися не купатися у водоймах, бо русалки можуть залоскотати та затягнути на дно. Щоб убезпечитися від русалок, люди носили з собою захисне зілля з полину та любистку. Аби задобрити русалок, на підвіконні клали гарячий хліб (за віруваннями, русалки живляться парою від свіжоспеченого хліба). Також господині на деревах розвішували рушники чи полотно, щоб русалки, коли вийдуть із води, мали у що вдягнутися.
Єдині, хто не дотримувався заборон, були молоді дівчата. Якщо дівчина мріяла про заміжжя, про багатого нареченого, то у цей день плела вінок з волошок, конвалій, незабудок і старалася його закинути на дерево, яке росте поряд з річкою, водоймою. Якщо русалка його «забере», значить бажання здійсниться, дівчина обов’язково цього року вийде заміж.
Жінки впродовж семи днів Русалчиного тижня згадували в молитвах померлих дітей (особливо нехрещених), інакше в оселі могли посилитися злі духи.
В понеділок (на кінець Русалчиного тижня) влаштовували проводи русалок. Дівчата й жінки плели вінки, одягали чисту одежу, співали обрядові пісні, виходили в поле. Також промовляли такі слова: «Йдіть, русалоньки, йдіть, і наше жито не ломіть». Поверталися додому опівночі, коли всі духи «розходились». Проводи русалок відбуваються в полі, на житах, щоб накликати ліпший врожай збіжжя.
На Зелені свята саме цвіте жито, і люди намагалися накликати врожай і захиститися клечанням від злих сил. Тож серед хліборобських обрядів особливо цікавим є «водіння тополі» (Полтавщина, Харківщина), «куща» (Рівненщина) та «верби» (Чернігівщина). Ці персонажі — символічне уособлення врожаю. Дівчата прикрашали найвищу з гурту дівчину («тополю») хустками, намистом, стрічками та квітами і зі співами водили її селом, полями. «Тополя» низько вклонялася зустрічним, зичила їм доброго врожаю, за що господарі частували дівчат і давали подарунки — «тополі на стрічки». На Поліссі, зокрема на Рівненщині, у Зелений тиждень дівчата водили «куща» — дівчину, заквітчану з ніг до голови зеленими гілками, квітами.
«Водіння тополі» – один з хліборобських обрядів, який існував на Полтавщині та Харківщині
Троїцька поминальна субота — як вшановували померлих
За народними віруваннями, в пору, коли квітують жита, прокидаються і мерці. Вважалося, що померлі продовжують жити під землею і мають на неї великий вплив, тож можуть сприяти врожаю, змусити землю плодоносити, або ж навпаки, затримати її сили. Люди просили у мертвих допомоги, а на віддяку справляли на гробках обід-тризну, також прикрашали клечанням свої обійстя, подекуди городи.
Перед Трійцею закріплена батьківська поминальна субота. На Гуцульщині справляли «дідівну суботу»: посвячені молоко, сир, калачі несли на цвинтар і обдаровували один одного — за «помин померлих». На Буковині «дідівну суботу» справляли у неділю, після богослужіння. Священик правив панахиду, і в церкві провадилась спільна тризна, на якій обдаровували один одного калачами, печеними пташками та пасочками із сиром — за померлих душ. На Бойківщині у «дідівну суботу» обдаровували книшами та банниками, а дітям дарували калачики і печені голубочки.
Напередодні святої Трійці, в суботу, до схід сонця, дівчата, молодиці та діти йшли в гаї, левади, на луки збирати запашне зілля — чебрець, полин, папороть, любисток, канупер, татарське зілля. Хлопці в той самий день, але увечері, готували клечання — гілля з липи, берези, дуба, клена. Зеленню вбирали хату (не квітчати її вважалося гріхом). Гадали, що душі померлої рідні прилітають на обійстя і ховаються у клечанні. Хати вбирали в Україні по-різному. На Чернігівщині та Буковині замаювали стріхи кленом, липою та листям лопухів. На Покутті ж прикрашали липою двері і стіни хат та стаєнь. На Львівщині гілками липи не лише прикрашали хати та стайні, а й затикали їх в городи. По всій Україні у помешканні долівку вистеляли татарським зіллям, чебрецем, полином, любистком. За ікони клали васильки і м'яту, а перед божником запалювали свічку або лампадку.
Що не можна робити на Трійцю
У Клечальну неділю зранку люди вбиралися у святковий одяг і йшли до церкви. Дівчата у білих сорочках, намистах, прикрашені стрічками, квітами. Кожна дівчина тримала в руках китицю полину, барвінку чи любистку. Після служби майже по всій Україні посвячували і робили обхід полів з хоругвами та священиком. «Благослови, Боже, святий хліб, най файно родить», — промовляв священик на Буковині і кадилом відганяв лихі сили. У деяких краях на Зелені свята посвячували і криниці, спочатку спільну сільську, а потім у кожного господаря. Дівчата свої вінки навішували на плодючі дерева, щоб і самим мати плідну силу.
На Трійцю здавна діяли деякі заборони. Не можна прибирати дім і взагалі працювати — вважається великим гріхом. Виключаються косметичні процедури, не можна стригтися. Забороняється плести, в'язати та вишивати. Категорично не вітається робота на землі (ні-ні копати, висаджувати рослини, косити траву, обрізати або рубати дерева) — вважається, щоб уникнути біди і негараздів, краще не тривожити землю в день її іменин. Уникати купання в річках і озерах, бо у водоймах вирує нечиста сила, яка може забрати людину на дно. Погана прикмета — весілля на свято, але на Троїцькі гуляння допускається сватання. Не можна ходити поодинці в лісі або полях — нечисті сили можуть заплутати дорогу подорожньому. У святковий день краще проявляти позитив, а не лаятися і лихословити, сваритися, висловлювати претензії, провокувати конфлікти.
Прикмети свята Трійці і вірування:
- якщо день видався дощовий — буде багато врожаю і грибів;
- сонячно на Трійцю — літо буде спекотним і посушливим;
- веселка на Трійцю — в домі буде щастя.
Трави, зібрані на Трійцю, мають цілющу силу. Їх можна відварити і лікуватися ними весь рік. Якщо вмитися росою на Трійцю, можна продовжити здоров’я і зберегти красу. Жінки та дівчата виходили рано у двір чи поле, щоб зібрати її. При цьому промовляли: «Свято Трійці Святої обдаровує красою: блиск в очах і волоссі, червоний відблиск на губах, шкіра оксамитова, а дума моя світла».
Нагадаємо, що заборонено робити на Духів день у понеділок після Трійці.
Фото з архіву музею у Пирогові
