У світі нічого немає неможливого для тих, хто не боїться рухатися вперед, ставить цілі та прагне їх досягти. Історія київської журналістки Анни Пономаренко — тому приклад. Втративши через війну роботу у медіа в Києві, Анна влаштувалась працювати до Оксфордського університету фахівцем з комунікацій та соціальних мереж.
Про те, як все відбувалось, вона розповіла «ФАКТАМ», а також дала читачам чимало корисних порад щодо працевлаштування за кордоном.
«Можливо, хтось подумає, що я розмовляю та пишу англійською як носій, та я вас здивую — до того ще далеко»
— Анно, за яких обставин ви переїхали до Великобританії?
– Я народилася і виросла у Києві. У рідному місті мене та мою родину й застала війна 24 лютого. Мені досі важко згадувати холодне бомбосховище, постійні повітряні тривоги… Рішення перебратися до Великобританії було прийняте не одразу. Туди ми з мамою поїхали у квітні минулого року, і якби там не жили наші близькі родичі, ми, мабуть, не наважилися б їхати так далеко. Скажу чесно, залишатися на довгий час, а тим паче працювати у Великобританії, я не планувала, але доля склалася по-іншому. Кілька місяців після переїзду я працювала журналістом віддалено. Майже не виходила з кімнати, сиділа за ноутбуком, а потім зрозуміла, що так більше не можу, та й української зарплати не вистачало на життя в Оксфорді. Звільнилася, а менше ніж за місяць видання несподівано закрилось.
Читайте також: Як велика війна змінила та ще змінить чисельність населення України: науковець розповів, чи буде після Перемоги бебі-бум
— Чи добре знали на момент приїзду англійську мову — усну та письмову?
— Скажу чесно, англійська не була моїм улюбленим предметом у школі. У початкових класах завжди йшла на урок, як на Голгофу. При цьому батьки все моє дитинство або водили мене на курси англійської або ж запрошували репетиторів. Ситуація покращилася вже у старших класах і на перших курсах університету. Мені дуже допомогли цікаві пари у виші та заняття з репетиторами. Звісно, без самостійної роботи результату теж не було б. Можливо, хтось подумає, що я розмовляю та пишу англійською як носій, та я вас здивую — до того ще далеко. Хоча зараз рівень моєї розмовної та письмової англійської майже С1 (Advanced). Після початку роботи в університеті довелося дуже швидко «вмикатися» в процес. Хоча рівень мови тоді в мене був досить високий, я постійно тримала при собі телефон з відкритим вікном Google-перекладача, щодня записувала невідомі слова та часто вживані на роботі вирази у зошит, тренувалася розмовляти перед дзеркалом, дивилася десятки відео на YouTube. Інколи носіїв мови досі зрозуміти дуже важко, але я намагаюсь. Також не раз просила колег пояснювати мені правила ділового листування, перепитувала по п’ять разів — головне не соромитися та уточнювати, якщо чогось не знаєш. Напевно, мені дуже пощастило, що Оксфорд — дуже інтернаціональне місто, і до «неідеальної» англійської тут звикли та ставляться поблажливо, навіть на роботі. Все підкажуть, розкажуть, виправлять, але зловживати цією добротою, звісно, не варто.
«Йшла на співбесіду наче на прийом до королеви»
— Навчатись у Оксфордському університеті — захмарна мрія багатьох, не кажучи вже про те, щоб там працювати. Чи мали ви колись таку мрію?
– У 2015 році мені відмовили у британській візі. З тих пір в мене взагалі були сумніви, що я колись потраплю до цієї країни. Про навчання у Оксфордському університеті ніколи не мріяла, це завжди було для мене чимось захмарним, і коли я почала там працювати, сама у це спочатку не вірила. Я закінчила Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету, де вивчала міжнародні комунікації. Були думки про кар'єру дипломата, та ще на першому курсі магістратури потрапила у журналістку — і закрутилося. Щодо участі у конкурсі на вакансії у Оксфордському університеті — авжеж були сумніви, причому сильні. Коли дізналась, що є можливість працювати там на адміністративній позиції й для цього треба просто подати резюме і пройти співбесіду, я не повірила. Але потім зрозуміла: ніколи не варто сумніватися в своїх силах.
Читайте також: «Перехід школярів на офлайн-навчання можна порівняти з виходом дорослого на нову роботу»: психологиня Галина Алексєєнко про складну адаптацію
— Як проходила співбесіда? Що було найскладніше?
– Вакансію я знайшла через департамент Оксфордського університету, який підбирає тимчасових співробітників — зазвичай це робота на три місяці із можливістю продовження контракту. Спочатку я пройшла співбесіду, де мене запитали, які ролі в університеті мені цікаві. Вони набирають HR-рів, асистентів, секретарів, адміністраторів, бухгалтерів. Оскільки я мала досвід роботи у сфері журналістики та комунікацій, обрала те, що мені ближче. Тоді я оформила резюме та мотиваційний лист, і подалася на дві запропоновані департаментом вакансії спеціаліста з комунікацій у двох різних коледжах університету. Чому? Бо щось всередині йокнуло, і я зрозуміла — я дуже хочу там працювати. З першого коледжу мені не відповіли, а в другому дали тестове завдання та запросили на співбесіду. Тестове завдання було таким. Мене попросили придумати пост з постером для соцмереж про день відкритих дверей у коледжі. Я до цієї справи підійшла серйозно — зробила презентацію у кількох варіантах.
І ось настав день співбесіди у коледжі. Сказати, що хвилювалася — не сказати нічого, йшла наче на прийом до королеви (посміхається — Авт.). На той момент досвіду спілкування з носіями мови в мене було мінімум, я знаходилася в країні два місяці, один з яких просиділа в себе у кімнаті. На що я сподівалася? Напевно, на свої сили та на вдачу. Думала, що йду на співбесіду лише із HR-спеціалістом, але серце пішло до п’ят, коли зрозуміла, що буде присутня ще й директорка коледжу, вона ще й професорка з англійської мови та літератури. Трималася я досить впевнено, в ніч перед цим повторювала правила англійської мови — як перед іспитом. І це було не дарма. На співбесіді мені ставили дуже багато запитань стосовно роботи типу «А уявіть ситуацію… і що б ви робили?» чи «Як ваш минулий досвід роботи може допомогти?». Також питали й про технічні навички типу управління веб-сайтом чи соцмережами.
Анна Пономаренко: «Робота в Оксфордському університеті – це неймовірний досвід»
— Які поради дали б тим, у кого співбесіди за кордоном попереду?
– Не треба губитися. Забули якесь слово, замініть його іншим або поясніть, що маєте на увазі. Я думаю, не останню роль у відборі моєї кандидатури зіграло й те, що я з України. У Великобританії дуже сильно відчувається підтримка нашій країні. Тому мати українців не лише серед студентів, а й серед співробітників, було і є важливим для університету. Я вдячна колегам з вишу за цей шанс.
«Старовинні будівлі коледжів — це суцільна краса, іноді таке враження, що працюю у музеї»
— Яке враження справив на вас Оксфордський університет?
– Це неймовірно гарне місце, всі його порівнюють із Гоґвортсом із фільмів про Гаррі Поттера, але це ще краще. В університеті немає однієї головної будівлі. Він складається з департаментів та коледжів. Старовинні будівлі коледжів — це суцільна краса, іноді таке враження, що працюю у музеї — в принципі, так воно і є, адже до нас на територію часто заходять туристи.
Оксфордський університет – один з найкращих вишів світу
Обожнюю університетські обідні зали зі столами та лавами, яким сотні років, великими портретами та стінами із дерев'яними візерунками. Ще дуже люблю каплиці, які є в кожному коледжі, та бібліотеки із неймовірною кількістю старовинних книг. Атмосфера в університеті серед співробітників дуже доброзичлива та дружня. Майже завжди тебе зрозуміють, підтримають, щось підкажуть.
— Яким був ваш перший робочий день? Що входить у ваші обов'язки?
– Я була й у захваті, й водночас дуже хвилювалася, адже ніколи не працювала на такій позиції, та ще й англійською. У перший день мене зустріла моя вже колишня колега та провела екскурсію, зі всіма познайомила. В мої обов'язки входить оновлення сайту коледжу, написання коротких новин, керування соцмережами, розсилання щотижневих листів співробітникам з головними подіями коледжу, створення різних плакатів та відео під події, спілкування із пресою та іншими комунікаційними запитами. Я мала там пропрацювати три місяці, але контракт мені продовжили на вісім. Зараз працюю на аналогічній посаді в іншому коледжі Оксфордського університету, це вже постійний контракт, а не тимчасовий, і я цьому дуже рада.
Читайте також: «Якщо відчуваєте емоційне вигоряння, є багато способів відновитися»: поради психологині Галини Алексєєнко
— Що виявилося найцікавішим у роботі? А що найскладнішим?
– Дуже подобається спілкуватися із різними людьми та брати інтерв'ю для сайту коледжу або соцмереж. Тут кількість геніїв на квадратний метр просто зашкалює. Якось спілкувалася з дівчиною, яка бере участь у розробці квантового комп'ютеру, а також — із професором, який займався створенням вакцини від ковіду. Це неймовірно!
Зараз моя посада має назву Social media & Communications Officer, тому більшу увагу приділяю соцмережам, і це новий виклик для мене. Найскладніше — мова. Треба мати високий рівень, тому вчу її щодня.
— На що звертають увагу при прийомі на роботу? Що додає шансів? А що навпаки?
– Важлива порада — максимально детально описуйте всі свої навички у резюме. Бажано розділити їх на технічні (в мене це вміння монтувати відео, керувати соцмережами, адмінпанеллю сайту і т.д.) та загальні — скажімо, навички керуванням командою чи високі комунікативні якості. Також, в Британії дуже цінують волонтерство, тому якщо у вас є досвід роботи волонтером — це величезний плюс. Приділіть увагу так званому cover letter (супровідному листу), який ви надсилаєте разом із резюме. Варто писати його під кожну нову позицію та місце, де бажаєте працювати, а не мати єдиний шаблон для всіх.
— Чи можливий кар'єрний ріст в університеті? Та які маєте подальші кар'єрні плани?
– Звісно, кар'єрний ріст можливий. Університет — як мікросвіт, в якому всі переходять працювати з одного коледжу або департаменту в інший, змінюючи позиції. Тут є так звані «грейди», відповідно яким нараховується зарплатня та розподіляються обов'язки. Чим вищий грейд, тим вища позиція і більше обов'язків. Це щось типу рангів. Наприклад, є асистент з комунікацій, далі спеціаліст, потім йде менеджер, а після — голова департаменту комунікацій. Цілком реально вирости до цієї ролі років за 5, можливо, й менше. Щодо власного росту, я поки не визначилася, адже, як і багато співвітчизників, не маю стабільності в житті. Було б непогано розвиватися тут і далі, а може в майбутньому створити свій проєкт вдома чи за кордоном. В будь-якому випадку робота в Оксфордському університеті — це неймовірний досвід.
Раніше «ФАКТИ» писали, що відчуття «тимчасовості» заважає працевлаштуванню українців за кордоном.
Фото з альбому Анни Пономаренко
